Блискавка

– Сьогодні ввечері. Я зараз поспішаю на роботу. Начальство по цій справі викликає. Не треба так перейматися. Ти все одно сам ні чим не зможеш їй допомогти.

– Я її кохаю, – відповів юнак, наче це все пояснювало в трьох словах.

Олег доїв смажену картоплю з куркою і поставив пусту тарілку на стіл.

– Я впевнений, що вже дуже скоро ти її побачиш. Тільки не хвилюйся так.

– Ви зможете мене повідомити, коли врятуєте Софію?

– Звичайно. Я відразу подзвоню тобі. Ну, все, я побіг на роботу. А ти займися чимось, щоб не лізли погані думки в голову.

Олег одягнув спортивну куртку, засунув пістолет в кобуру і на голову одів капелюх. Махнувши рукою, він вийшов на двір, де вже його чекала службова машина. Капітан сів в авто і поїхав на оперативне завдання. Мирослав за цим спостерігав, дивлячись у вікно і всім серцем сподівався, що скоро Софія опиниться в його обіймах.

11

Степан сидів в кріслі, розкинувши руки в сторони і заплющивши очі, відпочивав. Поряд з ним на столі стояла пляшка «Хенесі» і чарчина, наполовину заповнена алкоголем. Час від часу, він простягав руку до чарки і робив ковток чудового коньяку. Це додавала йому впевненості у власних силах і розслаблювало.

Хоча, проблем тепер стало набагато більше. Софія з Денисом втекли. Як тільки Барон про це дізнається, то йому кінець. Отже. Доведеться тікати звідси також, адже тепер менти їхнє логово точно накриють. Може, хоча він зуміє врятуватися. Грошей достатньо, щоб можна було почати нове життя в іншому місці.

Недовго думаючи, Степан взяв усі необхідні речі і вийшов на вулицю. Місяць у формі букви «С» зависав у небі і розсипав бліде сяйво під ногами Степана. Він озирнувся по сторонам, бо незвична тиша і підсвідоме відчуття страху його непокоїли. Поблизу небуло жодного охоронця і це його насторожило. Щось тут явно було не так. Але що саме? Він зробив кілька кроків до свого авто, маючи намір звідси забиратися. Інакше, Барон його знищить за провалену місію.

– Стояти! Руки вгору! СТІЙ!

Це пролунало настільки несподівано, що Степан, аж злякався.

Він був вимушений зупинитися та повільно повернутися назад, щоб не отримати в спину кулю. Все одно територія була оточена озброєними оперативниками і тікати було нікуди. Краще добровільно здатися і залишитися живим.

Степан так і вчинив.

12

Дівчина дуже повільно обернулася і побачила Павла, що нахабно посміхався.

Денис теж стояв на місці, втративши дар мови і мовчки зі страхом дивився на батька, який готовий був вистрілити в будь-яку мить.

– Батя, шо ти тут робиш? – вражено спитав він, зумівши себе опанувати.

– Заткнися! Я з тобою пізніше поговорю. Зараз мене цікавить Софія. Отже, ти вирішила втекти з баблом, не виконавши роботу, яку я тобі дав?

Софія мовчала, налякано дивлячись на вбивцю своєї матері і відчуваючи, що зараз нічого не зможе вдіяти. Ситуацію контролює Павло і, схоже, з цим доведеться змиритися.

– Відповідай, сучко! Ти вирішила мене кинути?!

– Ні, просто…

– Шо «просто»?! – Павло ледве тримав себе в руках. – Ти спочатку віддалася Денису, щоб він допоміг тобі!

– Це не правда! – втрутився хлопець.

– Замовкни, падло! Інакше я не подивлюся на те, що ти колись був моїм сином і вб’ю тебе як незграбного щеня! Як казав Тарас Бульба «Я тебе породив і я ж тебе знищу». От і не доводь і мене до таких рішучих дій, якщо хочеш жити.

Денис зціпенівши від жаху, дивився на жорсткого, холоднокровного без п’яти хвилин вбивцю (хоча, він і насправді вбивця), який колись був його батьком. Точно, був, а не є зараз ним. Софія сама була нажахана не менше за хлопця, а то й більше, не знаючи, що робити далі, а попри те, чудово розуміючи, що це вже точно кінець.

– Шмаркачі! Думали обвести мене навколо пальця. Та я ж вас наскрізь бачу. Я наперед знав, що ти допоможеш бабі втекти, тому і сховався тут, щоб вас підстерегти. Як бачите, я не помилився в своїх міркуваннях. Тепер вам обом за це доведеться заплатити.

– Ви мене вб’єте? – поставила Софія риторичне запитання, тремтячим голосом.

– Аякже.

– Я вас ненавиджу. Ви вбили мою матір чотири роки тому. Її звали Світлана. А ви, псих, її отруїли. Паскуда! Щоб ти здох!

Пауза.

До Павла дуже повільно доходить зміст сказаних слів.

– То ця шлюха була твоєю матір’ю? – він дико зареготав. – Ніколи б про таке не подумав. Вона давала мені коли я хотів. Я мав її в усіх позиціях. Ми трахалися як…

– Не смій говорити так про мою матір! Ти ж хворий на голову! Як ти взагалі смієш…

– Стули пельку, шлюха! Ти все одно зараз здохнеш! Все це мені остаточно набридло. – Павло наставив на неї пістолет. – Твоє життя вже завершилося!

Софія зрозуміла, що не зможе виконати свою місію. Павло, вбивця її матері в майбутньому стане ще більш кровожерливим вбивцею. І побачене майбутнє насправді вже починає реалізовуватися. Свідомість Софії охопила жахлива здогадка. Здогадка, яка повністю паралізовувала її здоровий глузд, затуманюючи його жахливою, трагічною картиною майбутнього, яке вже починалося. В очах Павла відображався її страх, страх загнаної в кут жертви. Дівчина зазирнула в очі смерті і відчула її подих: легкий та безмежний. Подих безконечності та спокою назавжди.

Софія пригадала, що вже була на межі смерті, привідкривала двері в інший світ, але мимоволі вимушена була повернутися назад. Вона дуже добре памятала, як хотіла повністю залишитися в іншому вимірі, відчути невагомість та відсутність жодних правил. Смерті дівчина не боялася, але її гнітили інші думки. Софія не хотіла, щоб майбутнє, що виникло у видінні матеріалізувалося у реальному світі в усіх найменших подробицях.

Всі думки про місію в цьому житті одночасно огорнули її, як сонце огортає небо помаранчевим маревом на світанку.

– Ні! – панічно вигукнула Софія крізь сльози. – Я не хочу помирати так! Не хочу. Я нічого вам не зробила… Смерть… Ти маніяк… Ти просто псих! Ні!

– Шо ти верзеш? Який ще маніяк? Ти ж під кайфом, дєтка!

Але страх холодком пройшовся по всьому його тілу, залишивши свій слід в свідомості.

– Не вбивай… Я повинна зупинити тебе! Ти не станеш маніяком…

– Досить нести дурниці. Здихай, відьмо!

Він натиснув на гачок.

Пролунав постріл.

Після чого,

(СТОП– КАДР)

час наче зупинився і всі дії почали рухатися окремими картинками, а не єдиним цілим. В одну мить у дівчини з’явилося панорамне бачення, ніби вона бачила все, що відбувається навколо неї на всі триста шістдесят градусів. Куля дуже повільно рухалася в її бік, здавалося, що вона зможе уникнути фатальної пострілу. Але панорамне бачення зникло і повернулася дійсна, сурова, страшна і правдива реальність: куля влучила в груди Софії і нещасна дівчина впала на підлогу. Різка, пекуча і майже невиносна біль швидко виникла у легенях і дівчина почала задихатися.