11/22/63

Коли Даннінг доставив дітей додому, на Кошут-стрит уже заповзав присмерк. Трою футбол явно сподобався більше за пригоди Попелюшки; він вилазив із батьківського «Понтіака» усміхнений, розмахуючи прапорцем «Чорних ведмедів» [212] . Тугга з Гаррі теж тримали в руках прапорці й виглядали збудженими. А от Еллен навпаки. Вона міцно спала. Даннінг на руках доніс її до дверей будинку. Цього разу на порозі з’явилася ненадовго місіс Даннінг — тільки щоб перейняти маленьку дівчинку в свої руки.

212

Black Bears — назва всіх команд ігрових видів спорту в Мейнському університеті.

Даннінг щось сказав Доріс. Її відповідь йому, схоже, не сподобалася. Відстань була завеликою, щоб зрозуміти щось з виразу його обличчя, але, говорячи, він кивав пальцем. Вона його вислухала, похитала головою, відвернулась і зайшла всередину. Він постояв ще пару секунд, а потім зірвав з голови капелюха й хльоснув ним собі об стегно.

Все це було цікавим — ілюструвало їхні стосунки, — проте слабо допоміжним. Не тим, чого я шукав.

Те я отримав наступного дня. Тієї неділі я вирішив зробити тільки два розвідувальних рейди, побоюючись, що навіть у темно-коричневій орендованій автівці, яка майже зливалася з пейзажем, робити більше ризикова справа. За першим разом я не побачив нічого й вирішив, що він, мабуть, не виходитиме надвір весь день, а чом би й ні? Погода була сірою, сіялася мжичка. Сидить, либонь, у загальній вітальні та дивиться спортивні передачі по телевізору разом з іншими квартирантами, і геть усі палять, як димогони.

Але я помилявся. Тільки-но під час мого другого рейду я виїхав на Вітчем-стрит, як побачив його. Він пішки йшов у бік середмістя, вдягнений сьогодні в джинси, вітрівку і водостійкий капелюх із широкими крисами. Я його обігнав і став на Мейн-стрит десь за квартал від його гаража. За двадцять хвилин я вже їхав услід за ним з міста в західному напрямку. Рух на дорозі був млявим, і я тримався далеко позаду.

Його метою виявився цвинтар Лонгв’ю, за дві милі після кінотеатру Деррійський драйв-ін. Він зупинився навпроти квіткарських яток і, проїжджаючи повз них, я побачив, як він купує там у літньої леді, котра впродовж усієї трансакції тримала над ними обома чорну парасольку, два кошики осінніх квітів. У люстерко заднього огляду я побачив, як він ставить кошики на пасажирське сидіння своєї машини, сідає за кермо і завертає до цвинтаря.

Я розвернувся і поїхав назад до Лонгв’ю. Якийсь ризик у цьому був, але я мусив ним знехтувати, бо це здавалося доречним. На тамтешній стоянці було пусто, якщо не рахувати двох пікапів із накритим брезентом знаряддям для ландшафтних робіт та роздовбаного автонавантажувача, придбаного напевне десь на армійському розпродажі. Ані сліду «Понтіака» Даннінга. Я проїхав через стоянку до гравійної дороги, що вела в глиб цвинтаря, величезного, пагірчастого, який займав не менш як дюжину акрів.

Вже на території цвинтаря від головної дороги відгалужувалися менші алеї. З улоговин і заглибин повз низовий туман, мрячка погустішала, переходячи в дощ. Не вельми гожий день для відвідин дорогих покійників, взагалі-то, і тому зі своїми Даннінг перебував там наодинці. Легко було помітити його «Понтіак», що стояв на одному з бічних узвозів. Даннінг поставив по кошику квітів на дві сусідні могили. Там його батьки, припустив я без особливої зацікавленості. Я розвернув машину, залишивши його самого на цвинтарі.

На той час, коли я дістався до своєї квартири на Гаррис-авеню, Деррі вже обложило першим жорстким осіннім дощем. У середмісті мусить розбухнути канал і монотонний химерний плескіт, що долинає крізь бетон у Нижньому місті, стане ще чутнішим, ніж завжди. Схоже, індіанському літу вже край. Але я цим не переймався. Я відкрив свій блокнот, перегорнув сторінки майже до кінця і, знайшовши нарешті чистий аркуш, записав: 5 жовтня, 15:45, Даннінг на цвинт. Лонгв’ю кладе квіти на могили батьків (?). Дощ.

Я знайшов, що шукав.

Розділ 8

1

Упродовж тих тижнів, що залишалися до Гелловіну, містер Джордж Емберсон обстежив майже кожну зоновану під комерційне використання ділянку в Деррі й довколишніх містечках.

Я чудово розумів, що за той час, який маю, мене не почнуть сприймати тут як свого, але хотів, аби місцеві мешканці звикли до виду мого червоного кабріолета «Санлайнер», як до деталі тутешнього пейзажу. «Оно поїхав отой парубок, агент з нерухомості, він уже майже місяць тут крутиться. Якщо він дійсно знається на тому, чим займається, декому можуть світити грубі гроші».

Коли мене хтось питав, що саме я шукаю, я лише усміхався й підморгував. Коли мене питали, скільки я ще тут пробуду, я відповідав: «Важко сказати». Я вивчив географію цього міста і почав орієнтуватися у вербальній географії 1958 року. Наприклад, запам’ятав, що «війна»означає Другу світову війну, натомість «конфлікт»— це війна в Кореї. На щастя, обидві вже закінчилися. Занепокоєння в людей викликала Росія та так звана «нерівність у ракетному озброєнні», але не сильне. Людей непокоїла юнацька злочинність, але також не дуже. Тривала рецесія, але люди бачили й гірші часи. Торгуючись, абсолютно нормальним було сказати, що ти когось «пережидував» (або «перециганив»). Серед дешевих дрібних цукерок ще були «горошинки», «воскові губки» та «негритосики» [213] . На Півдні панував закон Джима Кроу [214] . У Москві покрикував свої погрози Микита Хрущов. Президент Айзенгавер у Вашингтоні дзижчав своє «не занепадаймо духом».

213

«Wax lips» — замішані на бджолиному воску солодощі у формі «негритянських» губ, які для комічного ефекту закусювали зубами, таким чином перед власними губами стирчали великі штучні, далі їх можна було жувати, як гумку; «Niggerbabies» — шоколадні цукерки у формі чорних немовлят.

214

Місцеві закони південних штатів, які діяли у 1876–1965 рр., юридично забезпечуючи расову сегрегацію.

Уже невдовзі після розмови з Чезом Фраті я вирішив дійсно оглянути ливарню Кіченера. Покинутий завод займав великий довгий порослий бур’яном пустир на північній околиці міста, і дійсно, виглядало на те, що, коли сюди дотягнеться подовження шосе «Миля за хвилину», ця ділянка може стати чудовим місцем для торгівельного центру. Але на день мого туди візиту — коли дорога перетворилася на вбивчу для кардана дику бруківку, я залишив машину і вирушив далі пішки — вона виглядала, мов руїни якоїсь древньої цивілізації: «Дивіться на мої творіння, ви, могутні, і тремтіть» [215] . Купи цегли й іржаві уламки старих механізмів стирчали з високої трави. Посередині лежав давно завалений димар з вогнетривкої цегли, його закопчене величезне жерло зяяло темрявою. Нахиливши голову й трохи згорбившись, я міг би до нього запросто ввійти, а я аж ніяк не скидався на коротуна.

215

Перекручена популярна цитата з сонета «Озімандіас» англійського поета Персі Біші Шеллі (1792–1822) про пам’ятник колись могутньому, а тепер всіма забутому цареві.

Чимало чого я побачив у Деррі впродовж тих тижнів перед Гелловіном, я достатньо прочувДеррі. Постійні мешканці були зі мною ввічливими, проте — за єдиним винятком — ніколи не товариськими. Винятком залишався Чез Фраті, і, озираючись назад, я дивуюся, чому та його спонтанна відвертість не здалася мені дивною, але ж я тоді цілком переймався думками про важливіші речі, і Фраті зовсім не здавався мені кимсь надто важливим. Я собі думав: «Іноді життя просто зводить тебе з дружелюбним парубком, от і все», та й поготів. Природно, я уявлення не міг мати, що Фраті був приставлений до мене чоловіком на ім’я Білл Теркотт.

Білл Теркотт, він же Безпідтяжко.

2

Беві-з-греблі казала, що, на її думку, погані часи в Деррі минулися, проте чим довше я роздивлявся по місту (і чим глибше прочувавйого — це головне), тим дужчало в мені враження, що Деррі не таке, як інші. З Деррі щось було негаразд. Я спершу намагався запевнити себе, що справа тут у мені, а не в місті. Я був людиною позасистемною, тимчасовим бедуїном, отже, будь-яке місце я мусив би відчувати бодай трохи чужим, дещо викривленим — як ті, схожі на важкі сновидіння міста, що їх описує в своїх романах Пол Боулз [216] . Спершу це здавалося переконливим, але минали дні, я продовжував досліджувати моє нове довкілля, і моя переконаність слабшала. Я навіть почав ставити під сумнів твердження Беверлі Марш, що погані часи минулися, і уявляв собі (в ті ночі, коли не міг заснути, а таких було доволі), що вона теж в цьому сумнівалася. Чи не помітив я тоді зернятка непевності в її очах? Виразу людини, котра сама не зовсім вірить, хоча й дуже хоче вірити? Чи навіть потребує віри?

216

Paul Frederic Bowles (1910–1999) — американський письменник, перекладач, композитор; більшу частину життя прожив у французьких колоніях у Північній Африці, де й відбувається дія багатьох його романів.

Щось зле, щось погане.

Деякі порожні будинки, що, здавалося, лупляться на тебе очима людей, котрі страждають на якусь жахливу хворобу мозку. Порожня стодола за містом, двері сінника повільно відчиняються й зачиняються там на іржавих завісах, спершу являючи темряву, потім ховаючи її, а тоді знову її являючи. Чийсь потрощений паркан на Кошут-стрит, всього за квартал від будинку, де жила місіс Даннінг з дітьми. Мені той паркан немов показував, як щось — чи хтось— метнулося крізь нього й шубовснуло донизу, в Пустовище. Порожній ігровий майданчик з каруселькою, що повільно обертається, хоч і нема там дітей, котрі б її підштовхували, і вітру хоча б трохи помітного, який би її крутив, теж нема. Одного дня я побачив, як каналом, а далі в тунель під Канал-стрит, проплив грубо різьблений Ісус. Довжину мав зо три фути. І зуби виглядали з-за викривлених у гидливій усмішці губ. Тернова корона дженджуристо посаджена набакир дугою перехоплювала йому лоба; криваві сльози було намальовано під його фатально білими очима. Він скидався на ідола культу джу-джу [217] . На так званому Мості Поцілунків у Бессі-парку серед написів, що декларували шкільний патріотизм та невмируще кохання, хтось вирізав слова: СКОРО Я ВБ’Ю МОЮ МАТІР, а трохи нижче хтось дописав: СКОРШЕ БО ВОНА ПОВНА ФОРОБИ. Якось надвечір, ідучи східним краєм Пустовища, я почув жахливе верещання і, скинувши очі, побачив силует якогось висушеного чоловіка, котрий стояв неподалік, на залізничній платформі GS & WM [218] . В його руці здіймався й падав дрючок. Він щось бив. Виск припинився, і я подумав: «Там був собака, і він його прикінчив; він притягнув собаку туди на мотузяній шворці й забив до смерті».Абсолютно ніяк мені було про це дізнатися, звісно… а тим не менше, я це точно знав. Я й тоді був цього певен, і зараз також.

217

Традиційна шаманська релігія племен Західної Африки, елементи якої потрапили в Америку з чорними рабами.

218

GS & WM — вигадана С. Кінгом залізниця, що також фігурує в його романі «Цикл вовкулаки» (1983) та інших творах.