Нечуй-Левицький Іван Семенович список книг

ЖАНРЫ

Поделиться с друзьями:

Нечуй-Левицький Іван Семенович

Рейтинг
9.06
Пол
мужской
Нечуй-Левицький Іван Семенович
9.06 + -

рейтинг автора

Биография

Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім — Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сім'ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. Змалку І. Левицький познайомився з історією України з книжок у батьківській бібліотеці. На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов'янську мови. Незважаючи на сувору дисципліну, покарання й схоластичні методи викладання, Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. У семінарії захоплювався творами Т. Шевченка, О. Пушкіна та М. Гоголя. Закінчивши семінарію, І.Левицький рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов'янської мови, арифметики та географії. 1861 року Левицький вступає до Київської духовної академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса, Лесажа та ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу. 1865 року І. Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар'єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії (1865 – 1866 роки), в гімназіях Каліша (1866– 867) та Седлеця (1867–1872). Одночасно з педагогічною діяльністю І. Левицький починає писати. У 60-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Дві московки». Згодом з'явилися оповідання «Панас Круть» та велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності», що побачили світ у львівському журналі «Правда», оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною. З 1873 року І. Левицький працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. У той час І. Левицький, який пропагував у Кишиневі українську літературу, попав під таємний нагляд жандармерії. 1874 року вийшов у світ роман «Хмари», а наступного року — драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум'яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти». Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як «Микола Джеря» (1878 р.), «Кайдашева сім'я» (1879 р.), «Бурлачка» (1880 р.), «Старосвітські батюшки та матушки» (1884 р.). 1885 року І. Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе виключно літературній праці. У Києві він написав оповідання «Пропащі» (1888 р.) та «Афонський пройдисвіт» (1890 р.), казку «Скривджені» (1892 р.), повість «Поміж порогами» (1893 р.). На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті «Сорок п'яті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906 р.) та «Українська поезія».
Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини ХIХ століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І.Нечуй-Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами. На відміну від своїх попередників, Квітки-Основ'яненка та Марка Вовчка, він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами. У пореформений час ускладнювалися суспільні взаємини, виникали нові конфлікти між основними верствами населення. Розвиток капіталізму, пролетаризація селянства, яке заповнювало міста, зумовлювали появу нового типу спролетаризованого селянина та нові суспільні умови його життя в місті. Одне слово, нові умови вимагали появи нових видів і жанрів, які б могли глибше й достеменніше охопити усю складність і розмаїття проявів тогочасного життя. Івана Нечуя-Левицького покликали до письменницької праці муза Шевченка, романи Тургенєва, повісті Гоголя і статті Писарєва. Надто ж поезія Шевченка, з якою він уперше познайомився в журналі «Основа» 1861 року i для якого вперше почав писати оповідання. Але журнал незабаром перестав виходити, і його задум залишився нездійсненим. У цьому невиданому оповіданні він вустами свого героя заявив: «Буду писати вірші, складу віршами книгу, таку, як «Катерина»... Напишу про діда Хтодося... про нещасних, прибитих долею... Про них! Про них!» Це була програма, над якою він працював ціле своє життя. Суспільно-політичні погляди та естетичні смаки Нечуя-Левицького формувалися у 60—70-х роках, в умовах жорстокої реакції і національного гноблення, коли діяв Валуєвський циркуляр про заборону українського слова. Водночас у ті часи інтенсивно розвивався капіталізм, виникають нові суспільно-економічні відносини і суперечності. Реформа 1861 року, формально скасувавши кріпацтво, не полегшила життя селянства, яке страждало від орендарів, промисловців, посесорів. Щоб прогодувати сім'ї, тисячі людей мандрують Росією в пошуках заробітків, скрізь стикаючись із свавіллям чиновників та промисловців, нової буржуазії, яка, так само як і поміщики, гнітила народ. В роки навчання в духовній семінарії І. Нечуй-Левицький у полеміках із студентами виробляв свої стійкі національні погляди на розвиток української нації та культури. Царський уряд устами Валуєва проголосив, що «ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Здійснювалися широкі заходи з русифікації населення, заборони книжок та навчання рідною мовою, заборонялася діяльність українських культурних товариств. Нечуй-Левицький, не маючи змоги друкувати свої твори українською мовою на Наддніпрянщині, скориставшись допомогою П. Куліша, публікує у львівському журналі «Правда» статтю «Сьогочасне літературне спрямування» (1878 р.), у якій гостро виступив проти шовіністичної політики російського уряду та деяких російських письменників. Пізніше, 1891 року, у статті «Українство на літературних позвах з Московщиною» він з ще більшою гостротою висловив протест проти гноблення українського народу царизмом. Естетичні погляди І. Нечуя-Левицького, окрім творів красного письменства, формувалися під відчутним впливом народної творчості. І. Франко вважав письменника найвиразнішим представником реалістичної школи. У статті «Сьогочасне літературне спрямування» основними принципами української літератури Нечуй-Левицький проголошує «реальність, народність та національність». Як реаліст, він орієнтувався на осмислення високих життєвих ідеалів і краси життя. Він виступав проти натуралізму, вимагав не копіювати, а узагальнювати явища життя, надихати їх художньою правдою. Письменник орієнтувався на свого вчителя Т. Шевченка, який, поклавши в основу своєї творчості народну пісню, «зумів повести народний епос в щиро народному дусі». Свої погляди на народну творчість Нечуй-Левицький виклав у праці «Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868 р.), яка й нині є корисним дослідженням у галузі української міфології. В ній письменник аналізує перекази, приказки, вірші, в яких відбито соціальні конфлікти й суперечності в гущі українського народу. Добре знаючи закулісні сторони церковного життя, він гостро критикує в цій праці вияви відступу від християнської моралі та благочестя в середовищі священнослужителів. За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п'ятдесят високохудожніх романів, повістей, оповідань, п'єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей. Його повісті «Причепа», «Гориславська ніч», «Дві московки», «Хмари», як згадував І. Франко, «читала вся Мала Русь з великою вподобою». А повісті «Кайдашева сім'я» та «Микола Джеря» й нині залишаються серед найкращих творінь української літератури. «Українська жизнь, — писав Нечуй-Левицький, — то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вже брались і такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріал, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі». Розквіт творчості письменника припадає на другу половину 70-х – початок 80-х років, коли вийшли його оповіді з народного життя «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім'я», «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі», «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти». У цих справжніх літературних перлинах письменник виявив велику майстерність у змалюванні народних характерів. Своєрідною рисою стилю Нечуя-Левицького є тонке поєднання реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, обставин праці, особливостей мови та поведінки персонажів з живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів. Усе це разом ставить твори українського прозаїка в один ряд з творами кращих тогочасних російських та західноєвропейських письменників і виводить українське письменство за межі побутовизму та етнографізму минулої, дошевченківської доби. Однією з питомих рис творчого стилю письменника є його тонкий гумор у так званих антиклерикальних творах. У них, особливо в «Афонському пройдисвіті», він виявляє близькість своїх поглядів до гоголівських, до естетики української байки Григорія Сковороди та Євгена Гребінки. Його сміх і сатира зумовлені життєвими конфліктами й ніколи не мали на меті образу гідності людини, а навпаки, вселяли оптимізм і надію на краще життя.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 1918 року. Поховано його на Байковому кладовищі.

Книги автора:

Без серии

[9.1 рейтинг книги]
[7.5 рейтинг книги]
[7.5 рейтинг книги]
[8.1 рейтинг книги]
[6.4 рейтинг книги]
[5.8 рейтинг книги]
[5.8 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[7.5 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
12
Комментарии:
ПОПУЛЯРНЫЕ КНИГИ
Фантастика 2025-103. Компиляция. Книги 1-17
5.00
рейтинг книги
Скоро девять утра. Мне надо куда-то идти. — Петр Иванович, прошу на выход! — Следователь появился в дверях с хитрой улыбкой, будто знал что-то, чего не знал я. — Спасибо за гостеприимство, — ответил я с горечью, чувствуя, как в горле комом встает ярость. Пройдя турникеты, я вышел на крыльцо. На улице было солнечно, радостно. Где-то смеялись дети, торопились на работу люди, лаяли собаки. Мир жил своей жизнью, и ему было абсолютно плевать на мои беды. Не знаю, что именно толкнуло меня вернуться…
Последний Герой. Том 4
5.00
рейтинг книги
— Герман Сильвестрович, а скажите… зачем был второй шприц у вашего человека? Вальков сощурился, посмотрел на подполковника с откровенной злостью и раздражением: — А тебе какая разница? — Вы хотели меня — убрать? — почти шёпотом проговорил Зуев, и голос его дрогнул. Валет поморщился, брезгливо отмахнулся от слов кадровика, будто тот произнёс какую-то несусветную глупость: — Ты дебил, что ли? Запасной шприц был, для надёжности. Он планировал убить его ядом, а не выстрелом. Ну а это дело такое.…
Наследник жаждет титул
5.00
рейтинг книги
Почти готовы… Олег писал, что им нужен часок, чтобы привести себя в порядок, а потом можем устроить совместный ужин. Вообще, забавно вышло с этими их однокомнатными пенатами. Когда повели речь об их переселении поближе ко мне, я как бы невзначай спросил их, две однушки нужны? Мол каждому по отдельному жилью? На что Маша скромно пискнула, что одной однушки им хватит. Похоже, наша сладкая парочка умудрилась перевести свои отношения в горизонтальную плоскость. Если спрошу их в лоб на ужине, как…
Вечный. Книга VI
5.00
рейтинг книги
Серия:
#6 Вечный
Во-первых, это мой дар по созданию из обычных Вечных настоящих монстров. Если найти источник эора или подняться в пятнадцатый меридиан, то через несколько месяцев можно получить армию Внеранговых Вечных, которые сметут кого угодно. Второй козырь — это Зов. Моё умение, которое заработает, когда я перейду на первый ранг владения Тьмой или же стану Внеранговым. Это позволит издавать ментальный крик и собирать вокруг себя созданий Тьмы. Сколько зверей придёт на мой зов оставалось загадкой, но что-то…
Идеальный мир для Лекаря 15
5.00
рейтинг книги
Серия:
#15 Лекарь
Через минуту няня и Марк снова шли по площади. В сумочке у девушки лежал флакончин духов, а малыш крепко сжимал в руке пистолет. Они уносили с собой "любовь и "смелость", подаренные щедрой Ягг. Однако эти приятные сами по себе дары не гарантировали (к нашему огромному сожалению) им счатья до конца дней. Народ все прибывал и прибывал на ярмарочную площадь. Один за другим Грета внимала с полок свои подарки. Денег с покупателей она, как любая уважающая себя волшебница, не брала, чем вызывала у одних…
Газлайтер. Том 29
5.00
рейтинг книги
— Ой, спасибо. Пока паук не наделал делов, я кастую некротику. Некротический импульс вонзается в грудь паука — и он падает навзничь. Паука рвёт изнутри. Он содрогается ещё раз, лапы дёргаются, потом обмякают. И он распадается прямо на глазах. Интересно: паук состоит из уплотнённой Тьмы, но всё равно боится некротику — а значит, он живой. Я поднимаю Гюрзу на ноги. Она дышит тяжело, глаза расширены. — Надеюсь, больше такие не встретятся, — выдыхает она. — Хотя кто ж знает, кто нам вообще здесь…
Солнечный корт
5.00
рейтинг книги
- Добрый вечер, - сказала она, наконец. - Как ты себя чувствуешь? На мгновение он снова оказался в Эверморе, наблюдая, как хозяин сообщает Рико, что Кенго скончался. Хозяин должен был вылететь на частном самолете в Нью-Йорк для организации похорон, а Рико должен был присмотреть за Воронами в его отсутствие. Рико знал, что лучше не спорить из-за того, что его оставляют, но все равно беспомощно последовал за хозяином к выходу. У Жана было двадцать секунд покоя, и он потратил их впустую, предупреждая…
Воевода
5.00
рейтинг книги
Наконец, не найдя к чему придраться, Андрей вернулся на коня и осторожно двинулся вперед. В воду. Дабы форсировать Оку по броду. Обычному и совершенно привычному. Метр. Другой. Десяток. Третий. Наконец его конь отчаянно заржал и начал заваливаться в воду. В бок. По ходу течения. Секунда. И молодой воевода оказался в воде, уйдя под нее с головой. Хорошо хоть конь его не придавил, и он свалился с него относительно безболезненно. Однако свалился. Тряпки, надетые на Андрея, тотчас…
Мастер 3
5.00
рейтинг книги
Серия:
#3 Мастер
— Да господа, я вас проведу и все покажу. — ответил все еще находящийся в некоторой неприятной прострации Энрике. Единственное, что его немного успокоило, это присутствие адвоката и маклера из очень старых и уважаемых компаний, он очень скрупулезно старался подходить к своей работе, и до сих пор к нему нареканий не было, но сейчас его дальнейшая работа оказалась под большим вопросом, в руках какого-то мальчишки, что безусловно очень печалило его. Энрике повел гостей внутрь здания, давая в ходе…
Возвращение
6.23
рейтинг книги
Президент же и министры почему-то не торопились переселяться в гостевую зону. Возможно потому, что не имея уровней, они бы легко стали жертвами пришлых адептов с умениями, воздействующими на сознание. Кроме того, чиновники быстро выяснили, что в мире адептов уважается статус, а статусом в их случае является тот самый уровень и личная сила. И вообще, желательно, чтобы каждый сотрудник находился как минимум на стадии Синтез. Поэтому правительство оперативно начало расширять штат соответствующих…
Законы Рода. Том 6
5.00
рейтинг книги
Я убрал документ. Выражение лица офицера стало странным, после чего полицейский повернулся к своим и громко задал вопрос, чей дом собираются штурмовать. — Какой-то ярл, Карст или Краст… Эх, не свезло… Другие офицеры ему подсказали, что именно имение Краста и готовятся штурмовать. Всё-таки полицейский выхватил оружие и, направив его на меня, потребовал всех покинуть машину. — Так, парни, спокойно выходим, подчиняемся. Не знаю, что тут случилось, но скоро выясним… — сказал я всем, и Багратионова…
Третий. Том 3
5.00
рейтинг книги
— Третий, как обстановка? — спросил Бари. — Пока тихо, нападавшие отступили. После чего задумался: а чего он спрашивает? У него же есть доступ к камерам моего шлема и, возможно, к прицелу винтовки. Это добро его. Не работает или специально что-то хитрит? — Мы выдвигаемся вперёд. Если что-то изменится — сразу сообщи. — Принял. Обернувшись, увидел, как из бронетранспортёра стали выбираться наёмники. Они заняли позиции за бронетранспортёром. Сам бронетранспортёр уже ехал вперёд. Туда же подъехали…
Мастер...
6.50
рейтинг книги
Серия:
#1 Мастер
На очередной весенний Торг старый Назар привез и передал заказанные товары, распродал остальной свой товар, закупился и взял новый заказ от клана Спящей совы, которому не раз уже привозил товары под заказ. В основном оружие и снаряжение. Назар всегда привозил на заказ самый качественный товар и кланы щедро платили ему за это. Вот и на этом Торге он получил большой заказ от клана Спящей совы и даже получил задаток, так как имел дела с этим кланом уже более тридцати с лишним лет и ни разу не подводил…
Я не князь. Книга XIII
5.00
рейтинг книги
Через минуту няня и Марк снова шли по площади. В сумочке у девушки лежал флакончин духов, а малыш крепко сжимал в руке пистолет. Они уносили с собой "любовь и "смелость", подаренные щедрой Ягг. Однако эти приятные сами по себе дары не гарантировали (к нашему огромному сожалению) им счатья до конца дней. Народ все прибывал и прибывал на ярмарочную площадь. Один за другим Грета внимала с полок свои подарки. Денег с покупателей она, как любая уважающая себя волшебница, не брала, чем вызывала у одних…