Амаркорд (Збірка)

Навіть якщо за допомогою духовки та праски і вдасться висушити штани Германа за рекордно короткий термін, днів зо два йому доведеться не виходити з дому, а вже після З годин безперервного перебування у слабо перевітрюваних і похмурих стінах нашої квартири Герман починав відчувати ознаки наближення сильної депресії. Він гарячково перевіряв наявність зворотного квитка, паспорта, візи в паспорті, підраховував час, який залишався до від'їзду, питав мене, чи може статися так, що автобус у зворотному напрямку не поїде, і под. Аби не травмувати вразливу психіку Германа, необхідно було купити ще одні штани.

Речі тої якості, до якої Герман звик, і за ціною, яка б нас улаштувала, ми могли знайти тільки в секонд-генді. Я пояснила, що це не так страшно, як йому здається, що одяг, який продають там, привезений звідти ж, звідки приїхали й ми, що одяг цей дезінфікують на всіх кордонах і що одягатися в секонд-гендах зараз дуже модно в цілому світі, навіть деякі голлівудські зірки не можуть відмовити собі в цьому задоволенні. Але, незважаючи на крайню необхідність і проведену попередню підготовку, я трохи побоювалася, коли привела Германа між ряди низеньких ослонів, лавок і просто ящиків, на яких, трохи піднімаючись над рівнем болота й калюж, лежали гори ганчір'я, що в ньому треба було довго порпатись, аби знайти придатні до вжитку речі. Трохи вище, на ледь заіржавілих подекуди гаках, висіли на вішаках уже відібрані господарями речі, які вважалися кращими і продавалися трохи дорожче. Переважно це були шкіряні куртки, ангорові светри сірих і фіолетових відтінків, шкіряні і джинсові спідниці універсального розміру десь поміж 42-м і 48-м, і джинсові штани, по яких важко було визначити, жіночі вони чи чоловічі, дуже широкі в талії і звужені донизу. Я пояснила Германові, що лякатися цього теж не потрібно, просто ці речі відібрані відповідно до модного і культивованого у нас китайською та турецькою продукцією стилю, до якого всі давно звикли і перестали помічати. Так само, як надміру яскравий макіяж у жінок, виконаний у кольорах НДР-івських фільмів про Чингачгука із Гойко Мітічем у головній ролі. Так само, як і надміру тугі та дрібнозакручені кучері жіночого волосся. Такий ефект називається «хімією» і досягається за допомогою застосування суміші високотоксичних косметичних засобів під ніжними назвами «Локон», «Люкс» і «пергідроль». Не варто також лякатися і надто сильних природніх запахів, поширюваних нашими співгромадянами у трамваях, автобусах та найбільш екзотичному для ока західної людини і вже майже вимерлому в цивілізованому світі виді транспорту — тролейбусі — і просто на вулицях.

Штани ми знайшли майже відразу. Сильна злива і несприятлива пора року не давали можливості поміряти їх, але в цьому не було потреби: обнова точно відповідала загальному стилю одягу, який носив Герман, і, виглядало, підходила йому за розміром. Ми розрахувалися, і Герман був приємно вражений ціною. А вдома, міряючи штани, машинально запхнув руку до кишені, звідки витягнув студентський квиток на власне ім'я, що його загубив півроку тому. Коли ми уважніше придивилися до щойно куплених штанів, то побачили на них крихітну плямку, вивести яку нам свого часу не вдалося і через яку Герман вирішив здати свої улюблені штани у вантаж гуманітарної допомоги. Такі акції проводилися двічі на рік, і це було дуже зручно: все непотрібне ганчір’я можна було запхнути в поліетиленову торбинку з відповідним написом і виставити перед дверима. І навіть доплачувати за це додаткове вивезення сміття не доводилося.

Герман та емансипація. Спроба перша

— Як Ви ставитеся до фемінізму? — запитав якось Герман мою бабцю, спостерігаючи за тим, як вона ліпить вареники. Точніше, запитав він мене. Моїм завданням було перекласти запитання.

— Бабушка, Герман питає, як ти думаєш, чи це було б добре, якби чоловіки вміли готувати їсти? — Це була одна з тих розмов, під час якої часто доводилося жертвувати точністю перекладу задля досягнення взаєморозуміння.

— Та ти шо, внученька, Боже сохрани, вони ж тільки продукти попортять. Нє, мужиків не можна пускать до серйозного діла. Твій, правда, хароший, і попилососе, і приготовить шо може, но то німець, а наших — Боже сохрани.

— Негативно, — переклала я Германові.

— Чому?

— Бабця вважає, що суспільний розподіл функцій зумовлений біологічними відмінностями, і це неможливо подолати на генетичному рівні.

— Хіба у твоїй країні жінки не борються за рівні з чоловіками права?

— Лише деякі, але до них ставляться скептично.

— Чому?

— У нас консервативна країна.

— Це я помітив, але ж на інтелігентному рівні ця проблема, безумовно, повинна викликати ширший суспільний дискурс.

— Я не думаю, що моя бабця причетна до цього дискурсу.

— А ти?

— Я не знаю.

— Але ж ти сучасна освічена жінка, довший час жила на Заході. Як ти можеш байдуже ставитися до таких важливих речей? Це соромно для інтелігентної людини.

— Можливо. Але мені здається принизливою потреба доводити те, що жінка — настільки ж повноцінна особистість, як і чоловік. Невже це не очевидно? А крім того, як можна говорити про «всіх жінок» і «всіх чоловіків»? Усі ми різні, і чому б не припустити, що деяким жінкам подобається бути залежними від їхніх чоловіків, що для них сім'я важливіша за самореалізацію, роботу і все інше? Я нічого не маю проти ідеї фемінізму як права на рівність, але пропагувати це як єдино можливу модель свідомості — це теж обмеження.

— Ну, а як ти ставишся до того, що колись одяг був суворо розподілений за статями, жінкам забороняли носити чоловіче вбрання, примушували їх затягуватися в корсети і сукні, у яких не те що пересуватися, а й дихати не завжди було можливо? А якщо вони все ж наважувалися одягнути штани, то це вважалося страшним гріхом.

— Коли чоловіки одягали жіноче вбрання, це теж вважалося непристойним. Зате тепер жінки носять штани, а багато чоловіків навіть у найбільшу літню спеку не можуть убрати на себе легкої сукні чи спідниці. Чому ніхто не організує рух захисту їхніх прав? До речі, розподіл одягу за статями не відразу виник у європейській культурі. Давні греки носили туніки.

— Ну добре, а тебе не ображає, що чоловік раніше завжди розраховувався за свою супутницю в ресторані чи кав'ярні, подавав їй руку на сходах чи при виході з транспорту, підтримував за лікоть при потребі і без, я вже не кажу про варварський звичай, згідно з яким юна панночка не мала права нікуди з'являтися без супроводу, аби не скомпрометувати своєї репутації.

— Багато з цих звичаїв у нас збереглися й зараз, але це просто ритуал, нічого більше. Британці ж не вважають свою королеву символом, який суперечить їхнім демократичним свободам. Чому тоді жінка повинна ображатися на чоловічу галантність?

— А якщо чоловік не дозволяє дружині працювати, забезпечуючи сім'ю, — це не приниження жінки?

— Це звичайний побутовий рагулізм, у поширенні якого часто винні самі жінки, які дозволяють так із собою поводитися.

— А як щодо зміни прізвища? Чому міняють жінки, а не чоловіки?

— Але ж давно ніхто нікого не примушує.

— А що ти думаєш з приводу розподілу хатньої роботи на «чоловічу» і «жіночу»? Чому чоловіків переважно не вчать куховарити, а жінок — тримати молоток у руках?

— Я думаю, розподіл повинен бути за інтересами, а не за статями. До речі, думка про те, що з чоловіків виходять значно кращі кулінари, ніж із жінок, достатньо поширена, тож тут ти не зовсім маєш рацію.

— А чи повинні жінки служити у війську?

— У війську повинні служити найманці.

— Я чув, у вашій країні, крім імені і прізвища, у людей є ще «по батькові». А що лишається від матері?

— Це не українська традиція, а російська, яку примусово насадили в Україні. Тепер це поширено, але згодом цілком може статися, що ця традиція знову зникне.

— Ну, а «чоловічі» і «жіночі» професії? Чому жінки рідше опиняються на керівних посадах, рідше здобувають «престижну» освіту, частіше працюють на низькооплачуваних роботах?

— Я згодна з тобою, що жінкам, які хочуть робити кар'єру, пробитися важче, ніж чоловікам. Проти них існує упередження, і з цим справді варто боротися.

— Ну, а якщо жінка так вихована, що не уявляє собі іншого існування, ніж біля кухні і дітей, хіба це справедливо?

— Несправедливо, але й багатьох хлопчиків батьки виховують у переконанні, що вища освіта — це марне витрачання часу і грошей. Заробляти на життя можна й без вищої освіти. Виховання — це кому як пощастить.