Аномальна зона

Зовнiшнi дверi його однокiмнатної квартири виявилися дерев’яними. Внутрiшнi — залiзними, причому — не оббитими дерматином. Не стримавшись i придивившись, Кiра побачила, що обшивку з цих дверей старанно здерли, а їхню поверхню нiби прогартував паяльною лампою художник-авангардист.

— Подобається? — поцiкавився професор Торбас.

— Нi, — чесно призналася Кiра.

— Значить, ефект є, — гордо заявив вiн. — Вам не сподобався зовнiшнiй вигляд моїх дверей. Це перша ваша реакцiя, i вона — негативна. Отже ви, як i бiльшiсть людей, не здатнi контролювати свої негативнi емоцiї. Тодi як позитивнi старанно приховуєте, нiби в позитивi є щось безсоромне. Але, — професор Торбас пiднiс догори вказiвнi пальцi вiдразу на обох руках, — я не вiдчув на собi дiю вашого негативу. Вiн весь розбився об мої захиснi дверi. Накопичити наступну порцiю негативних емоцiй ви поки що не встигли. Значить, я у вiдноснiй безпецi.

Хворий, вирiшила про себе Березовська, точно хворий.

— А коли ви буваєте в цiлковитiй безпецi, можна спитати?

— Спитати можна, — кивнув Торбас. — Вiдповiдi не дочекаєтеся. Бо нiхто з мешканцiв планети Земля не може почувати себе в повнiй безпецi.

— Виходить, планета у нас безнадiйна?

— Я цього не говорив. Безнадiйним я називаю той свiт, у якому ми перебуваємо з вами тепер. Але iснують кращi, безпечнiшi свiти. Менi натякнули, що прокуратуру раптом зацiкавило саме це питання.

— Вам правильно натякнули.

— Тодi проходьте.

Професор Торбас жестом запросив Кiру на кухню, навiть пропустив її вперед. Проходячи повз прочиненi дверi кiмнати, Березовська мимоволi зупинилась. Адже видовище того вартувало: єдина житлова кiмната цього помешкання виявилась абсолютно порожньою. Тiльки голi стiни, гола стеля, гола пiдлога.

— А де…

— Тут, — випередив її питання господар, знову запрошуючи на кухню.

Ось тут справдi не було де розвернутися. Хоча, за прикидками Березовської, кухня ця мала десь вiсiм квадратних метрiв, що для кухнi не так уже й погано, це примiщення проектувалося для готування i вживання тут їжi. Будь-хто на її мiсцi так само не повiрив би своїм очам, побачивши, що на восьми квадратних метрах помiстились тахта, стiл, на якому притулився маленький телевiзор поруч з ноутбуком, двi табуретки, газова плита, двi шафи на стiнi (одна з них книжкова), стосики книжок на пiдлозi, та ще й залишалося трохи мiсця, аби господар мiг запросити сюди гостя.

— Ви живете тут?

— Хiба не видно? Та кiмната не пiдходить менi по фен-шую. Взагалi не пiдходить, жоден з її квадратних метрiв. Коли я перебазувався на кухню, вiдчув себе набагато краще. Присядьте. Чай?

— Нi, дякую. В мене насправдi дуже мало часу.

Березовська кривила душею. Часу в неї справдi не так уже й багато, але якщо треба, вона готова була пожертвувати зайвими годинами заради перспективи просування справи вперед. Та їй раптом страшенно захотiлось вирватися з цiєї дивної квартири, тож вона сама себе обмежила в часi. А заодно — професора Торбаса.

— У вас, я бачу, теж iз часом не густо.

— Звiдки такий висновок?

— Костюм. Краватка. Ви кудись зiбралися.

— Логiка, як у мiстера Холмса. Тiльки це логiка звичайної людини, звиклої мислити аналiтично. Ваша логiка не здатна припустити, що ось цей костюм разом з краваткою — мiй повсякденний одяг. Я так по квартирi ходжу, чесне слово.

Нiчого не сказавши у вiдповiдь, Кiра присiла на краєчок тахти.

Торбас примостився навпроти неї на табуретi.

— Прокуратура цiкавиться паралельним свiтом, — промовив вiн. — Як таке розумiти?

— А це можна спробувати якось зрозумiти? — поцiкавилася Березовська.

— Навряд чи це ваш приватний iнтерес. Думаю, ви не можете знайти якогось злочинця, припускаєте, що вiн перетнув кордони свiтiв i заховався десь у Нарнiї [9] .

— Прокуратура, Ростиславе Михайловичу, цiкавиться реальним свiтом. I всiм, що в ньому вiдбувається незаконного, — Кiра вирiшила, що вона i так надто довго говорить з цим не зовсiм притомним чоловiком нi про що, тому обiйшлася без передмов. — Саме тепер нас дуже цiкавлять обставини однiєї справи. Вiдразу двоє людей на певний час безслiдно зникли i повернулись за деякий час, не надто довгий. Молода жiнка втратила пам’ять частково. Чоловiк, старший за неї не набагато, досi не опритомнiв. Слiдiв насильства у жодного з них не виявлено, — вона стрималась i не розказала про гематоми на потилицях. — Сталося це в мiсцевостi, яка вiднедавна має погану славу. Кажуть, там якась аномальна зона, погана енергетика i зокрема говорять про iснування в тiй мiсцевостi чогось схожого на паралельний свiт. Мене цiкавить: з якою реальнiстю ми маємо справу i чому в цiй iсторiї можна вiрити.

9

Нарнія — вигадана країна в циклі казок англійського письменника Клайва С. Льюїса «Хроніки Нарнії». Головні герої потрапляють з нашої реальності до паралельного казкового світу крізь стару шафу для одягу.

Торбас на мить склепив повiки, потiм розплющив очi, спокiйно запитав:

— Значить, вас, матерiалiстiв, усе ж таки цiкавить те, чи iснує паралельний свiт, чи нi. I чи могли люди на певний час опинитися в ньому. Я не помиляюсь?

— Не помиляєтесь, — ствердно кивнула Кiра.

— Двома словами, навiть двома реченнями я не зможу пояснити вам усе, що стосується подiбного явища. Вам краще пiти, ви дарма витратите час.

— Це вже менi вирiшувати, — жорстко вiдповiла Березовська. — Якби не певнi обставини, я б до вас нiколи не звернулась. Але жертвами так званого паралельного свiту стало двоє людей. I це лише вiдомi випадки. До того ж є свiдки, не знайомi один з одним, якi у рiзний час мали можливiсть спостерiгати незвичайнi явища. А саме: люди виникали наче з повiтря, нiзвiдки, буквально у них на очах. Свiдкам могло це примаритися, вони не заперечують цього. Але в такому випадку, як заявив один з них, на кiлька секунд, не помiтних навiть для них самих, перед очима кожного враз стало темно. Нiкого нема, тодi — блись, i перед ними людина. Або це якiсь фокуси, або…

Вона замовкла, бо справдi не мала бiльше слiв. У те, що говорила зараз, Кiра Березовська не вiрила сама. Проте загальна картина того, що сталося з Томою Томiлiною i Вiктором Шамраєм виглядає на даний момент саме так.

Професор Торбас мовчки пiдвiвся, взяв з мийки прозору чисту склянку, налив у неї води з-пiд крану трiшки бiльше половини, поставив склянку на стiл i засунув у неї чайну ложечку.

— Дивiться — це теж фокуси?

Спочатку Кiра не побачила нiчого. Але вже за мить звернула увагу: ложка в склянцi з водою здається переламаною.

— Бачу, ви зрозумiли, — промовив Торбас, артистичним жестом вийняв ложечку з води, покрутив її перед очима Кiри. — Цiла, бачите? А ось тепер знову поламана, — вiн повернув ложечку в склянку.

— Здається, Ростиславе Михайловичу, ви демонструєте менi дiю елементарних законiв фiзики. Курс програми середньої школи, якщо я не помиляюся. Фiзику вчила давно i, коли чесно, не дуже любила. А фокус з ложкою в склянцi наведений у пiдручниках.

— Проте ви згоднi: абсолютно рiвний предмет, опинившись за певних обставин у певному середовищi, може створити iлюзiю змiни форми, — Торбас знову пiднiс догори два пальцi. — Оцi викривлення часу i простору, доведенi, як ви самi щойно помiтили, досить елементарним способом, дають пiдставу сумнiватися в справедливостi твердження, згiдно з яким iснує лише те, що ми бачимо неозброєним оком. Хочете ще один елементарний приклад зi шкiльної програми? Двi кульки на ниточках. Довкола кожної iснує своє гравiтацiйне поле. Але залежно вiд кута, пiд яким ми цi кульки повернемо, вони будуть то притягуватися одна до одної, то, навпаки, одна одну вiдштовхувати. Значить, гравiтацiя не всюди однорiдна i однаково дiє. Значить, простiр довкола нас має бiльше вимiрiв, нiж твердять у пiдручниках фiзики чи геометрiї. Я вас, матерiалiстку, ще не втомив?

— Не дуже, — голова починала болiти, та розкошi зiзнання своєму божевiльному спiвбесiднику Кiра вирiшила не приносити. — Але й на пряме запитання ви не вiдповiли.

— Гравiтацiя, магнiтнi поля, багатовимiрний простiр — це лише ключовi поняття. Спираючись на них, ви, коли захочете, можете отримати певнi базовi знання з предмету, який вас цiкавить у зв’язку з виконанням службових обов’язкiв. Будь-який контакт з паралельним свiтом можливий лише там i тодi, де всi цi фактори задiянi разом i одночасно. Тут, як у театрi, потрiбнi єднiсть мiсця, часу та дiї. В певний час за певних обставин у певному мiсцi справдi проявляється паралельний свiт. Ось вам, панi слiдча, ще один дитячий приклад — фотографiї. Скiльки разiв бувало, що на задньому планi фотознiмка той, хто фотографував, бачить якiсь дивнi плями чи навiть контури, яких, роблячи знiмок, не помiчав. Це тому, що спектральна чутливiсть фотоматерiалiв набагато сильнiша, нiж чутливiсть звичайного людського ока.

— Ви пропонуєте пошукати ознаки паралельного свiту, озброївшись фотоапаратом? — Кiра уявила, чим зараз, уже третю годину, займається Бражник у покинутому селi.

— Тiльки не цим жахливим цифровиком! — професор Торбас махнув рукою, наче вiдганяв комара. — Фотоплiвка набагато чутливiша до подiбних аномальних проявiв, бо вiдбувається вже згаданий фотоефект. До речi, про що ми, власне, говоримо? Яка саме мiсцевiсть вас цiкавить?

— Пiдлiсне, — спокiйно вiдповiла Кiра. — Чули про таке?