Буремні дев'яності

Морріс і раніше тішив її мріями про чудесне майбутнє, — на фермі, у Південному Хресті. Хоча, роздумувала Саллі, тут може вийти інакше. Людині не треба тут так надриватись, чекаючи удачі. Кожен може зненацька натрапити на своє щастя: відбити уламок скелі, знайти шматки золота й продати ділянку за тисячі фунтів. Проте, з іншого боку, сотні людей. залишали приїски після довгих місяців розвідки та провіювання, переконавшись, що справа не варта заходу.

І Саллі не раз доводилось чути від них, що шанси розбагатіти дуже невеликі й навряд чи є сенс гибіти тут у нелюдській праці й нестатках, які випадають на долю золотошукача. Багато старателів, як казали вони, повертали землі те, що від неї взяли, витрачаючи гроші на верблюдів та продовольство, щоб вирушити в довгий розвідувальний похід, або вкладаючи все, що в них було, в розробку рудника. Моррі на цьому вже колись погорів.

Ні, сказала собі Саллі, не віриться, щоб вони з Моррісом так швидко обтрусили з своїх ніг порох золотоносних полів. Та вона ладна потерпіти, призвичаїтись до життя навіть у такому місці, як Хеннан; тільки нехай Морріс швидше забере її до себе в намет або поставить хижку, як обіцяв. А поки що — невже він гадає, що вона отак і сидітиме, згорнувши руки під оцією повіткою з гілляччя? Ні, вона буде допомагати місіс Баггінс, як допомагала місіс Фогарті. Щоб жити в злагоді з людьми, треба ділити з ними їхню працю й турботи. У неї надто багато здорового глузду, казала собі. Саллі, щоб строїти з себе велику пані перед місіс Баггінс.

Коли Морріс прийшов з ліхтарем та ряднами, які він приніс з табору, Саллі вже спала, згорнувшись клубочком на розкладушці. Він завісив вхід до повітки сірою ковдрою і розбуркав дружину, щоб вона роздяглаєь. Вона скинула з себе одяг і надягла нічну сорочку, здивована тим, що Морріс збирається спати разом з нею на такому вузенькому ліжкові. Морріс теж роздягнувся і ліг біля неї під брудну сіру ковдру.

РОЗДІЛ XVI

Морріс давно вже спав, а Саллі все ще лежала з розплющеними очима, дивлячись крізь просвіти між сухими гілками на мерехтіння яскравих зірок.

Вона була до глибини душі обурена тим, що Морріс поводився так непристойно. Він одразу затис її в обіймах, хоч люди снували за кілька кроків від них. Вона чула їхні смішки й масні жарти на адресу Морріса, який «беркицьнувся в ліжко разом з курми», так чітко, ніби ці люди стояли поруч, у головах. Хіба не принизливо для самого Морріса, що він повівся так грубо і зробив її об’єктом сороміцьких пересудів?

Звичайно, вона знудьгувалася за його пестощами, вона з нетерпінням чекала тієї миті, коли забуде в його обіймах про всі їхні життєві незгоди, їхнє примирення в дорозі дало їй солодке відчуття спокою та міцності їхнього кохання. І ось тепер все це було зруйновано. А вона ж так надіялась, що, зустрівшись після довгої розлуки, вони вдруге переживуть медовий місяць!

Колись, у першу пору закоханості, Морріс був для неї божеством, на якого вона ледь не молилася. Вся її істота трепетала від кожного його дотику. Усі ті нескінченні місяці, коли вона жила самітно в Південному Хресті, Саллі болісно, до сліз жадала його тепла. Але це брутальне, скотське зближення глибоко образило її. Він опоганив її почуття. Більше ніколи-ніколи в житті, казала собі Саллі, вона не дозволить Моррісу так зловживати їхніми взаєминами. Вранці вона рішуче заявила:

— Я не буду жити в цій кошарі. Покажи мені, де твій намет, і давай переберемось туди.

— Гаразд, — погодився Морріс, винувато опускаючи, очі. — Але побудь тут хоч день-два, поки я все приготую та перенесу намет трохи далі в кущі.

За сніданком у харчевні матінки Баггінс Саллі дала Моррісу ясно зрозуміти, що вона не стане потурати його забаганкам, не буде цуратися хеннанців та величатися перед ними. Вона зайшла в розмову з своїми сусідами по столу, розпитала про місцеві новини й сама переказала все, що знала про похід в Лондондеррі.

Вставши з-за столу, вона пішла до кухні, щоб привітатися з місіс Баггінс та запевнити її, що спала добре і почуває себе чудово.

— Якщо я можу вам чимось допомогти, — весело прощебетала Саллі, — я з радістю це зроблю. Не звикла я сидіти без діла. Та й добре було б зайнятись якоюсь роботою, поки Морріса не буде вдома.

Але в місіс Баггінс день, як завжди, почався з головного болю й поганого настрою. Щирі наміри Саллі вона сприйняла підозріливо.

— Робіть своє діло, — кисло сказала вона, — а я робитиму своє.

Саллі враз зів’яла під її недружелюбним поглядом.

— От бачиш, — буркнув Морріс, ведучи Саллі назад до повітки. — Я ж попереджав тебе, що своєю настирливістю ти тут нічого не доб’єшся. Баггінс нездатна зрозуміти твоїх добрих і щирих поривань.

— Мабуть, вона просто невихована, — сказала Саллі, сідаючи на розкладушку. — Ну сам подумай, Моррісе, що ж тут поганого, коли я хочу їй допомогти?

Морріс усміхнувся:

— Матінка Баггінс була єдиною жінкою в Хеннані і тепер, по-моєму, просто ревнує, що на її дорозі з’явилася інша. Кажуть, вона не гребує постіллю тутешніх кавалерів…

— Та що ти! — з огидою вигукнула Саллі.

— Фріско запевняє, що й на старій скрипці можна зіграти пісню, а він у таких справах мастак. — Морріс натягнув на голову капелюха. — Ну, мені ніколи правити теревені, треба йти на ділянку, погребтися трохи в землі.

— Я піду з тобою. Не можу я тут байдикувати цілісінький день, — з запалом сказала Саллі.

— Де мій бумажник?

Морріс повів очима довкола, обмацав кишеню.

— Твій бумажник? — перепитала Саллі, силкуючись згадати, що він казав їй про бумажник учора…

Морріс зігнувся над сундучком, викидав звідти одежу. Саллі теж почала шукати. Вони перерил всі речі, облазили підлогу, але бумажник як у воду впав.

— Я ж просив сховати його. Я ж тобі казав, що в цих акціях ціле багатство! — розлютувався Морріс.

— Ах, Моррісе, — жалібно виправдувалась Саллі. — Та я в руки не брала твого бумажника. Ти сам кинув його на сундучок, сам.

— Але я сказав, щоб ти його сховала! — закричав Морріс. — Хіба я не попереджав, що тут тобі не Хрест і не Кулгарді?! Тут на ходу підметки зривають. Господи, якщо справдяться надії Зеба Лейна на рудник, я тобі ніколи не прощу!

Вже ледве не плачучи, Саллі сказала:

— Якщо це моя вина, Моррісе,. то я дуже шкодую, але ж…

Та Морріс уже вискочив з повітки.

Саллі чула, як він галасував у крамниці, а старий Монті та місіс Баггінс сердито кричали йому щось у відповідь. На порозі кухні з’явилася місіс Баггінс.

— Ану, збирайте свої манатки і вимітайтеся геть! — зарепетувала вона. — Якщо вам здається, що ви можете у вічі обзивати мене злодійкою, то ви дуже помиляєтесь, містер Гауг. Ідіть собі під чотири вітри і заберіть з-перед моїх очей свою пані. Приходять сюди біс знає з чим, та ще й обвинувачують чесних людей. Вас обікрали? І правильно зробили. Так вам і треба, ось! Ви самі не перший день нас обкрадаєте. Мідяка ніколи не заплатили, а золото ховаєте. Вас давно слід було потурити з табору, вошивий голодранець. Було б катюзі по заслузі.