Зона покриття
Шрифт:
— Гарно, — тільки й змогла прокоментувати Аліса.
— У деяких людей зовсім не... — почав Том, але не договорив фразу до кінця, бо в темряві попереду заверещали гальма і пролунав гучний удар, за яким донісся звук скла, що б'ється.
— Ну бля! — вигукнув Клай і кинувся бігти. Не встиг він пробігти й двадцяти ярдів, як його обігнала Аліса. — Обережно, вони можуть бути небезпечними! — прокричав він навздогін.
Аліса підняла вгору один з автоматичних пістолетів, щоб Клай міг його побачити, побігла далі й скоро була вже далеко попереду.
Том наздогнав Клая, який уже задихався від бігу. Джордан не відставав.
— Що... ми будемо... робити... якщо вони важко поранені? — спитав Том. — Викличемо... «швидку»?
— Не знаю, — відповів Клай, а сам згадав про те,
Вони наздогнали її біля наступного повороту траси. Аліса стояла за «кадилаком», що лежав на боку з розгорнутими подушками безпеки. Причина аварії була очевидною без зайвих пояснень. «Кадилак» зробив сліпий поворот зі швидкістю приблизно шістдесят миль за годину і ледь не врізався у молочну цистерну, яка стояла на дорозі. Водій, хай яким скаженим він був, все ж зумів уникнути зіткнення. Тепер він, наче очманілий, кружляв довкола пом'ятого позадорожника, відкидаючи волосся, яке лізло йому в очі. З носа й рани на лобі юшила кров. Клай підійшов до машини, наступив на скло, яке хруснуло під кросівками, й зазирнув усередину. «Кадилак» був порожнім. Посвітивши ліхтариком, він помітив кров лише на кермі. Пасажири спромоглися вилізти з розбитої машини, і всі, крім одного, розбіглися з місця аварії (мабуть, чисто інстинктивно). З водієм залишився тільки один: миршавий хлопчина, який не так давно вийшов із підліткового віку, з обличчям, поцяткованим глибокими шрамами від вугрів, випнутими зубами і довгим брудним рудим волоссям. Своїм базіканням, що не припинялося ні на секунду, він нагадав Клаю маленького песика, який обожнював здоровенного бульдога Спайка в мультфільмах «Ворнер бразерс».
— Усе гаґазд, Каноніґе? — спитав він. Клай подумав, що це, мабуть, так на Півдні вимовляють «Канонір». — Бля, з тебе кров ллє, як із засранця. Сука, я думав, нам тоґба. — А тоді до Клая: — Чого вилупився?
— Стули писок, — сказав Клай, але, зважаючи на обставини, доброзичливо. Рудий показав на Клая і повернувся до свого пораненого друга. — Це один з них, Каноніґ! Це та банда!
— Заткни горлянку, Гарольде, — зовсім не доброзичливо, крізь зуби процідив Канонір. І подивився на Клая, Тома, Алісу й Джордана.
— Дозвольте мені зробити щось із вашою раною на лобі, — сказала Аліса. Вона вклала пістолет у кобуру і тепер шукала щось у своєму наплічнику. — У мене є пластир і марлеві пов'язки. А ще перекис водню. Трохи щипатиме, але нехай краще щипає, ніж інфекцію занести, правда ж?
— Зважаючи на те, як обізвав тебе цей молодий чоловік, коли проїжджав повз нас, ти ліпша християнка, ніж я у свої кращі роки, — сказав Том і, взявши сера Швидкого за ремінь, дивився на Каноніра та Гарольда.
Каноніру було років двадцять п'ять. Довге чорне волосся, як у рок-вокаліста, злиплося від крові. Він подивився на молочну цистерну, потім на «кадилак», тоді на Алісу, яка тримала в одній руці марлеву пов'язку, а в другій — пляшечку перекису.
— Томмі, Фріто і той чувак, який завше колупав у носі, вони звалили, — випалило рудоволосе чудо, випинаючи груди. — А я лишився, Каноніґе! Бля, чувак, з тебе кров хлище, як із свині.
Аліса змочила перекисом тампон і зробила крок у напрямку Каноніра. Він одразу ж відступив назад.
— Іди геть. Ти сволота.
— Це вони! — закричав рудий. — Із снів! Що я тобі казав?
— Не підходь, — виплюнув Канонір. — Сука. Усі ви суки.
Зненацька Клая охопило бажання застрелити його, і це його не здивувало. Канонір виглядав і поводився як небезпечний пес, загнаний у глухий кут: з оскаленими зубами і готовий вкусити, а хіба не так вчиняють з такими собаками, якщо немає іншого виходу? Хіба їх не стріляють? Але у них, звісно, вибір був, і якщо Алісі хотілося гратися в добру самаритянку з виродком, який назвав її хіпняцькою сучкою, то Клай вирішив, що втримається від страти. Але було щось, що він мусив з'ясувати, перш ніж відпустити цих чарівних молодих людей на чотири вітри.
— Ці сни, — мовив він. — Коли ви їх бачите, то у вас там є... не знаю... якийсь духовний наставник абощо? Скажімо, хлопець у червоному «кенгуру»?
Канонір
знизав плечима. Відірвав шмат від сорочки і обтер ним кров з обличчя. Зараз він потроху приходив до тями і, схоже, краще розумів, що сталося.— Гарвард, еге ж. Правда, Гарольде?
Рудоголовий малий кивнув.
— Ага, Гарвард. Негр. Але це не сни. Якщо ти цього не знаєш, то якого хріна тобі казати. Це довбані передачі. Передачі, які показують нам у снах. Вам їх не показують, бо ви — сволота. Скажи, Каноніґе?
— Ви своє просцяли, — сказав Канонір задумливо і промокнув лоба. — Не чіпай мене.
— У нас буде своє місце, — сказав Гарольд. — Скажи, Каноніґе? У Мені, точно. Усі, кого не дістав Імпульс, ідуть туди, і там нас залишать у спокої. Будемо полювати, рибалити, жити, бля, з дарів землі. Так каже Гарвард.
— І ви йому вірите? — зачудовано спитала Аліса.
Канонір підніс палець, який трохи тремтів.
— Заткни пельку, сучка.
— Думаю, краще тобі заткнути свою, — застеріг його Джордан. — У нас є зброя.
— Навіть не думайте про те, щоб нас постріляти, — різко сказав Гарольд. — Як ви гадаєте, що з вами зробить Гарвард, якщо ви нас застрелите, ти, смердючий малий недоносок?
— Нічого, — сказав Клай.
— Ви не... — почав Канонір. Не встиг він промовити і слова, як Клай виступив уперед і вдарив його у щелепу револьвером сорок п'ятого калібру, який колись належав Бет Нікерсон. Приціл кольта розсік підборіддя Каноніра до крові, але Клай сподівався, що ці ліки подіють краще за перекис водню, від якого той відмовився. Але помилився.
Канонір заточився і вдарився об борт молочної цистерни. Він перелякано дивився на Клая. Гарольд імпульсивно зробив крок уперед. Том направив на нього сера Швидкого й один раз хитнув головою, ніби попереджаючи — не варто. Гарольд відсахнувся і нервово почав гризти брудні нігті. Його величезні очі були на мокрому місці.
— Зараз ми підемо, — сказав Клай. — Раджу вам залишатися тут ще як мінімум годину, бо вам справді краще з нами більше не перетинатися. Ми даруємо вам ваші життя. Трапитеся нам на очі ще раз — і ми заберемо їх. — Задкуючи, він рушив до Тома й інших, не відводячи погляду від закривавленого сердитого обличчя Каноніра, який ніяк не йняв віри у те, що сталося. Намагаючись втримати його силою волі, Клай почувався дресирувальником левів Френком Баком із старих добрих часів. — І ще одне. Я не знаю, чому фонолюди хочуть зібрати всіх нормальних у Кашваці, але скажу одне: загони зазвичай будують для худоби. Раджу подумати над цим, коли дивитиметеся наступний нічний сюжет.
— Та пішов ти, — сказав Канонір, але очі опустив і почав роздивлятися своє взуття.
— Ходімо, Клаю, — покликав Том. — Не переймайся.
— Щезни з очей назавжди, Каноніре, — сказав Клай. Та не так сталося, як гадалося.
Поки Клай, Том, Аліса і Джордан спали у мотелі «Стейт-лайн», який від штату Мен відділяло якихось двісті ярдів, Канонір і Гарольд їх обігнали, мабуть, скориставшись з нагоди і пройшовши п'ять-десять миль удень. Ці двоє могли залягти десь у зоні відпочинку Селмон-Фолз, і Канонір сховав свій новий засіб пересування серед півдюжини покинутих там машин. Особливого значення це не мало. Важливим було те, що ті двоє їх випередили, причаїлися, чекаючи, поки вони проходитимуть повз, і завдали несподіваного удару.
Клай майже не звернув уваги на шум двигуна автомобіля, що наближався, і слова Джордана: «Ще один спринтер». Зараз вони вже йшли по його рідній землі. Проходячи повз кожну знайому місцину: ресторан «Френо лобстер паунд», розташований за дві милі на схід від мотелю «Стейт-лайн», кав'ярню «Шейкіз», де колись подавали морозиво, навпроти ресторану, статую генерала Джошуа Чемберлена на крихітній міській площі Тернбулла, — він почувався так, ніби бачить сон наяву. Він навіть не усвідомлював, що майже не сподівався знову повернутися додому, поки не побачив здоровенний пластмасовий ріжок морозива, що височів над дахом кав'ярні «Шейкіз», такий прозаїчний і екзотичний водночас, наче у кошмарі божевільного, — заокруглений кінчик на тлі зоряного неба.