11/22/63

— У вас є тут туалет?

Усмішка явилася знову.

— Боюся, не для покупців. Чому б вам не звернутися до якогось… з закладів через дорогу?

— Ви ж справжній мудак, чи не так? Показовий, к лихій годині, громадянин Деррі.

Він заціпенів, а тоді відвернувся й гордовито почимчикував геть, у краї потойбічні, де перебували його пігулки, присипки й сиропи.

Я повільно пройшов повз апарат содової і далі крізь двері. Я почувався немов зі скла зробленим. День був прохолодний, температура не вище сорока п’яти градусів [225] , але мені обпекло сонцем обличчя. Липке. Знову скрутило кишки. Якусь хвильку я стояв стовпом, з похиленою головою, одна ступня на хіднику, друга в риштаку. Судоми стишились. Я перетнув вулицю, не оглядаючись на рух машин, і хтось мені посигналив. Я утримався, щоб не тицьнути середнього пальця сигнальнику, але тільки тому, що й без того мав достатньо проблем. Не міг ризикувати, встряючи в неприємності; я вже мав їх.

225

45 F = 7,2 С.

Знову мене вразила судома, подвійний розворот ножа в кишках. Я кинувся бігом. Найближчим був «Тьмяний срібний долар», тож його двері я й рвонув, увіпхнувшись своїм нещасним тілом у напівтемряву й дріжджовий дух пива. У музичному автоматі Конвей Твітті жалівся, що все це лише облуда [226] . Бажав би я, аби він був правий.

У залі було порожньо, якщо не рахувати одного клієнта, що сидів за порожнім столом і здивовано-злякано дивився на мене, та бармена, що схилився над олівцем, заклопотаний кросвордом у щоденній газеті. Він звів на мене очі.

226

Conway Twitty (1933–1993) — співак у стилі кантрі; «It’s Only Make Believe» — його хіт 1958 р. про облудну красуню й нещасне кохання.

— Туалет, — сказав я. — Мерщій.

Він показав у кінець бару, і я спринтером кинувся до дверей, позначених ХЛОПИ та ДІВКИ. Виставленою перед собою рукою я штовхнув ХЛОПИ, наче проривний захисник, котрий шукає відкритого поля, куди можна бігти. Там тхнуло лайном, сигаретним димом і сльозогінною хлоркою. Єдина туалетна кабінка не мала дверей, що, мабуть, було на краще. Я різко розстебнув штани, немов той Супермен, що спізнюється на пограбування банку, розвернувся, і полилося.

Саме вчасно.

Коли закінчився останній спазм, я дістав з паперового пакета гігантську пляшку каопектату і зробив три довгих ковтки. Шлунок у мені підстрибнув. Я силою загнав його на місце. Упевнившись, що перша доза не збирається вирватися назад, я потягнув ще, відригнув і неспішно закрутив корок пляшки. На стіні ліворуч від мене хтось нарисував пеніс з тестикулами. Текстикули були розпанахані і з них ринула кров. Під цим чарівливим зображенням художник написав: ГЕНРІ КАСТОНГЕЙ НАСТУПНОГО РАЗУ ЯК ВИЇБЕШ МОЮ ДРУЖИНУ ОСЬ ЩО ОТРИМАЄШ.

Я заплющив очі і, щойно це зробивши, побачив того наляканого клієнта, котрий спостерігав мій спринтерський ривок до туалету. А чи він клієнт? На столі в нього не було нічого; він просто там сидів. З заплющеними очима я ясно побачив його обличчя. Я знав його, це обличчя.

Коли я повернувся до бару, Конвея Твітті вже змінив Ферлін Гаскі [227] , а Безпідтяжко зник. Я підійшов до бармена і запитав:

— Тут сидів парубок, коли я до вас увійшов. Хто він такий?

227

Ferlin Husky (1925–2011) — один з піонерів кантрі музики, співак і актор-комік.

Той відволікся від свого кросворда.

— Я нікого не бачив.

Я дістав портмоне, витяг п’ятірку і поклав поряд на підкладку під пивний кухоль з логотипом «Наррагансет» [228] .

— Ім’я.

Він провів короткий мовчазний діалог сам із собою, кинув погляд на банку для чайових, що стояла поряд з банкою маринованих яєць, не побачив усередині нічого, крім одинокого дайма, і зробив жест, за яким моя п’ятірка зникла.

— Там сидів Білл Теркотт.

228

«Narragansett» — найбільша свого часу пивна компанія Нової Англії, що існувала у 1890–1981 рр.; цей бренд пива знову було відновлено 2005 р.

Це ім’я мені нічого не говорило. Порожній стіл також міг нічого не означати, проте з іншого боку…

Я поклав на шинквас брата-близнюка Чесного Ейбі [229] .

— Він зайшов сюди, бо назирав за мною?

Якщо прозвучить відповідь «так», це означатиме, що він за мною стежив. І, можливо, не тільки сьогодні. Але навіщо?

Бармен посунув банкноту від себе.

— Все, що я знаю, — це те, що він зазвичай заходить сюди хильнути пива, і то побільше.

229

Президент Ейбрегем Лінкольн зображений на 5-доларовій банкноті.

— То чому він пішов геть, так його й не пивши?

— Може, зазирнув до свого гаманця і не побачив там нічого, окрім своєї більботечної картки. Я що вам, схожий на Брайді Мерфі [230] ? А зараз, коли ви вже насмерділи в моєму туалеті, чому б вам або щось не замовити, або не піти собі геть?

— Там добряче смерділо ще до того, як я туди завітав, друже мій.

Не така вже й ефектна прощальна фраза, але це було найкраще, на що я спромігся за тих обставин. Я вийшов і зупинився на хіднику, видивляючись Теркотта. Його ніде не видно було й сліду, натомість у вітрині своєї аптеки стовбичив Норберт Кін, руки складені за спиною, дивиться на мене. Усмішки на нім не було.

230

Bridey Murphy — ім’я ірландської жінки ХІХ ст, котра нібито перевтілилася у ХХ столітті в американку Вірджинію Тайг, яка у 1952 році під гіпнозом на сеансі регресивної терапії розповіла психотерапевту про своє минуле життя, той написав про це книгу, а в 1956 році за нею було знято фільм; мода на Брайді Мерфі віддзеркалена у поп-піснях, телесеріалах і танцях того часу.

8

О п’ятій двадцять того вечора я припаркував «Санлайнер» на стоянці поблизу Баптистської церкви на Вітчем-стрит. Він потрапив до гарної компанії, судячи з дошки оголошень, рівно о 17:00 в цій церкві почалася зустріч АА. В багажнику мого «Форда» лежало все добро, яке я назбирав за сім тижнів життя в цьому, як я звик його називати, Химерному містечку. Все найважливіше лежало в портфелі «Лорд Бакстон», який мені дав Ел: його записи, мої записи та гроші, що ще залишились. Слава Богу, більшість їх я тримав у готівковій формі.

На сидінні поряд зі мною стояла паперова торба з пляшкою каопектату — вже на три чверті спустошеною — і підтримуючими трусами. На щастя, я вже не думав, що вони мені придадуться в нагоді. Шлунок і кишечник, схоже, заспокоїлися, і тремтіння також полишило мої руки. У бардачку, поверх мого «спеціального поліцейського» 38-го калібру лежало кілька батончиків «Пейдей» [231] . Ці речі я також поклав до паперової торби. Пізніше, коли я вже займу позицію в садибі № 202 по Ваймор-лейн між гаражем і живоплотом, я заряджу револьвер і засуну його собі за пояс. Як якийсь дешевий бандюга з тих фільмів категорії «Б», що їх крутять у «Стренді».

231

«Payday» — батончики, що випускаються з 1932 року: зовні солоний арахіс, всередині карамельна начинка.

У бардачку лежала ще одна річ: номер «Телегіда» з Фредом Естером і Беррі Чейз на обкладинці [232] . Вже, мабуть, удесяте, після того, як я купив цей журнал з ятки на верхній Мейн-стрит, я розгорнув його на п’ятничній програмі.

20:00. Канал 2: «Нові пригоди Еллері Квіна», в ролях Джордж Нейдер та Лес Тремейн. «Така багата, така гарна, така мертва», підступний біржовий брокер (Віт Біссел) спокушає багату спадкоємицю (Ева Ґабор), тим часом Еллері зі своїм батьком проводять розслідування [233] .

232

Fred Astaire (Фредерик Австерліц, 1899–1987) — танцівник, хореограф, співак, актор, велика зірка Голлівуду; Barrie Chase (нар. 1933 р.) — танцівниця й актриса, партнерка Фреда Естера у 1958 році.

233

George Nader (1921–2002) — актор ліванського походження; Les Tremayne (1913–2003) — актор англійського походження; Whit Bissell (1909–1996) — актор, який знявся в сотнях ролей другого плану; 'Eva G'abor (1919–1995) — актриса і світська пані єврейсько-угорського походження.