Аномальна зона

Або, як варiант, забрав зброю у нього i вистрiлив сам.

Навiть поверховi вiдомостi, якi були у Бражника про Дениса Ковалевського, давали всi пiдстави не сумнiватися в тому, що стрiляти в людину для нього не є чимось надзвичайним та незвичним.

Ще одна оперативна комбiнацiя — i Бражник дiзнається про несподiванi напади лютi, властивi Акулi Дену. Траплялись вони, крiм iншого, через бажання Ковалевського максимально контролювати свої слова та вчинки. В певнi моменти накручена до краю пружина розпрямлялась, i тодi тому, хто став причиною гнiву Ковалевського, краще ховатися якнайдалi i довго зi свого сховку не вилазити. Вiн швидко вiдходив, та зробленого вже не виправиш.

Терпець Акулi Дену мiг урватися пiсля тривалих та безрезультатних переговорiв з банкiром. Крiм того, вiн точно знав: вдома Пiддубний того вечора буде сам, без охорони. Таким чином вiн або свiдомо не врахував присутностi в будинку небажаного свiдка, або не взяв цю обставину до уваги, або…

Або цей свiдок був частиною його чергової комбiнацiї. Щось на кшталт iсторiї з Олегом Луговим.

Проте спочатку Кiра це припущення вiдкинула. За її версiєю, лють на якийсь час переважила здоровий глузд i Акула Ден просто не врахував свiдка. А навiть якщо i врахував, то зовсiм його не боявся. В тому, що Антон Коновалов — теж свiдок, Березовська не сумнiвалася. Ковалевський мiг пересуватися з бiльшою чи меншою кiлькiстю охорони, але щоб Акула Ден пiшов кудись без охорони, такого не було давно. За вiдомостями, якi вдалося роздобути Бражнику, Коновалову вiн довiряє чи не найбiльше з усiх. Отже, вiн теж мiг бути на мiсцi злочину.

Стрiляти в банкiра, виконуючи наказ боса. Чи дати йому свою «Беретту». Убивця, спiвучасник, свiдок.

Зараз, допивши пиво, Сергiй вкотре зробив невтiшний висновок: усе це вилами по водi писане. Доказiв жодних. Спроба пiдступилися до Ковалевського нiчого не дала: вiн спiлкувався в присутностi свого адвоката, причому не з операми чи слiдчим, а безпосередньо з начальником карного розшуку, i заявив: того вечора зависав у саунi за мiстом в присутностi десятка голих свiдкiв обох статей. Кожен з них пiдтвердить його алiбi. Звiсно, хто б у тому сумнiвався…

Єдина надiя — свiдок, якого не врахував Акула Ден. Але хто мiг бути тим свiдком, якщо Тамара Томiлiна, за її словами, того вечора додому до коханця не їздила i сидiла у себе вдома…

На брехнi дiвчину теж не зловили. Отже, був ще хтось, хто все бачив, упiзнав Акулу Дена, зрозумiв, що мовчати — єдиний спосiб зберегти власне життя, i, скориставшись тим, що для всiх залишився невiдомим, або залiг на дно, або навпаки — крутиться перед очима i радiє з того, що його нiхто не знає i не шукає.

Через те розслiдування топталося на мiсцi. А тут ще й мiстика додалась, яку не знаєш до якого боку пристебнути, хрiн її дери!

Вирахувати цього свiдка — розкрити вбивство. Ось як просто все виглядає. Вiд роздумiв Бражника вiдiрвав дзвiнок мобiльного. Ковзнув очима по дисплею — Кiра.

— Привiт.

— Ти де зараз?

— Як тобi сказати…

— Все ясно з тобою. Допивай своє пиво i кулею до мене.

— Та допив уже. Слухай, може десь на нейтральнiй територiї?

— Є новини, — почулося коротке. — Менi зручнiше розповiсти в кабiнетi.

8

Коли Сергiй зайшов, Березовська саме закiнчувала телефонну розмову.

— Не треба мене попереджати, сама знаю, — рiзко сказала вона в трубку i кахикнула в сторону. — Нормальне в мене здоров’я, нормальне! Нi, не треба лiкарняного. Навiть стратегiчного. Захочуть — на лiкарняному знайдуть, — вона помовчала, i Бражник без особливого запрошення вмостився на стiльцi навпроти неї. — Лiкарняний, Iгоре Степановичу, беруть тодi, коли хочуть вiдпочити. А менi саме тепер вiдпочивати, як бачите, нема як. Хочу, — погодилась вона зi спiвбесiдником. — Хочу, дуже хочу. Не маю права. Все, краще викликайте до себе, бо у мене зараз люди.

Кинувши трубку на важiль, Кiра навiть легенько стукнула по апарату.

— Дядя прокурор? — Сергiй кивнув на апарат.

— Знайшов родича… Але дядя прокурор має рацiю: завтра, максимум — пiслязавтра, тут дурдом почнеться. Ось, радить менi на лiкарняному заховатись. Аби непотрiбна iнформацiя не пiшла на загал. Все одно ж пiде, для чого нерви мотати собi i людям…

— Це ти про що?

— Пiдлiсне, гори воно вогнем!

— До чого тут Пiдлiсне?

— Чим ми, по-твоєму, вже кiлька тижнiв займаємось? Просто як Малдер зi Скаллi [8] , чесне слово!

8

Фокс Малдер і Дана Скаллі — персонажі популярного американського детективно-містичного серіалу «Секретні матеріали», пара агентів ФБР, що розслідує злочини, пов’язані з паранормальними явищами.

— Хто такi?

— Ти серйозно не знаєш? — Кiра глянула на нього поверх окулярiв.

Бражник промовчав i вона махнула рукою.

— Добре, не суть важливо… За кiлька днiв у якiйсь аномальнiй зонi один за одним зникають фiгурантка у справi про вбивство i вiдомий мiсцевий журналiст, який вирiшив дослiдити дивне явище природи. Обоє потiм нiби з повiтря з’явились, обоє частково втратили пам’ять, обоє, до речi, втратили автомобiлi, на яких туди, в Пiдлiсне, поїхали. Це, Серж, сенсацiя. Сюди вже збираються загони телевiзiйникiв з Києва, в перспективi — поява рiзних вчених, комiсiй, науково-дослiдних експедицiй.

— Не бiда, — стенув плечима Бражник. — Зникнуть у паралельному свiтi, а повернуться чебурашками. Тваринками невiдомої породи.

— Менi не до жартiв, Серж! Вони зникнуть, а шукати всiх доведеться нам!

— Ти серйозно?

— А ти — серйозно? Ти справдi вiриш у iснування якогось там паралельного свiту?

Бражник на мить замислився.

— Чесно? Не знаю. Одне дiло — в газетах читати. Iнше — бачити на власнi очi тих, хто там нiбито побував, — Сергiй знову помовчав, думаючи. — Знаєш, у що я насправдi вiрю? В гематоми на їхнiх потилицях.

— О! — Кiра переможно пiднесла догори вказiвного пальця. — Я консультувалась у одного спецiалiста. Не хочу тебе вантажити спецiальною термiнологiєю…

— I не треба, в мене неповна середня освiта, я читаю по складах.

— Не буду, — повторила Березовська. — Скажу лише: можна так гепнутись головою, що розiб’єш її до кровi, набити здоровезну ґулю, та однаково пам’ятати все, що з тобою було. Бiльше того: вiдомi випадки, коли пiсля таких пригод пам’ять навiть загострюється. I навпаки: можна легенько стукнути по головi в певне мiсце, навiть у певну точку, — i все!

— В сенсi — все?

— Зливай воду, — Кiра розвела руками. — Навiть вбити. Не кажучи вже про створення їй проблем з пам’яттю. Шамрай непритомний, Томiлiна, як у фiльмi «Джентльмени удачi»: тут пам’ятаю, тут не пам’ятаю. Але у цiкавого журналiста ґуля бiльша. Значить, удар вийшов дещо сильнiшим. Питання номер один: хто його вдарив? А заодно — хто вдарив її?

Бражник мовчав.

— Питання номер два: де їх ударили? Заодно третє — для чого?

— Тут якраз простiше, — Бражник витягнув з пачки цигарку i прилаштував її мiж губами.