Буремні дев'яності

Ну що ж, вони цього й чекали, а Майку Берку та його дружкам уже невдивовижу сидіти під арештом! І старателі не втрачали бадьорості, вони жартівливо, з вигуками «ура» провели поліцейську повозку, пославши кілька крутих слівець на адресу інспектора й уряду.

Найнявши кращих юристів приїску, старателі неухильно діяли за їхніми порадами, і Спілка захисту старательських прав знову здобула перемогу.

У верховному суді, коли було подано апеляцію, суддя Хенсман виніс рішення, в якому говорилось: «Оскільки Джадрелл, попередній власник наділу Айвенгівського синдикату, помер, не призначивши спадкоємця, і жодну особу не було введено в ці права, наділ залишився без власника; звідси випливає, ща особи, названі позивачами в цій справі, неправомочні виступати із скаргами на порушення меж наділу».

В рішенні зазначалося також, що за звичайних обставин дії Берка розглядалися б як крадіжка, бо ділянка його була на території наділу; але через те, що право на володіння наділом, як встановив суддя Хенсман, було втрачене, Берк, як і кожна інша особа з старательським свідоцтвом, має право шукати золото, а також брати руду з відвалів чи з будь-якого іншого місця, віддаленого на п’ятдесят футів від рудної жили. Тим більше, що досі не було навіть доведено, чи є на Айвенго така жила.

Отож виходило, що, згідно з законом, як говорилося в рішенні суду в Пік-Хіллі, старателям забороняється брати руду з наділу будь-якої компанії; та якщо дотримуватися справедливості й здорового глузду, то Берк діяв у межах дозволеного, коли брав золотоносний пісок з незаконно удержуваної, на думку судді Хенсмана, території.

Ухвала верховного суду була зустрінута з великою радістю, хоч новий закон про добування золота й судове рішення в Пік-Хіллі залишалися в силі і боротьба з ними була ще попереду.

РОЗДІЛ LVIII

Мало не кожного дня відбувались події, що розпалювали гнів і обурення старателів. Золотоносні розсипища, які ніколи не йшли під наділи, в обхід старого закону передавалися золотопромисловим компаніям. На Горбі Самородків та в Широкій Стрілі відбулися мітинги протесту проти незаконних дій компанії, що загарбала старательські ділянки. Айвенгівський синдикат продовжував домагатися судового переслідування старателів, а старателі, попри все це, продовжували працювати на своїх ділянках.

Багато старих золотошукачів, уже нездатних до тяжкої праці, греблося у відвалах та віяло пісок на покинутих ділянках довкола Марітани й Великого Боулдера. Вони ледве перебивалися на ті дрібки золота, які їм час від часу щастило назбирати. Але раптом поліція ні з того ні з сього почала вимагати від них старательські Свідоцтва, а коли вони показе вали документи старого зразка, безжально гнала їх геть.

— Яка ганьба! — обурювався Дінні. — Кожен знає, що бідолахи не мають пенні за душею.

У старателів на Аделіні, одному з боулдерських рудників, справи йшли непогано. Та коли на наділ ринуло не менще сотні старателів і закілкувало ділянки, промисловці знову перейшли в наступ. Орендатори-здольщики, що напевне були підставними особами компаній, почали брати руду із старательських відвалів.

Старателі навіть нестямились, як двадцять чоловік опинилися у фрімантлській в’язниці; серед них був і Дінні.

Знову по всіх приїсках покотилася хвиля багатолюдних мітингів протесту; вони виникали стихійно — і на ділянках, і на вулицях, і в громадських приміщеннях міст.

— До якого тільки шахрайства не вдавалися компанії, — розповідав Дінні. — Взяти хоча б те, як вони умисне сфабрикували позов проти своїх здольщиків на Боулдері й підсунули його до верховного суду, щоб потім було на що посилатись. Коли старателі зачули, що в суді розглядатиметься позов Хеннанського об’єднання золотопромисловців до здольщика Каулі, керівники Спілки одразу насторожились.

Вони з’ясували цю справу і заявили, що ніхто не давав повіреним Спілки ніяких вказівок щодо цього пройдисвіта. Каулі кинув свою ділянку, коли почалися утиски старателів. Напарники, з якими він раніше працював, свідчили, що відтоді вони його навіть у вічі не бачили і що жодних прав на ділянку він не має.

Каулі найнявся на роботу до Хеннанського об’єднання золотопромисловців. Це все, що вони про нього знали. І все-таки першою справою, призначеною для розгляду в верховному суді, була справа Каулі, а не Маккарті, Хорана чи інші, давно вже розглянуті приїсковим інспектором. Потім розкрилося, що приїсковий інспектор сам передав справу Каулі до верховного суду. Звичайно, Спілка захисту старательських прав рішуче відмежувалась від Каулі та його процесу.

Старателі зрозуміли, що це пастка. Справи їхні були відкладені на вимогу золотопромислових компаній, що стояли за плечима здольщиків; компанії розраховували, що суд прийме в справі Каулі рішення, яке зв’яже старателям руки і ноги. Але ті лише посміювались: ні, їх на такому не обдуриш —надто дешевий трюк.

Лише деякі старателі визнали новий закон і погодилися сплачувати компаніям данину за право добувати розсипне золото на їхніх наділах. Але їх швидко розкусили. Це підставні особи, казали старателі. Бо хто ж піде на таке ганебне діло?

Коли один здольщик на Боулдері зупинив свою підводу біля відвалів Дена Ші, Ден запитав його, чого йому тут треба. Здольщик відповів, що обробляє відвали на наділі компанії і хоче вивезти руду.

— І не надійся! — сказав йому Ші. — Руда — з моєї шахти, й відвали — мої.

На суді Ші визнавав, що взяв коня за вудила, одвів убік, відчепив посторонки і перекинув воза.

Але здольщик заприсягався, що Ші ображав його, відштовхнув геть, почав погрожувати, і два поліцейських, які навмисне вешталися поблизу, засвідчили його слова. Кожному було ясно, що все це підстроєно від початку до кінця. А проте Ші опинився за гратами.

Старателі вирішили, що будуть і без Ші вивозити руду з його відвалів. Вранці, коли загримотіли тази, на загальні збори зійшлися всі старателі з довколишніх ділянок. Керівники Спілки пояснили становище: настав час діяти.

До відвалів Ші пригнали чотири підводи, навантажили їх породою і повезли до промивальні за Браун-Хілл. Кількасот чоловік ішло позаду, охороняючи валку. В Браун-Хіллі їх зустріла кінна поліція на чолі з сержантом. Казали, що якийсь здольщик з Боулдера звернувся до поліції, щоб вона арештувала старателів, які вивозили руду. Сержант Сміт намагався виграти час. Він попросив старателів почекати, поки прибудуть приїсковий інспектор та начальник поліції Ньюлендс. Вони вже в дорозі — хочуть особисто розібратися в усій цій справі.

Інспектор не приїхав, а Ньюлендс та агент розшукної поліції невдовзі примчали верхи на конях. Було цілком очевидно, що вони хочуть забрати підводи й арештувати візників. Але старателів того дня краще було не чіпати. Коли кінні поліцейські пробилися до підвід і почали стягати візників та видирати з рук віжки, їх відтиснули. Побачивши, що вони з усіх боків оточені розлюченим натовпом, поліцейські відступили, а підводи під переможні вигуки сотень старателів рушили Далі.

Спорожнивши підводи, старателі знову повернулися до відвалів, набрали руди й одвезли її до місця промивання. Люди наполегливо працювали весь день, не відступаючи від свого плану. Начальник поліції Ньюлендс попередив Майка Берка, що це йому вилізе боком.