Бхомбол-ватажок

Очі Ішора, і так червоні, ще більше почервоніли й витріщились.

— Ваша милість! — розгублено мовив він. — Де я візьму зараз усе причандалля! У мене тут нема навіть ляльок: вони всі в добродія Дотто у селі Шрібондж. Три вечори підряд я даю там спектаклі і сьогодні навмисне лишився тут, щоб побачити виставу.

— Я все чудово розумію… — Погляд пана управителя став колючим. — Негайно ж принось ляльки і виклич усіх, хто тобі потрібний… Гей Мохеше, оголоси всім, що сьогодні відбудеться ляльковий спектакль. А ти, Ішоре, йди… До речі, скажи мені, як називатиметься твоя вистава?

Ішор почухав потилицю і невпевнено промовив:

— Але ж неможливо отак відразу показати великий спектакль. Навіть коли давати невеликий, то доведеться почати не раніше, як о десятій годині. Я постараюсь зробити все, що зможу. Але я бідна людина, ваша світлість, я матиму збитки, коли не дам вистави в Шрібонджі. Я вже старий, які тепер у мене заробітки? Дайте мені лиш дві рупії, [47] і я затримаю тут своїх помічників… Гей, Натоборе! — гукнув він. — Мерщій виклич Тепера і Ношу! А я піду на базар.

47

Рупія— основна грошова одиниця Індії; одна рупія дорівнює приблизно восьми копійкам.

Сказавши це, Ішор простягнув руку і благально глянув у лице панові управителеві.

— Гляди, не здумай утекти! — сказав дядько, даючи йому дві рупії.

— Та що ви, пане!

І, повторюючи: «Хай нам бог поможе», Ішор рушив було йти, але потім вернувся й сказав:

— Вистава називатиметься «Відхід у ліс».

«Хто ж ітиме в ліс? — міркував Бхомбол. — Пандави чи Рам? [48] Мабуть що Рам. Адже коли Пандави йдуть у ліс, це нікому не завдає прикрості. Ну звичайно, в ліс ітиме Рам!» Пан управитель сказав:

48

Пандави— брати-герої із староіндійського епосу «Махабхарата»; Рам— герой староіндійської поеми «Рамаяна», був вигнаний у ліс на чотирнадцять років.

— Бхомболе, ходімо вечеряти, а потім повернемося сюди. Вистава почнеться пізно.

— Мені не хочеться їсти, — відповів Бхомбол.

— Поки дійдеш додому, захочеш! — І дядько відійшов убік.

Бхомбол знову пригадав розповідь Шорупа, Таємнича мечеть не давала йому спокою. Коли б зараз був хтось із його дургапурських друзів, Бхомбол негайно б вирушив до мечеті й оглянув її.

Трохи згодом до Бхомбола підійшов слуга з ліхтарем і палицею в руці; слідом за ним ішов пан управитель.

По дорозі додому Бхомбол весь час прислухався, сподіваючись почути плач у лісі. Але стояла тиша, тільки з бамбукового гаю долинало виття шакалів та в селі валували собаки.

8. ХЛОПЕЦЬ, ЯКИЙ СПІВАВ НЕ ДО РЕЧІ

Коли Бхомбол разом з дядьком повернувся після вечері на місце святкування, вистава вже почалася. Стоячи позад усіх, Бхомбол побачив, як по освітленій сцені ходять дві ляльки.

Глядачі мовчки, зосереджено спостерігали за тим, що відбувалося на сцені. Чути було тільки звук флейт, які приємною мелодією супроводжували виставу.

Тільки-но з'явився пан управитель, як усі одразу розступилися, і він разом з Бхомболом пройшов уперед. Панові управителю принесли стілець. Бхомбол сів поруч з ним.

Усі глядачі сиділи на землі. На сцені було напнуто брудну, закіптюжену завіску, за якою ховалися актори, що тримали ляльки. Самих акторів не було видно.

Бхомболові дуже сподобалась вистава. Хлопчаки, вмостившись на землі перед самим помостом, так галасували, що заглушали музику. Вони перемовлялись один з одним, кричали й сміялися і час від часу навіть зчиняли бійку. Старші пробували втихомирити розбишак, але марно… Намагаючись заспокоїти дітвору, дорослі самі зняли такий крик, що хлопчаків не стало чути.

Скориставшись із цього, Бхомбол спробував непомітно глянути за завісу, йому було цікаво дізнатися, що там. Та він нічого не побачив — стирчали тільки чиїсь чорні ноги.

Тим часом почалася сцена, в якій Рам лаштувався йти до лісу. На сцені з'явилося багато ляльок — тут були і мати Рама і його батько-раджа; усі вони плакали. Але Бхомболові спочатку не жалко було Рама. Та коли вслід за Рамом до лісу пішли його дружина Сіта і брат, Бхомбол розчулився й заплакав. Хлопчаки, які ще хвилину тому галасували, притихли і стали серйозними. Багато хто з дорослих утирав сльози. Жінки, які сиділи окремо і дивилися виставу крізь щілини спеціальної загородки, мабуть, теж плакали. Бхомбол читав це місце в «Рамаяні», але тільки зараз він відчув, яка сумна ця сцена.

Адже й він, Бхомбол, залишив свою домівку і забився так далеко. І хоч ніхто не плакатиме за ним, ніхто не помре з горя, від самої тільки згадки про домівку у хлопчика защеміло серце.

Бхомбол уявив собі будинок у Дургапурі. Перед будинком — велике подвір'я. В однім його кінці росте кучеряве дерево кул. В місяці Marx [49] воно все обсипане білими квітками. Потім на ньому з'являються овочі; вони стають дедалі більші і починають жовтіти. За деревом викопано колодязь, його кам'яні стінки потріскалися. Колись Бхомбол посадив біля колодязя лимон. Зараз дерево вже виросло.

49

Marx— десятий місяць індійського календаря, відповідає січневі-лютому.

За лимоном — занедбаний став, далі починається бамбуковий гай. Смерком там виють шакали. В пору дощів став наповнюється водою; в ньому завжди квакають жаби.

Кухня стоїть у тому кінці подвір'я, що виходить на північ. Вона вся, до самого даху, обплетена гудиною гарбузів. За кухнею ростуть двоє великих хлібних дерев. Їхні плоди, поспівши, репають і падають на землю. За хлібними деревами — висока ліса. Там починається подвір'я сусіда. Біля ліси росте дерево шоджоне. Коли воно цвіте, усе довкола сповнюється запахом.

Перед будинком ростуть три мангові дерева. Вони вже старі, але щороку родять. В їхньому густому вітті гніздяться птахи. З південного боку подвір'я, біля паркану, ростуть сливи; там же стоїть дерево чампа. Біля цього паркану Бхомбол давно колись посадив дерево. Тепер воно вже велике, весною на ньому повно білих квіточок, схожих на дзвіночки. Хлопчаки часто приходять до того дерева смоктати солодкий сік його квітів.

В обідню пору, коли все затихає, на гілці мангового дерева перед будинком воркує голуб. Якщо стати під цим деревом, то ліворуч побачиш річку. По той бік річки — піщана обмілина; за нею зеленіє великий ліс. В далині, в блакитному мареві, мріє сусіднє село. Під час дощів цю обмілину затоплює вода. Тоді дощ вдень і вночі лопотить по даху. Вночі він особливо наганяє сум. Коли слухати дуже довго, то починає здаватися, що хтось монотонно молиться на пустельному березі річки, граючи на шанко і глухо видзвонюючи дзвіночками. Під час дощу по ріці плаває багато човнів…

Коли Рам пішов у ліс, ляльки трохи пожурилися, і на цьому вистава скінчилась. Всі почали розходитись. Бхомбол і Шоруп теж пішли додому.

Вранці, щойно прокинувшись, Бхомбол пригадав учорашню виставу. Він вийшов надвір і під великим деревом шіуль біля паркану побачив незнайому дівчинку; вона збирала цвіт, який пообсипався з дерева.

Відчувши, що на неї дивляться, дівчинка оглянулася і, побачивши Бхомбола, завмерла.

Бхомбол хотів був заборонити їй збирати цвіт, але одразу ж подумав, що йому ж він не потрібний. А дівчинка, мабуть, збирала цвіт, щоб його одваром фарбувати білизну.