Архе

виділа, потрохи наповнююся нею. Роблюся іншою. Навіть здається: чим більше

пригадую, тим більше наповнююся. Тим більше я інакшаю... А де цей, другий?

– Буба? Буба впав у кому. Задивився у щілину між світами і йобнувся вниз

головою.

– І де він зараз?

– Не знаю. Певне, далеко-далеко. Десь на краю книжки. Надто м'який для

«плазми», - пояснив Антон.
– А ти -? ні. Тобі не цікаво, чому?

До її вух долинули черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло

димом. Терезку ледь не вивернуло. Вона пересилила нудоту. Антонові губи з

тихим звуком розліпилися, і він заговорив:

– Мені це бачиться як астероїд. Він влітає в атмосферу і майже весь згоряє.

Зате у ла мок, який падає в мо ре - той улам ок гартується. Ну, і так далі.

Січеш, н є? А Буба ПУУУУ У УУХХ X X Ххххх х х х хх х х

fc^v

X

X

ХХХХ XX X

Терезка зірвалася, наче з неї щось порснуло.

– Як ти це зробив?
– вона закліпала очима й обмацала лице, перевіряючи, чи не

спить.

– Шо «зробив»?

– Ну. Так дмухнув: пух-х - і ніби пір'їна вилетіла! А мене цілу аж мороз

обдер! Ти мені очі цим ледь не вивернув. Вкидуєшся, про шо я? Господи, Я

ЗРОЗУМІЛА!..

– Шо? Скажи, шо ти зрозуміла!

– На моїх очах існує постійний спазм. А тобі вдалося цей корч на мить

напружити, щоби він попустився! Існує також інший фокус для зору - не тільки

прямолінійний! А ти - ти ніби розтягнув простір, звільнив його ЦЕ ВЖЕ БУЛО ТИ

ВЖЕ РОБИВ ЦЕ! ТИ РОБИВ ЦЕ!!!

44

Антон затягнувся цигаркою. Потер неголене підборіддя. Зміряв Терезку

поглядом. Пустив носом по струмині диму й посміхнувся кутиком рота.

Затяжка. Видих. А між ними свист.

Терезка, незважаючи на шок, встигла подумати: «Який він все-таки сопляк!».

Раптом Антон їй перестав подобатися. І це було дивно.

Фацет затягнувся ще раз.

– Значить, усе-таки виділа, - мовив Антон розважливо і затягнувся.
– Бо не

виділа б - не знайшла би і фокусу.

Затяжка (свист). Видихнув дим і продовжив:

– Ти виділа «плазму». І Буба видів. Але Бубу, як уже було сказано, не могло

врятувати ніщо. Він булькнув у безконечність.

Терезка розгублено кліпнула.

– Я не про те, - сказала вона.
– Я говорю: ти вже робив це колись. Навіть не

так: робив це не КОЛИСЬ, а саме ТОДІ, КОЛИ ти це робив... От бля, все

перемакітрилося задом наперед, - вона облизала пересохлі губи. Болюче

бракувало слів.
– Суцільне дежав'ю якесь...

Антон затягнувся цигаркою. (Цей свист затяжки - чому Терезка відчуває його аж

по сам чубок голови? Наче по тім'ячку водять смичком.)

– Я розумію, про шо ти, - промовив Антон, видихаючи.
– Не хвилюйся. Це одна з

форм утечі від свободи архе. Тобі не переповідали історій про те, що дехто з

плазматиків губився в «плазмі»? Не витримували її спопеляючої свободи і

тікали в галюцинації. Та ти й сама розумієш...

Терезка знизала плечима.

– Ну...
– знову затяжка і свист аж у корені голови, там, на маківці.
– Уяви

собі: є крапочки. Так? А тут ти вирішила їх порахувати, і починаються в тебе

галюцинації на ґрунті математики. Ну, це так, на хлопський розум.

Терезка зміряла Антона своїм новим поглядом і переконалася: барига не просто

перестав викликати симпатії. Хай тепер навіть на довіру не розраховує.

45

– А хто рахує?
– спитала вона.

– Шо рахує?

– Крапочки. Нашо їх рахувати?

– Є такі. Заставляють цим займатися. Насправді крапочки - це не крапочки, а

такі собі півкрапочки. Я навіть знаю, як вони називаються. Ноони, щуриш?

– Про що ми взагалі говоримо?! Малімон якийсь!

– Серйозно. Слухай-слухай! Потім сама мені розкажеш. Я сам відкрив їх. Це

такі часточки, які не можуть існувати повністю у нашому світі. Кажучи мудрими

словами, вони є базисом паліндромічної реальності. Дзеркальність свідомості.

Ноо-. ноон. Дзеркальний горизонтально і дзеркальний вертикально. Те, що він

дзеркальний вертикально, можна тільки підозрювати... або закрапатись архе. Є

навіть ціла контора - «Архе-8». Це люди, які

Антон заперечливо мотнув головою. Затягнувся цигаркою. (Цей свист... звідкіля

цей свист такий впізнаваний?)

– Але я розумію, про шо ти, - повторює Антон, видихаючи.
– Не филюйся. Це

тільки одна із форм утечі від архе. Тобі не розказували, що насправді

«плазма» попускає тому, шо «плазматики» втікали від неї? Розумієш, вони

дозволяли, щоби їх попустило! Якби видець не боявся крижаної свободи, яку

пропонує архе, він пірнув би у краплі раз і назавжди. Як ті, з Клану Архе. А

люди, яких я знав, не могли витримувати її просторої простоти, тому тікали

десь у галюцинації. Та ти й сама розумієш...

Терезка знизала плечима.

– Але є люди, які присвятили себе вивченню природи таких галюцинацій.

Серйозно. «Архе-8». Це прості люди. Але вони вміють видіти так само, як це

видно під «архе». Тому я їх так назвав. Архе-8.

– А чого вісім? їх шо - восьмеро?

– Нє. Скорше думаю, чотири. Але вісім - це чотири, побачене у дзеркалі.
–

Затяжка. Свист. Видих.
– А це вже підводить нас до теми паліндромічної

реальності і ноонів. Я не розказував тобі, шо таке ноони?

Пауза.

– Я розкусив їх, - впевнено закінчив Антон і рукою з папіросом відсік щось у

повітрі.

Терезка змовчала. Події останніх десяти хвилин змішалися у безконечний, невідчитуваний паліндром. У голові стогнало щось: «Ноон! Ноон!».

«Ну мене й причандалить!» - подумала Температура. Вона вловлювала стільки

площин різних значень, скільки тіло наважувалось сприймати. Терезка