Бiблiйнi пригоди на небi i на землi
Шрифт:
Я знайшов вихід із цієї скрути: посадив на ковчег брехливого дворнягу і почепив промовисту засторогу - "НА КОВЧЕЗІ ЗЛИЙ СОБАКА".
Тепер можна спати спокійно".
11. Дощик, дощик...
Останній запис в щоденнику Сіма:
"Матінко моя! Завтра - Потоп, а моя каюта досі не готова. Хоч перебирайся з манатками у гальюн!
От біда!
Маємо ще радість: Всевишній спустив додаткові вказівки - замість кожної тварі по парі тепер наказано брати по сім пар чистих і по парі нечистих. А які
І це - в останні хвилини!
І ще новина: замість сорока днів, як було розраховано за перспективним планом, плавба триватиме півроку. Жах! Врятуються самі кістяки!
Дощик, дощик, крапає дрібненький...
P.S. Сьогодні баті минуло 600, а цей скаредний дід не поставив навіть по 100..."
Останній запис в щоденнику Іафета:
"Сьогодні урочистий день - відкриття Всесвітнього Потопу. З цієї вікопомної нагоди Всевишній ощасливив наш невеличкий, але міцний колектив новими конкретними й далекоглядними вказівками, які зобов'язують, надихають і кличуть. Це буде суворий, але славний іспит нашої відданості справі, наших знань і нашого фахового уміння долати все нові тимчасові труднощі. Чого бажати справжній людині, коли не нових легендарних дерзань?
Сьогодні у нас ще одне свято - старшому виконробові Ною виповнилося 600 років. З цієї нагоди вдарив грім - набат історії".
Частина друга. Віють вітри, віють буйні!
"У шестисотий рік життя Ноєвого, у другий місяць, в сімнадцятий (27) день місяця, в сей день розверзлися всі джерела великої безодні, і вікна небесні відчинилися".
12. Свистати всіх нагору!
– Вітер свіжішає, адмірале, йде штормяга.
– Свистати вахту з штірборта!
– Єсть, адмірале!
– Всіх нагору!
– Єсть, адмірале!
– Узяти рифи на топселях та бом-брамселях! і хутчій, сто штопорів вам у пельку і жодної пляшки!
– Єсть, єсть, адмірале!
Адмірал Ной Біблійний був у строкатому тільнику і картузі з живим малогабаритним крабом. Наказував він виключно для підтримки авторитету. Хто не дає вказівок, той ніколи не заслугує авторитарної шани. І от що дивно: хоч Ной вигадував морську термінологію на ходу, вона потім прижилася по всіх флотах світу.
Але для боцмана Сіма мобілізуючі вигуки адмірала Ноя були суцільною кабалістикою. Проте це анітрохи не заважало йому на кожну команду бадьоро погукувати: "Єсть, адмірале!" Адже якщо зверхнику для підтримки свого високого авторитету треба весь час ошелешувати підлеглих вказівками, то підлеглому належить ух негайно схвалювати, хоч би ті вказівки були зовсім бездумні або позбавлені найменшого здорового глузду. Інакше підлеглому на своїй посаді не всидіти! А це - вже точно, зрозуміло й дохідливо...
– Адмірале, з обрію суне чорна хмара. Це на два пальці праворуч од вітру...
– Підняти триселі і трюмселі!
– Єсть, адмірале!
– Підняти ліселі!
– Єсть, адмірале!
– Підняти на реї все до останньої ганчірки від буршприта до клотиків!
– Єсть, єсть, адмірале!
Найцікавіше було те, що ковчег й досі міцно стояв на суходолі. Правда, дощ добре періщив. Та хіба по калюжах попливеш?
13.
Полундра!– Боцмане, скільки команд я тобі дав?
– Багато, адмірале.
– Чого ж ти стовбичиш? Ану, ворушись!
– Єсть, адмірале!
– Лізь на щоглу, риб'яча кров, і доповідай, сто штопорів тобі у пельку!
– Єсть, адмірале!
Боцман Сім хвацько відповів, але навіть не ворухнувся. Він уже лазив на щоглу, де бджоли обладнали під вулик дозорну бочку. Боцман сунув палець до меду, та набрався біди. Ліве око так запухло, що довелося перев'язати його чорною стрічкою. Тепер боцмана ніхто й дрючком на щоглу не загнав би, і взагалі Сім був убраний у таке зашморгане опереткове дрантя, що скидався на зубожілого пірата, а не на боцмана всесвітньовідомого екіпажу.
– Ти й досі тут?
– Не можна лізти на щоглу, адмірале.
– Як не можна, коли я наказав?
– Бджоли обладнали дозорну бочку під вулик. Бачите, що з мене зробили?
– Ну, то лізь на рею!
– Ви гадаєте з реї линви звисають?
– А що ж то?
– На реях гади повзучі влаштувалися.
– Ага! Ну, нехай...
Адмірал кинув орлиний погляд на свій нечисленний екіпаж, що юрмився на палубі серед хатніх бебехів, пов'язаних у вузли. Сім - боцман і за сумісництвом кок. Іафет - судовий капелан і за сумісництвом каптенармус. Хам - стерновий і за сумісництвом приборкувач хижаків. Веслярі - Арфаксад та і Їхааз, повнолітні парубки старших синів Ноєвих. Юнга - Ханаан, підліток стернового Хама. Дружини синів Ноэвих Хазва, Фазма та Язва пралі і за сумісництвом, посудомийниці, прибиральниці, куховарки, підсобні різноробки, а також слугині в непередбачених ситуаціях. На ці ж посади зараховані дочки їхні.
Ото й усе. Що не кажіть, а некомплект! Тут і сумісництво не зарадить. Це вам будь-який морський вовк скаже. Навіть вовченя. На добру яхту і то мало. А що вже казати про здоровезну плавбазу, напхану звіриною...
– Боцмане!
– Слухаю, адмірале.
– Розподіли екіпаж по каютах.
Та не встиг боцман хвацько бовкнути чергове "Єсть, адмірале!", як голим, мов бубон, степом набігла перша фіолетова хвиля. Ковчег захитався і зарипів, а наступної миті вже тоскно скреготав днищем на мілині. Навкруги плавали потрощені уламки стапелів.
З-під картуза, що з'їхав адміралові на ніс, лунали незрозумілі команди і цілком зрозуміла лайка.
– Бом-бром-бам-брам!.. Сто радикулітів вам у боки і морську хворобу на додачу!
У цей критичний момент капелан Іафет зазирнув у трюм і одразу почав панікувати:
– Щури з ковчега тікають! У трюмі - потоп! Ловіть щурів, бо не врятуємось!
Враз зчинився жіночий лемент.
Боцман Сім без зайвих слів кинувся до щогли і вийшов несумнівним переможцем у легкоатлетичному змаганні з мавпами. Звідти він загорлав, ще більше жахаючи:
– Полундра! Рррятуйся хто може!
Адмірал Ной уже виборсався з-під картуза.
– Корми - на корму!
– волав він.
– Слонів - на відкачку! Боцмане, простеж! Де боцман, сто штопорів йому у пельку!
Стерновий Хам всім корпусом прикипів до важкого керма.
Юнга Ханаан міряв глибину.
Два бовдури Арфаксад та Їхааз недоладно ляпали веслами по воді.
Ковчег, загрозливо потріскуючи і ледве не репаючись, зсунувся з мілини і важко рушив під всі вітри. Знамените ходіння до гори Арарат почалося.