Блискавка

Свідомість буквально за кілька секунд погасла і весь реальний світ, що її оточував перетворився в Безконечність, в Ніщо, в Абсолют, в темну безодню, що лякала своєю невідомістю та загадковістю.

– Ні-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і! – розпачливо вигукнув Денис. – Шоб ти здох! ПАСКУДА! НАВОЛОЧ!!!

Його трясло від люті і він готовий був кинутися на батька.

Павло лише посміхнувся у відповідь.

– Прощай! – тільки і сказав він, і кинувся тікати по підземному проходу до виходу.

Денис мовчки стояв над закривавленим тілом Софії хвилин п’ять. Аж поки їх не знайшли оперативники, озброєні до зубів.

Розділ XIV Вибір майбутнього

1

Олег з людьми допомогли підняти поранене, майже не живе тіло Софії. Вона сама втратила свідомість і дуже багато крові. Окрім оперативників, до дівчини підішли Василь та Мирослав. Денис був весь нервовим і трясся від страху, що полонив увесь його здоровий глузд.

– Ні! – панічно заволав Василь, побачивши таку жахливу картину. – Софія! Господи, тільки не це! Софія, ні! НІ! НЕ ПОМИРА-А-А-А-А-А-Й!!!

– Що з Софією? Куди потрапила куля? – важко дихаючи спитав Олег, який єдиний більш-менш зберігав холоднокровність в такій критичній і навіть смертельній ситуації.

– Боже, моя донька мертва! Софія-Я-Я-Я-Я! – безпорадно вигукнув Василь і нахилився до неживого повністю закривавленого тіла. Куля потрапила в легені і навколо них було величезна червона пляма, що швидко збільшувалася у діаметрі із геометричною прогресією, як збільшується капля олії на сковороді, коли розтікається по ній. – За що тебе вбили ці виродки! Я ЇХ В ГІМНО РОЗТОПЧУ! ЩОБ ВИ ЗДОХЛИ СУКИ!!! Я ВАС НЕНАВИДЖУ!!! А-А-А-А-А!!!

Василь почав голосно ридати.

– Заспокойся. Пульс є?

Не чує.

Левицький сам нахилився до дівчини і спробував намацати пульс – немає.

– Чорт! Дідько лисий! – сказав він. – Здається вона не дихає! Треба викликати швидку.

Василь не чув його, а продовжував далі ридати, падаючи на землю. Лише Мирослав перебував у такому апатичному шоковому стані, ще не зовсім зрозумівши, що тут відбувається. Він мовчки дивився на цю трагедію, як сторонній глядач, що дивиться кіно, де когось вбили і відноситься до цього нейтрально, відсторонено.

2

Волкову пощастило втекти через підземний хід і зараз він вже їхав на авто подалі від того місця. Перший раз в житті він

(смерть)

хвилювався. Правда, це його трохи здивувало, адже весь цей час він завжди був холоднокровним. А зараз вистріливши в Софію він чомусь переймався цим. Здавалося, навпаки, настрій повинен бути чудовим. Павло вбив дівчину, викрутився з цієї історії, та ще й прихопив кейс з мільйонами доларів. Що може бути краще? Але

(Я повинна зупинити тебе! Ти не станеш маніяком!)

(перестань думати про дурниці!)

треба було ще заїхати до Ані і вмовити її поїхати в США. Навряд чи дружина відмовиться від заможного життя за кордоном.

Ситуація схоже під контролем. Всіх піймали і я залишився один. Не треба ні з ким ділитися баблом. Це чудово!

Він посміхнувся сам собі і задоволений поїхав далі. Десь в глибині підсвідомості

(ти маніяк… Ти просто псих!)

Павло відчував, що йому щось може загрожувати. Але він на це зовсім не зважав.

Але дарма не зважав.

Жереб його долі вже було кинуто.

І майбутнє було не дуже хорошим.

Навпаки – майбутнє туманне, страшне і досить трагічне.

3

В момент пострілу, Софія відчула гострий, пекучий, страшенний біль і сприйняття світу почалось швидко змінюватися, як того разу, під час влучення в неї блискавки. Власне, весь світ почав осипатися на уламки, друзки, відкриваючи перед нею інший світ, який не піддавався жодній інтерпретації чи розумінню, світ, де вона вже була в гостях одного разу і, схоже, цього разу залишиться в ньому надовго. Світ, в якому Софії дуже сподобалося знаходитися і в якому вона хотіла страшенно опинитися знову, відчути усе сприйняття іншого виміру, розкрити всі секрети потойбічного життя і існувати вічно в Абсолюті. Назавжди.

(Лише на мить Софія згадала, що не виконала місію в цьому житті. Вона не встигла зупинити Павла і він ставши маніяком зробить те, що написане у майбутньому. Дівчина пізно зрозуміла, що не змогла справитися з роллю месії, а тому не гідна існувати на цій планеті).

Гострий біль у грудях був нестерпним, але він тривав недовго. Зовсім скоро виникло таке психоделічне відчуття зміненого стану свідомості, дещо наркотичне, відчуття безмежного спокою, наче весь час зупинився і настала абсолютна тиша; відчуття блаженства, тепла і феноменальної сили, коли Софія відчула невагомість; відчуття безконечності самого Всесвіту, безсмертя, всемудрості і всемогутньості. А потім, вона вилетіла з власного тіла, піднявшись над землею, відчуваючи чергову хвилю ейфорії і екзальтаційного захоплення від безграничних можливостей трансендентації. Літаючи над власним тілом, дівчина спостерігала, як лікарі поклали її на ноші і занесли у «швидку» допомогу. Василь настояв на тому, щоб їхати в лікарню разом з ними.

– Я не можу залишитися без доньки, – твердо сказав він. – Я їду з вами.

Лікар щось хотів сказати, але потім передумав і не став заперечувати, побачивши, в якому стані знаходиться батько нещасної дівчини.

Тому, Василь відразу сів у «швидку», яка швидко помчала по асфальту, ввімкнувши сирену.

Медсестра схилилася над тілом дівчини, роблячи з нею якісь маніпуляції.

– Ми її втрачаємо! Падає пульс!

Почалася справжня паніка серед медиків, вони робили все, що було в межах їх можливостей, та навіть поза межами. Всі заметушилися над нею, а Софія зверху за цим спостерігала, аж поки все не стало темним і вона остаточно не розчинилася у Всесвіті, як капля води розчиняється в безмежних водах океану.

4

В лікарні відразу поклали Софію на операційний стіл і, власне, почали робити операцію. Усі зусилля лікарів, навіть найдосвідченіших фахівців поки що не допомагали, а критичний стан дівчини наближався до смерті.

Василь сидів в коридорі, втомлений, замучений і страшенно розстроєний, що його дочка вже другий раз балансує між життям і смертю. І цього разу, схоже, шанси на повернення Софії до життя мінімальні або взагалі немає шансів.

Люди дуже рідко повертаються з того світу до життя, а якщо це раз і трапилося таке чудо, то вдруге не варто на це сподіватися. Цей факт ще більше пригнічував Василя і в нього самого згасало, як полум’я вогню під час зливи бажання жити далі. Надія, як останні жаринки вогню, що сиротливо жевріли на вологій землі, повільно танула в повітрі.

– Як там Софія?

Василь настільки поринув в свої думки, що не помітив Мирослава, який сів поруч з ним, тому, від несподіванки аж підскочив і здивовано подивився на юнака.

– Це я, Мирослав. Я не можу чекати, тому вирішив все дізнатися.

– Господи, як ти мене налякав!

– Вибачте… – і після деякої паузи: – Як там Софія?

– Дуже погано. Ймовірність дуже невелика, що лікарі зможуть її урятувати.

Мирослав відчув, що звичайний світ для нього починає розсипатися на шматки, відкриваючи свою справжню сутність і дійсну реальність, яку він не хотів бачити. І ця реальність була страшніше за всі жахи разом узяті, що він колись відчував.