Бiблiйнi пригоди на небi i на землi

Якби хвацький парубок Азазел не забув своєї обіцянки погадати на крилах Підлабузела за й понині поширеним методом "Любить - не любить", не було б і ніякої ябеди. А не прийшла б до Божої Канцелярії ота ябеда, не почалася б і уся ця історія.

А відтак - ось її початок.

Була така світла ніч, якої ніколи не буває у детективних романах. У таку ніч хлопці замість газированого нектару п'ють солодкі дівочі поцілунки. П'ють і не нап'ються!

І хлопці срібними крилами горнуть дівчат до себе.

Золоті струни арф тчуть чарівне мереживо небесних мелодій. Тихо линуть звуки зоряних сфер. Зірки переморгуються у музичних ритмах.

У хлопців дужі руки. Вони можуть нести дівчат далеко-далеко. Аж до самого обрію. Туди, де сходить осяйне сонце.

А можуть полетіти високо-високо і зірвати коханій зірку першої величини, на яку астрономи й досі тільки заздро поглядають у телескопи. А коли кавалер не скупий, він несе дівчині ціле зоряне намисто.

– Азазеле, ти мене кохаєш?
– ніжно шепоче дівчина.

– Про що й питати!
– освідчується хлопець.
– Ти моя найчарівніша комета, що спалахує і розсіює пітьму й морок... Ти мов веселка, зіткана з усіх кольорів сонячного спектру... Ти примхлива гра тіні і світла на казкових планетах подвійних сонць... Хочеш, я кохатиму тебе цілу вічність?

– Ой, правда?

– Щоб мою арфу грім побив! Щоб мої крила блискавка спалила, коли брешу!

А далі солов'ї слухають довгу й таємничу морзянку поцілунків, яку ми можемо передати хіба що найщедрішою багатокрапкою.

– Що то за хмарка пливе, Азазеле?

– Де?

– А он - понад лісом...

– Господи! Це ж не хмарина, а божа перина! Не спиться старому, кари на нього небесної немає! Катається по парафії опівношник!.. Ану, хутенько ховайся за мої крила, щоб Всевидющий не побачив...

А з неба уже гримить Гучномовець:

– Азазеле, де ти?

– Ось я!
– озивається хлопець.

– А що там у тебе за крилами?

– Тінь моя.

– Гарна тінь твоя... Вродлива... Викапана праматір Єва... І що ти з нею робиш, Азазеле?

– Славлю ім'я твоє!

– Як це?

– А от послухай...

І він заспівав янгольським голосом:

Ніч яка, господи, місячна, зоряна, Видно, хоч голки збирай!..

І сказав Гучномовець:

– Це добре!

Ліг Всевишній на теплу перину та й поплив над грішною землею далі. А хлопець знову вдарив по золотих струнах:

Ой не світи, місяченьку, Не світи нікому...

Ой, давно це було. Вже й того бога немає, а закохані і досі за небом пильнують...

Вранці на небі стався шарварок. Херувімчики вмочували пензлі у веселку і, зазираючи у шпаргалку, сумлінно мазали на хмарах:

"Солісти янгольського хору! Всі, як один, віддамо славоспіви свої Всевишньому!"

"Спасибі, боже, вам за те, що ви нам сонце запалили!"

"Янголятам до 16 віків дивитися на грішну землю - зась!"

"Слава нашому батькові рідному!"

"Пийте божественний нектар!"

"У раймазі с великий вибір арф та німбів усіх розмірів і фасонів".

"До відома солістів янгольського хору: згуртовано здамо крила у небесну чистку! Строк - три доби".

Навіть на Місяць причепили табличку:

"Зривати з неба зірки суворо заборонено!"

Того ж дня оповідали першу сатиричну притчу:

"Один янгол запитав другого: "Де ти сьогодні во славу співаєш?" - "Я? Ніде, - відповідав той.
– А ти?" - "А я - напроти тебе..."

Біля бочок з нектаром реготали.

Янгол Азазел пустив по світу свіженький афоризм:

– На бога сподівайся, а сам не зівай.

Авторитет Всевишнього хитався.

Другого дня Наймудріший викликав до себе серафімів з трубами і наказав:

– Свистати всіх нагору!

Потім він зачинився у Канцелярії з головнокомандувачем війська небесного архангелом Михаїлом.

За годину сполохані трубними звуками янголи вже юрмилися на подвір'ї Божої Канцелярії. Подейкували, що Всевишній і головнокомандувач сидять і обговорюють якийсь "блискавичний план". Ходили чутки, що з того сидіння великий грім буде. У повітрі пахло озоном...

Блискучий князь Семіазас божився, що такого не було ще з часів гріхопадіння Адама і Єви:

– Пам'ятайте, тоді до дерева пізнання поставили вартового херуба з вогненним мечем...

– А тепер до дівчат приставлять?

– Киньте жарти! Ви чули, що утнув Азазел?

– Знову він?

– Авжеж! Він здав крила у чистку...

– Не може цього бути? Скоріше Азазел віддасть богові душу, аніж крила!

– Щоб чорти німб у Всевишнього вкрали і хулахуп крутили, коли я брешу! Справа у тому, що він здав крила не у небесну, а у земну чистку... А там три роки треба чекати! До того ж для нестандартних замовлень у них нема устаткування. З однаковим успіхом Азазел замовив би їм вивести плями на Місяці. Тепер він сидить собі у вишневому садочку і Всевишньому дулі крутить... Хитрюща штучка цей Азазел!

Опівдні з Божої Канцелярії, як вихор, вилетів янгол-охоронець престолу господнього.

– Янгола Рафаїла до Всевишнього!
– розкотисте гукнув він.

Янгол Рафаїл миттю піднявся на своїх могутніх крилах.

Всевишній та головнокомандувач війська небесного архангел Михаїл схилилися над величезною картою світу.

Архангел рішуче рубав повітря рукою:

– З Атлантидою ми покінчимо одним ударом! Завдяки цьому ми одержимо казкові запаси стратегічної сировини - кількасот мільярдів (а може, й більше - я рахувати не мастак) куболіктів добірної морської води.

– Як так?
– не втямив Всевишній.

– Згадайте майбутній закон майбутнього Архімеда, - скоромовкою пояснив генерал і у захваті продовжував: - Далі ми вийдемо на рубежі Європи. Це класичний стратегічний плацдарм, не скористатися яким було б просто грішно!

– Подалі від гріха, Михайле!
– суворо застеріг Всевишній.

– Слухаюсь! В Європу ми вторгнемося двома могутніми потоками - з норда й зюйда. Розріжемо білий континент одним ударом і візьмемо в залізне кільце штормів. Найбільші пункти опору безжалісно оточимо з усіх боків! Одріжемо від усього світу! Накриємо! Знищимо з лиця Землі! Кілька надпотужних стомегатонних блискавок довершать справу! і тут ми одержимо прекрасний стратегічний плацдарм, не скористатися яким було б просто грішно...