Біблія /Библия

7 Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, здерли з мене намітку ті, що стерегли муру.

8 Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови.

9 Чим же твій любий всїх любих переважує, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш?

10 Любий мій - білий, і румяний, красший за десять тисяч инших;

11 Голова в його - чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон;

12 Очі в його - чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоцї скупані, седять щасливі.

13 Щоки його - цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи - мов ті лилїи, що капле з їх мирра;

14 Руцї його - мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло - його - наче слоновая кість у сапфирах;

15 Нозї - стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри;

16 Уста в його, - се самі солодощі, а ввесь він - любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!

Пісня Пісень 6

1 Де ж твій милий подївся, ти, найуродливша між женщинами? Куди пійшов твій любий, щоб нам із тобою його шукати?

2 Він у саду в себе ходить, в цьвітнику пахущім, він залюбки попасає проміж лилїями.

3 Милий мій належить менї, а я милому, - тому, що в лилїях попасає.

4 Гарна ти, моя любко, неначе та Тирса, мов Ерусалим принадна, а грізна-поважна, як військо, під стягом стоюче.

5 Одверни від мене очі, - мене вони зворушують!

6 В тебе волос - мов отара кіз, що сходять із Галааду; зуби в тебе - наче овець стадо, що з купелї виходить, а в кожної близнята, й нема між ними неплодної;

7 Нїби половинки яблока-гранати щоки твої під кучерями в тебе.

8 Шістьдесять цариць сяє, вісїмдесять бранок, а дївчат безлїч,

9 Та вона єдина, голубка моя, чистая моя; єдина вона в матері своєї, вибрана зпроміж усїх, що вона зродила. Побачили її дївчата, й стали вихваляти; царицї й бранки - усї величали.

10 Хто ж се, що, мов зоря, зазорилась, гарна, як місяць, а ясна, як сонце, грізна, мов військо під стягами?

11 Я зійшла в сад оріховий, подивитись на зелень в долинї, поглянути, чи вже розвилась лоза виноградна, чи зацвили яблонї гранатові?

12 Не знаю, як завела мене душа моя 'д колесницям значних у народї мойму.

Пісня Пісень 7

1 Оглянься, оглянься, Суламито; оглянься, оглянься, щоб нам глядїти на тебе!
– Що вам дивитись на Суламиту, мов на хоровод Манаїмський?

2 Що за прегарні ноги твої в сандалах, ти, знатного батька дитино! а круглота твоїх стеген - неначе намисто, уроблене руками мистецькими;

3 Пуп у тебе - се круглоточена чаша, повна по всяк час вина запашного, стан же в тебе - стіг пшеницї серед лилїй;

4 Соски твої - се двойнята в серни;

5 Шия твоя - наче вежа з слонової костї; очі в тебе - ставки Гесбонські коло воріт Батрабимських; ніс твій - мов вежа в лїсї Ливанськім, обернена 'д Дамаску;

6 Голова твоя - мов Кармель, волос на голові в тебе - мов пурпур, кучері твої - й цареві дивовижа.

7 О, яка ж ти хороша, яка ти принадна, моя любко, твоїм цїлим видом!

8 Стан твій - неначе пальма, груди ж твої - мов би винні грони.

9 Думаю: вилїзу на пальму, вхоплюся за віттє, а груди твої будуть менї за грони винні, і запах із ніздер твоїх, - як би від яблок;

10 Та й уста твої, як вино найлучше.
– Воно тече право до милого мого, й солодить уста утомлені.

11 Я належу до друга мого, він лине серцем до мене.

12 Ходи ж, мій любий, пійдемо в поле, жити мемо в селах;

13 Вранцї рано вийдем у виноградник, оглянемо, чи вже розвилась лоза виноградна, чи овощ завязався, чи в цьвіту вже гранатові яблонї; там ти моїх ласк дознаєш.

14 Пахнуть вже там мандрагори; у дверей наших всякі що найлучші плоди, нові й давні; все те я надбала про тебе, мій любий.

Пісня Пісень 8

1 Ой коли б же ти був мій братік рідний, що зо мною ссав груди в матері моєї! Тодї б я, й зустрівши тебе на улицї, тебе цїлувала, а мене б не суджено.

2 Повела б я тебе, завела б у господу до моєї неньки. Ти вчив би мене, я ж поїла б тебе запашним вином, соком із яблок моїх гранатних.

3 Лїва рука його під головою в мене, а права мене обнімає.

4 Ой прошу ж я вас, дочки ви Ерусалимські, не будїть і не трівожте милої моєї, доки їй любо!

5 Хто се, спершись на милого, йде з пустинї? Ось де під яблонею розбудила я тебе: там породила тебе мати твоя, там привела на сьвіт тебе родителька твоя.

6 Зложи ж мене печаттю на серце в тебе, надїнь, як перстень, на руку собі; любов бо, як та смерть, кріпка; заздрість - як пекло, люта; стріли її - стріли огняні; вона - полумє страшно палаюче.

7 Годї вгасити любови і водам премногим, та й ріки її не заллють. Хоч би за любов давав хто всї статки свого дому, то їх би відкинено згірдно.

8 Є сестра у нас мала ще, безгруда; що робити мем із нашою сестрою, як прийдуть старости до неї?

9 Коли б вона була муром, - ми збудовали б на нїй срібні палати; коли б вона була дверми, то ми обложили б її дошками з кедрини.

10 О, я мур, і груди в мене, як башти; тим то й буду я в очах його вповнї дозрілою.

11 У Баал-Гамонї мав Соломон виноградник; він передав той виноградник сторожам, а кожний мав платити за його плоди по тисячі срібних.

12 А мій виноградник таки в мене. Нехай тобі, Соломоне, будуть твої тисячі, та ще й двістї сторожам плодів його.

13 Ти, що в садах проживаєш! товариші прислухуються голосови твойму; дай же й менї послухати його.

14 Біжи ж (зо мною), мій милий, мов сугак, мов олень на горах запашних!

Iсаія 1

1 Видиво Ісаїї, сина Амосового, яке видїв про Юдею й Ерусалим за Юдейських царів Уззії, Йоатама, Ахаза й Езекії:

2 Слухайте, небеса й вважай, земле, бо Господь говорить: Я виховав синів і дав зріст їм, а вони зворохобились проти мене.

3 Віл знає господаря свого, й осел - ясла пана свого, а Ізраїль не знає мене, народ мій не розуміє.

4 О, горе, народе грішний, народе привалений беззаконностями, роде лиходїїв, сини погибелї! Покинули Бога, занедбали сьвятого Ізрайлевого, відступились взад від його!