Зорі падають в серпні

«Цей Хертвіг здорово схожий на краба! Просто дивно. Недарма у нього й кличка така».

Дракон грав сьогодні неохоче. Одне, що противник слабкий, а друге — з неспокійними думками яка то вже гра? Настрій у нього такий, що оце б лежати каменем десь у затінку та смоктати ром. Але і це вже осточортіло.

Уперше в його довголітній шпигунській діяльності пропадає отак безслідно агент. За цілий місяць від Шакала не одержано ніяких вістей. Його не схопили, Кенгуру запевняє, що він спокійнісінько живе десь на великому будівництві, але звістки про себе не подає. В чому ж справа? Невже він добровільно порвав зв'язки свої з шефами? Дивак! Лишається ж операція «ва-банк»: продати його контррозвідці. Він про це знає й не піде на це. Що ж тоді? Зіпсувалася рація, яку лишив йому Кенгуру?

Ці думки злили Дракона, йому не хотілося посилати людей задарма в оте пекло. В Росії не те, що у Франції, містере Хертвіг. Будьте певні! Якби вам пришилося мати справу з цією країною, у вас не було б отакої набундюченості.

Дракон з силою послав м'яч через сітку і кинув ракетку на землю.

— Але досить, Оса. Ти не вмієш грати, зовсім не вмієш. Коли я згадую, як отут місяць тому стояв на твоєму місці Шакал, то… — Дракон махнув рукою, — то був гравець!.. Так ніхто не грав проти мене.

— Ви напишете про це в мемуарах? — показав Драконові конячі зуби Хертвіг.

Той вийняв сигару з рота.

— Про що? — спитав він, мружачись від диму чи від сонця. — Це вам би за мемуари взятися, містере Краб, а мені є робота: Росія не Франція, милий мій колего, — він похитав головою і сумно всміхнувся.

Хертвіг встав, заклав руки в кишені коротких, вище колін, штанів і гойднувся з носків на закаблуки.

— Ви гадаєте? — спитав він ліниво. — Ну що ж, ви маєте рацію. Згубити невикритого агента можна тільки в Росії. — Хертвіг глянув на Дракона, презирливо примружившись. — Якщо, звичайно, не виробити в ньому заздалегідь антикомуністичний імунітет.

— Ви говорите дурниці! — побагровів Дракон, ворушачи страшними своїми бровами. — Коледж доктора філософії і з овечки зробить антикомуніста. Я його агентів знаю двадцять років. А зараз — що ж він не спромігся за десять років виховати Шакала?

— Так, так, Драконе. Нашого Шакала ми втратили саме через відсутність такого імунітету. — Хертвіг, худий і довгий, взяв під руку квадратного Дракона і повів у сад. — Знаєте, потрапив він у комуністичне середовище після наших похмурих коледжів, згадав минуле… О, це минуле! Воно як вода: миє і миє — непомітно, підступно, доки не станеться обвал. Воно навіть мене іноді бентежить. Коли я згадую, як я був у Росії з нашою ескадрильєю, як на Красній площі в День перемоги нас обнімали худі, погано одягнені, але невимовно щасливі дівчата, дарували нам квіти й посмішки і називали союзниками… — Хертвіг хруснув пальцями і скрушно похитав головою. — Мені шкода тих днів, Драконе… О, це небезпечна країна. Навіть нам треба боятися за своїх людей. Такі часи, Драконе. Але давайте про справу. Де ваш Оса?

— Я тут, містере Хертвіг. — Оса, важко дихаючи після теніса, квапливо підійшов, і Хертвіг помітив у нього на скронях крапельки поту.

— Вам відомий наш план? — спитав його Хертвіг.

— Загалом відомий, але я б хотів знати деталі. Як я перейду кордон?

Хертвіг зміряв його довгим доглядом, помовчав і гойднувся з п'яток на носки.

— О! Вам не доведеться ризикувати, щоб перейти кордон. Ви поїдете в Росію туристом. Комуністи дозволили собі і нам таку розкіш, вони оце кілька днів тому вирішили пускати до себе туристів. Треба цим скористатися.

— В альтанку, друзі мої, в альтанку! — громовим голосом запросив Дракон.

Хертвіг широкими кроками підійшов до столу, що навіть в тіні альтанки вигравав і іскрився блиском кришталю та різнобарвним вином, вибрав найбільший келих і, наповнивши його по вінця, одним духом випив.

— Ну й спека! — покрутив він головою і налив знову. — Сідайте, — запросив він Осу, наче був тут хазяїном. Оса і Дракон сіли.

— Так от, деталі. Післязавтра в Стамбулі екіпіруватиметься французький пароплав «Святий Себастіан», на якому пливуть в Росію туристи із західноєвропейських країн. Віза і паспорт вам заготовлені. Ви їдете цим пароплавом в Одесу, а далі поїздом на Портград.

— Як турист?

— Як істинний турист, — ствердив Дракон.

— Це набагато приємніше і легше, ніж таємно переходити кордон, запевняю вас, — посміхнувся Хертвіг. — Правда, Драконе? Взагалі ви будете туристом весь час. Вірніше до потрібного моменту, який наступить досить нескоро. Єдине, що мулятиме вам у дорозі, це невеличкий вантажень. Але він буде добре замаскований у вашому чемодані. Приїхавши в Портград, ви за цією адресою, — він простягнув папірець Осі, — зв'яжетесь із Кенгуру. З ним ви мусите домовитись про час зустрічі, місце вам відоме.

— А Кенгуру вже про все попереджений, — вставив Дракон.

— Ваше завдання, — продовжував Хертвіг, — зв'язатися з Шакалом і з'ясувати його мовчанку. Скажіть йому, що ми послали його не електростанцію будувати комуністам. З'ясуйте йому це, можливо, він не зрозумів свого завдання як слід. — Хертвіг дрібно і єхидно засміявся, позираючи на Дракона, випив ще один келих і обернувся до Оси. — Так от. Ви дасте йому доручення, про яке, я сподіваюсь, ваш шеф говорив з вами.

— Так, — хитнув головою Оса.

— Виконає Шакал це доручення — добре. Кенгуру дасть йому дальші інструкції. Відмовиться… — Хертвіг перестав жувати, виставив перед собою напівзігнуту руку і зробив виразний жест вказівним пальцем.

— Прибрати його! — злісно сказав Дракон і закашлявся. На шиї й на лобі в нього надулися товсті жили, очі вирячились. — Забийте його, шельму, і киньте в плавнях, хай склюють ворони.

— А як же з дорученням? — спитав Оса. — Хто ж його виконає?

— Ви, — сердито сказав Дракон. — Вас треба було й посилати одразу. Ех! — він злісно махнув рукою і одвернувся.

— За виконання цієї місії ми даємо багато доларів, — сказав Хертвіг. — Ви будете багатою людиною, Оса. Дуже багатою. Але краще, звичайно, щоб зробив цю операцію Шакал. Нам треба берегти кадри! — він глянув на годинник і пішов до своєї машини. — Всі інші деталі можете розробляти на свій розсуд. Мені треба поспішати. — Хертвіг завів мотор і виїхав за браму.

— Ну, Оса, ваші міркування? — тоном наказу вигукнув Дракон.

— Я б хотів знати шляхи мого повернення, — помовчавши, сказав Оса.

— Повернення? — Дракон нахмурився. — Якщо все обійдеться спокійно, Кенгуру вас переправить через туристську базу. А якщо погорите обидва, лишається один варіант: човен Шакала.

— Човном через море?

— Він же доплив? Так от, давайте не кінець обговорювати, а початок. Я слухаю вас.

Дракон прикурив і вмостився зручніше.