Амок

Радісно загули повстанці, обступили полонених, почали вітати, обіймати. Радість охопила і новобранців; вони одразу відчули себе легко, ніби скинули з плечей тягар, ніби після довгих блукань по чужині раптом опинились на батьківщині, серед близьких людей.

А на кораблі чули, що бій припинився, і не знали, хто кого переміг. Проте ніхто там звичайно не думав, що «купка бунтарів» переможе урядове військо.

Повстанці почали підбирати вбитих, поранених, зброю. А керівники тимчасом зібрались на нараду.

Хоч як хотів кожен із них довідатись, що за цей час відбулося з іншими товаришами, проте спочатку треба було обміркувати своє становище.

В цю мить почувся гарматний постріл. Це корабель, не дочекавшись від своїх радісної звістки про перемогу, догадався, що перемогли інсургенти, і викликав їх на бій.

— Будемо мовчати, сховавшись, — сказав Гейс. — Не варто і небезпечно з ним зв'язуватись, бо він може випадково влучити в наш склад.

З десяток разів вистрілив крейсер навздогад, а потім побачив, що це безглуздо, і рушив назад.

— Поки вони знову з'являться, мине не менше як три-чотири дні. Цей час ми повинні використати, щоб перенести нашу зброю коли не в Бантам, то якомога далі, — сказав Пуан.

— О-о! Тепер якщо пустимо машину, то миттю перекинемо всю зброю! — промовив Сурат.

— Яку машину? — здивувались товариші, які ще не знали про винахід Сагура.

Сурат розказав про раціоналізацію, яку застосували вони в цих лісах.

— Бач, які вони? — сказав Гейс, вислухавши його. — Це, мабуть, перше застосування такого способу за таких умов і на такій відстані. Давайте полічимо, що ми тепер можемо зробити. Ви кажете, що переносили за добу тисячу гвинтівок?

— Навіть тисячу п'ятсот і дві тисячі, — поправив Сурат.

— Ну гаразд. Візьмемо півтори тисячі. На скільки кілометрів?

— На п'ятнадцять.

— А якщо нас тепер близько чотирьохсот чоловік, то ми можемо перенести на п'ятдесят-шістдесят кілометрів. Скільки, ви вважаєте, звідси до нашого «палацу» в Бантамі? — звернувся Гейс до Пуана.

— Близько двохсот кілометрів. Значить, за чотири дні можна перекинути туди тисячу гвинтівок?

— Ну ні, братіку, — засміявся Гейс, — не забувай, що для налагодження машини щоразу треба буде один, а то й два дні. Прикиньмо спочатку, за скільки днів можна переправити всю нашу зброю на п'ятдесят кілометрів. Тридцять тисяч гвинтівок ми перенесемо за…

— Двадцять днів, — підхопив Салул.

— Ясно. Патрони, мабуть, теж займуть двадцять.

— Якщо не більше, — додав Пуан, — бо на кожну гвинтівку припадає патронів більше, ніж вона сама важить.

— Та ще кулемети, інші речі, гармата і, нарешті, харчі.

— На щастя чи на жаль, харчів уже малувато, — сказав Сурат.

— Таким чином, — вів далі Гейс, — усе наше багатство ми перекинемо на п'ятдесят кілометрів…

— За два місяці! — вигукнув Салул.

— А на нашу базу за вісім місяців! — підхопив Пуан.

— Ні, за рік або за півтора, — спокійно вираховував Гейс, — бо й машину перестроювати треба буде, і відпочинок потрібен, і їжу слід добувати.

— От тобі й маєш! — розвів руками Сурат. — За що ж ми боролися? Га?

— За те, щоб узяти собі стільки, скільки вдасться, а решту знищити.

— Ех, яка шкода! — почухав потилицю Пуан.

— Нічого не зробиш. Краще взяти мінімум і гнати його аж до самісінького Бантама, ніж рискувати всім. Решту захищатимемо, доки можна буде, а там побачимо. Я пропоную за день перекидати тисячу гвинтівок і потрібну кількість припасів до них. Через чотири дні гнати їх далі, а тимчасом затримувати ворога тут.

— Коли б не цей зрадник Гоно, може вся зброя лежала б тут спокійно, — з прикрістю сказав Салул.

— Тепер уже нічого говорити про це. Добре буде, коли ми матимемо і чотири тисячі гвинтівок з патронам та десяток-другий кулеметів.

Зараз же почали готувати «машину».

Тимчасом з'ясувалося, що чотирнадцять повстанців убито в бою, а двадцять три поранено. Ворогів поки що знайшли двадцять два убитих і сімнадцять поранених.

Взагалі ж коли приступили до справи, то з'ясувалося, що ланцюг не можна зробити довшим, ніж на сорок кілометрів.

Зате посилили кулеметами всі околиці. П'ятнадцять повстанців, у тому числі Гейс і Салул, повинні були затримувати ворога цими кулеметами. В останню хвилину, зіпсувавши їх, вони мали відбігти назад, де була друга і третя лінії кулеметів, а потім висадити в повітря зброю і зникнути.

Працюючи, Салул і Гейс розповіли, як вони тут опинились.

— Найжахливішими були останні хвилини в печері, — сказали вони, змалювавши всі відомі нам попередні події. — Вода весь час прибувала, а майже поруч чулися голоси наших товаришів. І коли, здавалось, не було жодної надії, вода перестала підійматись, а тоді почала спадати. В цей час ми стали один одному на плечі і заходилися довбати вгорі дірку. Земля була крихка, і ми вилізли на світ.

— Так ось вони, ті таємничі постріли, які ми чули кілька разів! — промовив Сурат, згадавши недавні «гарматні» вибухи.

Додамо від себе, що печера ця була безпосереднім продовженням «зміїної» печери, де лежала зброя. Колись вони обидві являли собою одну печеру, яка утворилася з вулканічної лави. Ця лава застигла зверху, затверділа, покрилася корою, а тимчасом усередині була ще рідка і витікала, ніби по трубі. Так і виникло дивовижне «скляне» підземелля. А згодом ця труба провалилась посередині, засипалась, і утворилося дві печери.

Через день знову з'явився міноносець, але тепер він уже не збирався воювати, а тільки плавав уздовж берега.

— Пильнувати берег приїхав, — казали повстанці і ще швидше пустили свою машину.

— Значить, незабаром буде і військо, — промовив Гейс.

Минуло чотири дні, було перекинуто вже чотири тисячі гвинтівок, двадцять кулеметів і необхідна кількість патронів, а військо все не з'являлось.

— Чи не використати цей час і взяти ще більше зброї? — сказав Пуан, якого розбирала спокуса захопити якомога більше.

Але Салул і Гейс почали рішуче заперечувати.

— Не забувайте, скільки мине часу, поки ви і цю зброю перетягнете на місце. Краще ми використаємо час для того, щоб відірватись од них. Бо коли вороги почнуть насідати і йти весь час за нами, то дійдуть по наших слідах аж до самісінького нашого притулку. А якщо ми знищимо зброю і зникнемо самі, то вони можуть подумати, що справа закінчена, і, можливо, заспокояться.

Через деякий час цеп вгорнувся. Пуан з товаришами пішов далі, захопивши з собою полоненого офіцера, а на місці лишилося п'ятнадцять оборонців.