Архе

геометрії...

– Шо, все аж так фатально?

– А шо, тобі відома хоч одна людина, яка не знає, як виглядає трикутник, а як

– квадрат? Сама бачиш: не залишається нічого іншого, як займатися диверсією.

– Якою диверсією?

– Уважною. Такою, яка витісняє з мізків геометричність. Скажімо, споглядання

диму. Архемани знали, що роблять. Вони зрозуміли це і стали боротися навіть

за найменші крихти своєї внутрішньої уваги. Просто мало хто міг витримати

таку боротьбу. Дим, між іншим - це все ще не-геометрія, тому «архе» часто

порівнюють хто з димом, хто з вогнем, то з полисками на воді. Як тільки

математик здогадається, якими формулами можна задати динамічне рівняння, скажімо, для диму, він наче звільниться з полону і його сприйняття опиниться

у «плазмі» без жодних попереджень. Але який божествений фрактал, яке

міжгалактичне дифрівняння потрафить описати цей хроносинкла-стичний

інфундибулум?.. Дехто з АРХЕ-8 утямив, що геометрію не здолати

раціональністю. Тому ці люди побачили інший шлях. Вони винайшли карплі.

– Але щось у них не спрацювало, - посміхнулася Терезка.
– Бум щез, а

геометрія як була, так і залишилася. Хіба ні?

Антон розвів руками.

– Тим, кому це потрібно, «плазма» відкрилась, а це головне. Краплі самі

знаходили людей, у яких криста-лізованість геометрією була не такою міцною.

Це не містика, все відбувалося за законами лінійного мислення: рідина стікала

у ділянках із підвищеною кривизною.

Він перевів подих, вочевидь, підійшов у своїй ораторії до пафосного

звершення, аж тут:

– Не вір йому! Це в нього такий задум!
– втрутився Буба напрочуд рішуче.
–

Поки ви тут пиздякали, я ТАКЕ ТАМ зувидів, шо вам і не снилося! Я про вас

тепер все-все знаю!
– сказав він і захвилювався від спогадів.
– А той...

цей...
– Буба тицьнув пальцем на Антона.
– А він взагалі цей-во... енурезникі

Терезка перевела погляд з одного на іншого, потім назад і розсміялася. Невже

«плазма» справді зірвала хлопцям дах?

Антон, якого на секунду вибили із сідла, взяв себе в руки. Він розвернувся до

Буби і, дібравши з арсеналу найбільш іронічний тон, сказав: 56

57

– То розкажи нам, шо ти бачив! Із задоволенням послухаємо!
– і покосився на

Терезку, неначе силоміць вплітаючи її в колаборацію супроти Буби.

Буба паскудно заусміхався, а пальці його заметушилися по траві.

– Хочеш мене переманити на свою віру, та, Антон? Геометрія, тра-ля-ля! Ге-е-

е-е, не на того напав! Не вір йому, Терезко, я знаю краще за нього, як то все

має бути, - при цих словах Буба ухитрився ще й підморгнути. Терезка

здригнулася. Від упевненості, що бриніла в Бубиному голосі, робилося

незатишно. Буба продовжив:

– Вірите, я знаю наперед, як має відбуватися розмова! Я вже все то повидіві І

я про вас обидвох всьо-всьо-оо-о дізнався!.. Ти би знала, Терезко, шо то є

насправді за один! То такий хитрун! Такий гівнюк! Отак утертися в довіру?!

Знала би ти, як він усе це прорахував! До міліметрика!!! А я спочатку й сам

купився! Думав, він такий покладистий, такий добренький... ех, наївна я

душенька...

Антон увесь пожорсткішав і загострився. Він скептично підсміхався і похитував

головою, чим відразу ж переводив кожне Бубине слово на жарт. Буба піймав його

погляд і збуджено замахав руками:

– Нє, ти поглянь на нього! Ти бачиш, який він засранець? Та він же

насміхається з нас! Я знаю, до чого то! Він хоче забрати в тебе твою папку з

ксерокопіями доцента Козлика, яку ти нам показувала. А тепер буде на ходу

вигадувати різні побрехеньки, лиш би вимацати папку!
– і Буба глянув на неї

таким навіженим поглядом, що довкола серця стислися судини.

Дещо розгублено Терезка сказала:

– Але ж я не показувала вам ніякої папки! І про Козлика не говорила...

– Ну та, теж скажеш - «не показувала»! А хто нам про геометрію торочив тут

цілу годину? Я, скажеш? Та в тебе ж рот не закривався!

– Не було такого!
– сказала вона і глянула на Антона.

Антон подивився на неї і сказав:

– Ну, не зовсім так. Про геометрію ти, звичайно, розказувала, інакше з якого

то дива став би я про АРХЕ-8 отут розпинатися?.. Але папки з собою ти не

мала, тут Буба щось конфабулює. У тебе в сумці лежать мої документи. Коли ми

йшли на Замок, я попросив тебе понести їх у наплічнику. Шоби не загубилися, коли ми тут закра-паємося.

Терезка швидко розв'язала торбу, заглянула, впізнала свою папку на шнурівки

і, навіть не заглянувши до неї, негайно зав'язала сумку назад.

– У сумці тільки мої ксерокопії.

Буба вихопив у повітря вказівного пальця і запально продовжив:

– А бачиш? Я видів то! Я кажу тобі, шо так ся мало стати! Ти мала розкрити

сумку, аби він ше раз подивився на ту папку, а тепер він змусить тебе різними

вмовляннями віддати папочку, або, принаймні, витягти її з сумки. Тоді він

вирве її в тебе і відразу втече. Бо тільки ті листочки йому й потрібні. ЙОГО

ПІДІСЛАЛИ ЗАБРАТИ ЇХ!

Тут Антон кашлянув. Сплюнув і м'яко посміхнувся.

– Так, звичайно. Я такий. Бандюга з широкої дороги, підісланий математичними

мафіозі, які давно вже точать зуб і на доцента Козлика, і на професора

Бурачка, і на всю кафедру асинхронної геотерики... Ха-ха. Терезко, пригадай, як ми ішли сюда, нагору, ми зупинилися покурити. Я попросив тебе покласти

деякі листки до себе в папку. Ти поклала. А тепер я би волів іти додому -

сама бачиш, сутеніється. Сонце низенько, вечір близенько. І хотів би отримати

свої листки назад. То ж є дуже цінні копії... Я повинен їх переписати. Ти