Жлобологія
Шрифт:
Іван Семесюк. «ТОВ "Просвіта"», 2013 р.
Євген Карась
Фото: Максим Білоусов
Євген Карась — галерист, куратор, артменеджер, артексперт, громадський діяч. Народився у м. Києві. Закінчив художню школу і Львівську академію мистецтв. У1995 р. заснував майстерню-галерею «Ательє Карась» на Андріївському узвозі. Керівник Асоціації діячів сучасного мистецтва України, співголова Громадської ради «Андріївський узвіз», радник Міністра культури України (2000—2001), голова Правління Центру сучасного мистецтва
Якщо зануритися в дитячі спогади, то коли я був дитиною, слово «жлоб» означало те, що й «жадібний», бо хтось «пожлобився». А вже потім поняття стало місткішим: жлоб — це людина некультурна, провінційна, малоосвічена. Але відчуття точного сенсу цього слова прийшло набагато пізніше.
Жлобство як бренд і національна ідея України
З огляду на тоталітарне минуле України — країни аграрної, де керівні посади здебільшого займали і досі обіймають вихідці з села — із сільською ментальністю, то у нас завжди пропагувалася сільська, а не міська культура. Причому сільська якраз не в сенсі автентично модернізованої, як в Японії, а народно-примітивно-лубкової. Можливо, саме через вищеназвані причини у нас досі немає повноцінного державного музею і центру сучасного мистецтва, як немає у нас і повноцінного світського життя, а те, яке є, має відвертий наліт провінційності.
Войовнича провінційність багатьох наших керівників і нав’язувана за їхньої підтримки примітивно-фольклорна модель культурних традицій, на жаль, не адекватні сучасному життю. Це не погано і не добре. Це об’єктивна реальність, і з цим треба уміти працювати. Потрібно полюбити-прийняти свою провінційність і не намагатися наздогнати Європу. А, навпаки, зупинитися і зробити крок назад, таким чином можна опинитися не у кінці черги, а на її початку — з кінця. Це ідея Вінні Реунова. У такий спосіб можна передбачити новий виток культурологічної спіралі, по якій розвиваються всі художні процеси у світі.
А чому б, наприклад, не докласти зусиль і не зробити «жлобство» брендом у доброму значенні цього слова? У цьому, можливо, і полягає інтелектуальність цього процесу — усвідомити свою романтично-примітивну складову і полюбити свій провінціалізм. Естетизувати його суть. Тоді у нас є шанс стати найкрутішою (!) провінцією у світі, меккою жлобства, де воно буде офіційною ідеологією і культурологічною домінантою. Щоб люди зі всього світу приїжджали в Україну подивитися на жлобство в його витонченій концентрації (Враховуючи той момент, що українці — останні аборигени Європи, за Тістолом). Але зробити це нам заважає власна сором’язливість, тобто ми соромимося себе — справжніх, — і ще бажання здаватися кращими, у нас від початку негативне ставлення до жлобства як до явища, яке треба поборювати в собі і висміювати в інших (класика жанру — «За двома зайцями»). Виходить парадокс: ми — відносні жлоби за своєю суттю, боремося зі своєю суттю, тобто боремося із самими собою, замість того, щоб об’єктивно визнати себе жлобами і зробити жлобство репрезентативною, симулятивною естетикою, позбавившись таким чином від комплексу неповноцінності.
Ось що в нашій країні повноцінне і всюдисуще, — то це якраз жлобство. Чому ж це не визнати і не почати формувати в цьому руслі сенси і форми? Я вважаю, що цю ідею можна зробити державотворчою^) Не потрібно тут нічого вигадувати.
Жлобство — прекрасна національна ідея України, що виходить з об’єктивної реальності. У Німеччині, наприклад, бюргерство, те ж міщанство, те саме жлобство є культурологічною традицією зі своєю естетикою, принципами і візуалізацією. Думаю, що українцям треба якнайшвидше почати цей процес національної самоідентифікації, полюбити жлоба в собі, вилеліяти його в собі, естетизувати, окультурити і нарешті почати ним гордитися! Взагалі, жлобство — це історія про любов.
Місія культури
Жлобство — категорія не фізична, а емоційно-моральна. Тому її розглядати потрібно в контексті морально-етичних координат, які не піддаються логічному аналізу, а відмикаються ключем емпіричного пізнання. Розпочнемо з релігії, яка охороняє на недоказовому рівні деяку піраміду правил, яка підтримує основи існування цивілізованого суспільства, стримуючи людину від негідних вчинків і властивих їй проявів тваринної натури.
На
жаль, доводиться констатувати той факт, що сучасна ортодоксальна церква вже не може впоратися зі своїм завданням — бути лідером духовного життя країни. І люди від культури повинні розуміти свою додаткову місію, оскільки багато духовних речей сучасна людина пізнає саме через культуру, а не релігію. Тому і культура повинна нести в собі від початку посил, який би базувався на любові. Але не в примітивному вигляді. Спираючись на християнську традицію, можна трансформувати ортодоксальні християнські цінності в символи і поняття, близькі сучасній людині. У цьому аспекті тема жлобства дуже актуальна.Два типи жлобів
Для мене існують два типи жлобів. Жлоб агресивний, безкультурний хам, який ніколи не зрозуміє в собі історично зумовленого етимологічного жлоба-прибульця із сільської місцевості у місто — на заробітки. Його аж розпирають фізіологічні потреби рептилії. І другий тип — жлоб-романтик — провінційна, добра, щира, наївна людина, народжена такою в обставинах тих або інших історичних і культурних подій. Він приїжджає в місто і є відкритим для нових емоцій і відчуттів. Його рецептори загострені для пізнання, і він позитивний за своєю суттю. І якщо у першому жлобо-варіантідомінує тваринне начало, він від початку не бажає приймати жодної іншої реальності, крім тієї, в якій устояласяй усталювалася його психіка, то у жлобові-романтикудомінує любов, яку необхідно виростити і викохати. І передовсім — любов до пізнання самого себе, бо тільки через неї можна осягнути й інші більш високі категорії любові. Адже цей тип жлоба відкритий до навчання та естетичної гармонізації і може інтегруватися у будь-яке суспільство, і навіть стати культурним лідером.
Повторюю, жлобство — це історія про любов. І нам, людям від культури, дуже важливо опрацьовувати деякі чуттєво недоказові теми, щоб утверджувати в суспільстві цінності гуманізму.
Сумнів як розділовий знак
Інтелігентність — дуже непродуктивна, але напрочуд гуманна складова людини, яка потурає сумнівам і яка не дозволяє людині прийняти думку з приводу своєї особистої винятковості. Натомість жлоб ніколи не сумнівається у своїй винятковості. Сумнів — головна відмінна риса, що розділяє ці два типи.
Дуалізм — основа пізнання
Усі ми тою чи іншою мірою — жлоби. Це важливо розуміти і знати. Адже у нас є тіло, яке прагне задовольняти свої плотські потреби, і є його супротивник — дух, який поривається до вищих заповідей. І в кожній людині щомиті відбувається ця боротьба жлоба з людиною. Жлоб — це життя тіла. Людина — це життя духа. Що більше чоловік заклопотаний матеріальним, то більше він жлоб, і що більше в ньому духа, то більше він людина. І за своєю сутністю кожна нормальна людина постійно бореться зі своїм жлобством. Іноді перемагає жлоб, іноді — людина. І це вічна боротьба: як боротьба світла і темряви, добра і зла. Важливо гармонізувати цю боротьбу і не впадати в крайнощі. Бо крайнощі ведуть до психічних травм.
Жлобство — термін просторово-географічний
Ще одним підтвердженням того, що всі так чи інакше є жлобами, може слугувати той факт, що ми, подорожуючи, опиняємося на території чужої нам культури. І в цьому випадку ми можемо зайняти позицію жлоба як відкритого до неї, так і агресивного. Все залежить від генів, традицій, виховання та освітньої складової.
Жлоб — це людина, яка вважає, що вона краща за інших. З цього погляду більшість імперських росіян, які приїжджають в Україну, стовідсоткові жлоби.
Жлободром і дуськін авангард
Жлобство — це дуже рідкісний термін у моєму лексиконі. Іноді, звичайно, виривається, особливо коли я стикаюся з агресивним естетичним провінціалізмом. Хоча стосовно цього явища я частіше використовую термін «жлободром». У пом’якшеному варіанті стосовно мистецтва я можу назвати претензійні явища так: «дуськін авангард» — це коли хочуть зробити щось круууто, але розуміння «крутизни» збочене і в результаті виходить «жлободром». У нашій країні під цей термін потрапляє практично все: і певна вокзальна естетика, і архітектура адміністративних будівель, і дії політиків. Вирази їхніх облич, вчинки, риторика, вигляд кабінетів. Стосовно сучасних політиків і нових буржуа можна застосовувати термін «жлободром» у контексті певної соціальної хвороби росту. Коли рівень їхнього культурного розвитку не встигає за рівнем матеріального, породжуючи «жлободром» на усіх рівнях їхнього існування.