Нечуй-Левицький Іван Семенович список книг

ЖАНРЫ

Поделиться с друзьями:

Нечуй-Левицький Іван Семенович

Рейтинг
9.06
Пол
мужской
Нечуй-Левицький Іван Семенович
9.06 + -

рейтинг автора

Биография

Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім — Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сім'ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. Змалку І. Левицький познайомився з історією України з книжок у батьківській бібліотеці. На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов'янську мови. Незважаючи на сувору дисципліну, покарання й схоластичні методи викладання, Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. У семінарії захоплювався творами Т. Шевченка, О. Пушкіна та М. Гоголя. Закінчивши семінарію, І.Левицький рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов'янської мови, арифметики та географії. 1861 року Левицький вступає до Київської духовної академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса, Лесажа та ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу. 1865 року І. Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар'єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії (1865 – 1866 роки), в гімназіях Каліша (1866– 867) та Седлеця (1867–1872). Одночасно з педагогічною діяльністю І. Левицький починає писати. У 60-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Дві московки». Згодом з'явилися оповідання «Панас Круть» та велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності», що побачили світ у львівському журналі «Правда», оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною. З 1873 року І. Левицький працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. У той час І. Левицький, який пропагував у Кишиневі українську літературу, попав під таємний нагляд жандармерії. 1874 року вийшов у світ роман «Хмари», а наступного року — драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум'яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти». Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як «Микола Джеря» (1878 р.), «Кайдашева сім'я» (1879 р.), «Бурлачка» (1880 р.), «Старосвітські батюшки та матушки» (1884 р.). 1885 року І. Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе виключно літературній праці. У Києві він написав оповідання «Пропащі» (1888 р.) та «Афонський пройдисвіт» (1890 р.), казку «Скривджені» (1892 р.), повість «Поміж порогами» (1893 р.). На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті «Сорок п'яті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906 р.) та «Українська поезія».
Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини ХIХ століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І.Нечуй-Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами. На відміну від своїх попередників, Квітки-Основ'яненка та Марка Вовчка, він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами. У пореформений час ускладнювалися суспільні взаємини, виникали нові конфлікти між основними верствами населення. Розвиток капіталізму, пролетаризація селянства, яке заповнювало міста, зумовлювали появу нового типу спролетаризованого селянина та нові суспільні умови його життя в місті. Одне слово, нові умови вимагали появи нових видів і жанрів, які б могли глибше й достеменніше охопити усю складність і розмаїття проявів тогочасного життя. Івана Нечуя-Левицького покликали до письменницької праці муза Шевченка, романи Тургенєва, повісті Гоголя і статті Писарєва. Надто ж поезія Шевченка, з якою він уперше познайомився в журналі «Основа» 1861 року i для якого вперше почав писати оповідання. Але журнал незабаром перестав виходити, і його задум залишився нездійсненим. У цьому невиданому оповіданні він вустами свого героя заявив: «Буду писати вірші, складу віршами книгу, таку, як «Катерина»... Напишу про діда Хтодося... про нещасних, прибитих долею... Про них! Про них!» Це була програма, над якою він працював ціле своє життя. Суспільно-політичні погляди та естетичні смаки Нечуя-Левицького формувалися у 60—70-х роках, в умовах жорстокої реакції і національного гноблення, коли діяв Валуєвський циркуляр про заборону українського слова. Водночас у ті часи інтенсивно розвивався капіталізм, виникають нові суспільно-економічні відносини і суперечності. Реформа 1861 року, формально скасувавши кріпацтво, не полегшила життя селянства, яке страждало від орендарів, промисловців, посесорів. Щоб прогодувати сім'ї, тисячі людей мандрують Росією в пошуках заробітків, скрізь стикаючись із свавіллям чиновників та промисловців, нової буржуазії, яка, так само як і поміщики, гнітила народ. В роки навчання в духовній семінарії І. Нечуй-Левицький у полеміках із студентами виробляв свої стійкі національні погляди на розвиток української нації та культури. Царський уряд устами Валуєва проголосив, що «ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Здійснювалися широкі заходи з русифікації населення, заборони книжок та навчання рідною мовою, заборонялася діяльність українських культурних товариств. Нечуй-Левицький, не маючи змоги друкувати свої твори українською мовою на Наддніпрянщині, скориставшись допомогою П. Куліша, публікує у львівському журналі «Правда» статтю «Сьогочасне літературне спрямування» (1878 р.), у якій гостро виступив проти шовіністичної політики російського уряду та деяких російських письменників. Пізніше, 1891 року, у статті «Українство на літературних позвах з Московщиною» він з ще більшою гостротою висловив протест проти гноблення українського народу царизмом. Естетичні погляди І. Нечуя-Левицького, окрім творів красного письменства, формувалися під відчутним впливом народної творчості. І. Франко вважав письменника найвиразнішим представником реалістичної школи. У статті «Сьогочасне літературне спрямування» основними принципами української літератури Нечуй-Левицький проголошує «реальність, народність та національність». Як реаліст, він орієнтувався на осмислення високих життєвих ідеалів і краси життя. Він виступав проти натуралізму, вимагав не копіювати, а узагальнювати явища життя, надихати їх художньою правдою. Письменник орієнтувався на свого вчителя Т. Шевченка, який, поклавши в основу своєї творчості народну пісню, «зумів повести народний епос в щиро народному дусі». Свої погляди на народну творчість Нечуй-Левицький виклав у праці «Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868 р.), яка й нині є корисним дослідженням у галузі української міфології. В ній письменник аналізує перекази, приказки, вірші, в яких відбито соціальні конфлікти й суперечності в гущі українського народу. Добре знаючи закулісні сторони церковного життя, він гостро критикує в цій праці вияви відступу від християнської моралі та благочестя в середовищі священнослужителів. За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п'ятдесят високохудожніх романів, повістей, оповідань, п'єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей. Його повісті «Причепа», «Гориславська ніч», «Дві московки», «Хмари», як згадував І. Франко, «читала вся Мала Русь з великою вподобою». А повісті «Кайдашева сім'я» та «Микола Джеря» й нині залишаються серед найкращих творінь української літератури. «Українська жизнь, — писав Нечуй-Левицький, — то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вже брались і такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріал, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі». Розквіт творчості письменника припадає на другу половину 70-х – початок 80-х років, коли вийшли його оповіді з народного життя «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім'я», «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі», «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти». У цих справжніх літературних перлинах письменник виявив велику майстерність у змалюванні народних характерів. Своєрідною рисою стилю Нечуя-Левицького є тонке поєднання реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, обставин праці, особливостей мови та поведінки персонажів з живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів. Усе це разом ставить твори українського прозаїка в один ряд з творами кращих тогочасних російських та західноєвропейських письменників і виводить українське письменство за межі побутовизму та етнографізму минулої, дошевченківської доби. Однією з питомих рис творчого стилю письменника є його тонкий гумор у так званих антиклерикальних творах. У них, особливо в «Афонському пройдисвіті», він виявляє близькість своїх поглядів до гоголівських, до естетики української байки Григорія Сковороди та Євгена Гребінки. Його сміх і сатира зумовлені життєвими конфліктами й ніколи не мали на меті образу гідності людини, а навпаки, вселяли оптимізм і надію на краще життя.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 1918 року. Поховано його на Байковому кладовищі.

Книги автора:

Без серии

[9.1 рейтинг книги]
[7.5 рейтинг книги]
[7.5 рейтинг книги]
[8.1 рейтинг книги]
[6.4 рейтинг книги]
[5.8 рейтинг книги]
[5.8 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[7.5 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
[5.0 рейтинг книги]
12
Комментарии:
ПОПУЛЯРНЫЕ КНИГИ
Купец VI ранга
5.00
рейтинг книги
Серия:
#6 Купец
К тому же, подвернулся удачный повод. Граф Галицин заикнулся о перспективном виде вооружения, который производит форточник, и князь сразу же понял, что это его шанс. Он поможет форточнику выиграть оружейный конкурс или подсунет императрице циркуляр о назначении Пылаева поставщиком Имперской армии, и дело в шляпе! Против молодого графа ополчатся все рода, которые имели с армейских поставок хороший гешефт. А если и этого окажется мало, то можно будет дать Пылаеву какой-нибудь орден. Причем,…
Отмороженный 11.0
5.00
рейтинг книги
Я сразу же подумал о Кире. Потом немного об Анне. А потом и о Сюин — не считая обстоятельств, которые тогда привели нас к близости, признаюсь, я бы повторил. Подумать еще о ком-нибудь или продумать план действий в этом направлении мне не дали. Замигало тревожное сообщение на тач-панели, а потом в дверь начал ломиться Роберт, вызывая меня на экстренное совещание. Я подорвался с кровати и, как на чертов конструктор LEGO, наступил на, не к черту упомянутого КУЗЮ. К счастью, ничего ни себе, ни ему…
Шайтан Иван
5.00
рейтинг книги
— Пить — прохрипел я и попытался открыть глаза. С трудом это удалось. С начала всё плыло как в тумане, но постепенно стало проясняться, нечёткие тени обрели чёткую картину. Встретился взглядом с пожилой женщиной, лет пятидесяти с небольшим. Худощавое лицо, правильные черты, немного обострившиеся с возрастом. В молодости она была красива, сейчас худоба делала его строгим и немного скорбным. — Маменька — всплыло в голове и лёгкая волна теплоты, как будто коснулась сознания — Какая ещё маменька,…
Измена. Мой заклятый дракон
7.50
рейтинг книги
- К этой человечке? После меня? – В упреках любовницы звенят обида и раздражение. - Наш брак необходимо консуммировать. Иначе девчонка может потребовать вернуть ее обратно. А я не могу. Не имею права. Если брак распадётся, опять начнётся война. Мы и так потеряли в противостоянии с магами много жизней. Наша раса малочисленна, с каждым годом детей рождается всё меньше. Драконы не могут позволить себе новый виток распрей с людьми. - Если бы я могла, то родила бы тебе ребёнка. - Ты не можешь… Никто…
Ну, здравствуй, перестройка!
6.83
рейтинг книги
А вот с третьим моим увлечением всё плохо. Моя постоянная половая партнёрша, комсомолка Светлана, уехала домой. Сестра её мамы пробила им шикарную квартиру в шикарном доме. Но не у всех же есть тётя — жена генерального секретаря ЦК КПСС как у моей подружки. Короче, я сейчас один, если не считать чумы и кошмара за стенкой. Там живет дочка работников КГБ, Ленка. Взбалмошная девица, которую побаивается даже местный столовский кот Васька, а я не такой смелый, как он. Помню, директор пытался выгнать кота…
Орден Багровой бури. Книга 1
5.00
рейтинг книги
— Дамы и господа, мы продолжаем! — Я тебе, видимо, страх вместе с мозгами выбил. Думал, ты уже сдох! Ладно, если хочешь — могу добить, — обращается ко мне Бульдог. Не похоже, будто он пытается меня спровоцировать. Он и правда думает, что может запросто меня уделать. У меня на руках боксёрские бинты, пропитанные кровью, значит парень не совсем дохляк и хоть немного, но драться умел, раз не просто попадал по своему сопернику, но и бил его до крови. Это хорошо, что он следит за своим телом. Я…
Санек 3
5.00
рейтинг книги
Серия:
#3 Санек
Но привлек моё внимание не стол, а видный с моего места узкий проем, ведущий в глубину горы. Почему я решил, что вглубь? Потому что этот проем находился ровно напротив двери, наглухо закрывающей вход в пещеру в самом углу пещеры, рядом с печью. Возле четвёртой стены, полукруглой, стояла пара довольно массивных сундуков, а еще внушительной горкой были сложены все мои вещи и подарки, которые я вёз с собой в деревню. Почему-то при виде этих вещей я особой радости не испытал, но зато задумался, как сюда…
Мастер Разума VII
5.00
рейтинг книги
Слева от меня оживает Ранна. — Петер?! Почему ты не сообщил, что жив? И как оказался на стороне… Запнувшись, переводит взгляд на мужчину в белом костюме, видимо пытаясь понять, кого именно сейчас представляет её брат. А сам Лазеф довольно усмехается. — А тебе разве было до меня дело, сестрёнка? Да, ты побегала какое-то время по Индии и пыталась найти непутёвого братца. Мне всё рассказали. Даже продалась в рабство ради спасения моей жизни. Но потом, с готовностью рванула вслед за своим новым…
Мастер Разума III
5.25
рейтинг книги
— Не Сестии. Значит, его тоже использовали. Всё ради нашего убийства. А теперь эти твари убьют его самого. Прикончат. Это точно. Разорвут шакала в клочья. Фразы становятся всё менее связными, превращаясь в подобие фонового шума. Девушка не останавливается, расписывая, что именно произойдёт с человеком, который виновен в смерти её семьи, в конце концов добравшись до мельчайших деталей. Прерывается только в момент, когда микроавтобус резко тормозит, завернув во двор какого-то промышленного объекта.…
Наследник с Меткой Охотника
5.00
рейтинг книги
Если подумать, я со своим водителем, считай, несколько часов бегаю от этих мерзавцев, раз оказался в такой дыре. Изначально-то мы направлялись в соседний район, где располагался популярный у аристократов храм. Именно в храмах избранные одарённые получают Метки. Хороший он был мужик — водитель моего семейства, которого я знал под именем «Билл». Благодаря ему моя туша так долго продержалась. Не забуду тебя, воин. Вот бы только узнать твоё настоящее имя… Но всё потом. А сейчас… Я потянулся…
Хозяйка лавандовой долины
6.25
рейтинг книги
Не смотря на успехи в учёбе, я не была классической заучкой и отлично ладила со сверстниками. Хотя, признаться, мне порой было с ними скучновато, и я каждое лето с нетерпением ждала очередной поездки с отцом куда-нибудь на Уральские горы или степи Казахстана. Там, рядом с взрослыми, я чувствовала себя среди своих, с упоением таская в лагерь найденные камни или собирая очередной гербарий. Ничего удивительного, что получив школьный аттестат, я поступила в институт отца. Там меня по-прежнему окружали…
Я не Монте-Кристо
5.57
рейтинг книги
Пролог — И в чью башку пришла эта идиотская идея, хотел бы я знать? — Никита хмуро окинул взглядом стоящего перед ним начальника службы безопасности. И очень хотелось верить, друга. — Кому захотелось так меня подставить? — Так ведь мальчишка сам ко мне подошел, я расценил это как знак свыше, — Димыч смотрел, не моргая, уверенный в своей правоте. Впрочем, как всегда. — Я неподалеку припарковался, наблюдал, а его водитель в дороге застрял, подрезал кого-то, вот пацан и решил,…
Первый среди равных. Книга V
5.00
рейтинг книги
— Вариантов масса, Насть, — пожал плечами я. — Сегодня, например, всего один земляной буйвол, которого приручил староста Сумани, помог нам найти логово россожа, вынюхал нужные для сражения растения и провёл нас по следу монстра. Шустрик сумела вытащить в подготовленную ловушку такое чудовище, с которым тяжело справиться целой армии. А если зверь более интересный или сильный? Варианты могут быть самыми неожиданными. Главное, что никто в Российской Империи этим не занимался всерьёз. Все используют…
Наследник
5.00
рейтинг книги
Парень попытался подняться да отбиться, но только у него это вышло, прозвучал новый крик: — Молись, русская свинья! Я замер, и меня накрыли воспоминания. Девяносто четвертый год на дворе, я совсем молодой после учебки попал в часть. Был у нас там парень по прозвищу Гусь, такой же, как я, зеленый, худой и тихий, вечно сгорбленный и с длинной шеей. Ему часто доставалось и от офицеров, и от нас, над ним шутили, а кто-то даже и издевался. Потом Гусь пропал, а его изуродованное тело нашли через…