Чарівник Країни Оз
Шрифт:
– Треба повертатися до Смарагдового Міста й вимагати в Оза, щоб він виконав свої обіцянки, – сказала дівчинка.
– Так, – погодився Лісоруб, – і я нарешті отримаю серце.
– А я мозок! – радісно вигукнув Страшило.
– А я хоробрість, – задумливо промовив Лев.
– А я повернуся додому, в Канзас! – вигукнула Дороті й радісно заплескала в долоні. – Давайте вже завтра повернемося до Смарагдового Міста!
Так вони й вирішили. Наступного дня скликали моргунів попрощатися. Моргуни дуже засмутилися, що їхні рятівники полишають країну. Вони встигли так полюбити Залізного Лісоруба, що заходилися вмовляти його, аби він залишився і
Кожен із мандрівників щиро подякував моргунам, і вони довго тиснули одне одному руки, доки не стомилися.
Дороті відчинила буфет злої чаклунки, щоб наповнити кошик їжею в дорогу– Там вона побачила золоту шапку. Дівчинка одягнула її, і виявилося, що убір якраз пасує. Тож хоча Дороті анічогісінько не знала про чарівні властивості золотої шапки, вона вирішила одягнути її просто зараз, а свій чепчик поклала до кошика.
Усі приготування до мандрівки завершилися, і друзі вирушили до Смарагдового Міста, а моргуни в один голос побажали їм щасливої дороги.
14. Летючі мавпи
Певно, ви пам'ятаєте, що поміж замком Злої Чаклунки Заходу і Смарагдовим Містом не було не те що найменшої дороги, а навіть вузенької стежинки. Коли стара відьма побачила чужинців, вона вислала проти них летючих мавп, і ті притягнули Лева й Дороті з Тото. Шлях назад виявився значно сутужнішим, хоча мандрівники крокували полями, де ріс жовтець і маргаритки. Вони, звісно, знали, що треба йти просто на схід, туди, де встає сонце, і так вони й зробили. Але опівдні, коли сонце стояло просто над головою, важко було визначити, де схід, а де захід, тому подорожні швидко збилися зі шляху.
Вони йшли та йшли собі полями, а коли стемніло, на небі зійшов місяць. Тоді мандрівники вирішили зробити привал серед фіолетових квітів із чудовим ароматом, і всі, крім Страшила й Залізного Лісоруба, солодко проспали до самого світанку.
Наступний ранок видався похмурий. Проте друзі все ж таки сміливо рушили в путь, наче ані на мить не вагалися, чи правильно вони обрали дорогу.
– Якщо йти швидко, – говорила Дороті, – то рано чи пізно ми кудись прийдемо.
Та минав день, наставав інший, а вони все йшли полями, всіяними фіолетовими квітами. Страшило почав бурчати собі під носа.
– Ми точно заблукали, – нарікав він. – І якщо ми не потрапимо до Смарагдового Міста, мені не бачити обіцяних Озом мізків!
– А мені – серця, – підхопив Залізний Лісоруб. – Мені кортить якомога швидше повернутися до Смарагдового Міста. Щось наша подорож затягується.
– Річ у тім, що мені не вистачає хоробрості йти невідомо куди, – зізнався Лякливий Лев. – Це мене дуже лякає.
Дороті зовсім занепала духом. Вона сіла на траву й сумно подивилася на товаришів. Ті також примостилися поруч і почали тоскно переглядатися. Тото
раптом виявив, що він занадто втомився, щоб кинутися наздоганяти метелика, який пролетів біля самісінького носа. Він сидів, висолопивши язика і важко дихаючи, сумно поглядав на Дороті, наче хотів запитати: що ж тепер робити?– А якщо нам покликати польових мишей? – сказала дівчинка. – Вони, певно, знають, як звідси потрапити до Смарагдового Міста.
– Ще б пак! – вигукнув Страшило. – Як це ми не додумалися раніше?
Дороті свиснула в маленький свисточок, який подарувала їй Королева Мишей і який дівчинка тепер носила на шиї. Незабаром почувся шурхіт безлічі крихітних лапок, а за кілька хвилин дівчинку оточили маленькі сірі мишки. Серед них була і сама Королева. Вона запитала своїм тоненьким, писклявим голоском:
– Чим можу вам допомогти, друзі мої?
– Ми заблукали, – сказала Дороті. – Чи не скажете нам, де Смарагдове Місто?
– Звісно, скажу, – пропищала Миша. – Та воно досить далеко звідси, а ви йшли у протилежний бік від нього. – І тут вона побачила на Дороті золоту шапку. – А чому б вам не скористатися чарівною золотою шапкою і не покликати летючих мавп? Вони перенесуть вас до Смарагдового Міста за якусь годину з хвостиком.
– Я і не знала, що шапка чарівна, – зізналася Дороті. – А як нею можна скористатися?
– Заклинання написане на підкладці, – пояснила Королева, – але якщо ви збираєтеся викликати мавп, то нам краще звідси втікати. Це дуже шкодливі й розбишакуваті створіння, вони обожнюють знущатися з нас, як тільки можуть.
– А нас вони не образять? – занепокоїлась Дороті.
– Ні, ні. Вони без зайвих питань допоможуть тому, хто носить золоту шапку. До побачення! – і на цих словах Королева Мишей заховалася, а за нею втекли й усі її піддані.
Дороті зазирнула всередину золотої шапки й побачила, що на підкладці вишиті якісь слова. Вона зрозуміла, що це і є чарівне заклинання. Тож дівчинка уважно прочитала інструкції та знову надягнула шапку на голову.
– Еппі-пеппі-как! – промовила вона, ставши на ліву ногу.
– Що ти кажеш? – перепитав Страшило, який не знав, що вона робить.
– Хілло-холло-хелло! – далі вела дівчинка, ставши вже на праву ногу.
– Хелло! – як справжнісінький американець із Канзасу, відгукнувся Залізний Лісоруб.
– Зіззі-зуззі-зук! – крикнула Дороті, ставши на обидві ноги.
Заклинання було вимовлене повністю, і незабаром усі почули ляскіт крил, регіт і балаканину.
До них підлетіла велетенська зграя мавп. Ватажок низько вклонився Дороті й запитав:
– Що накажеш?
– Ми хочемо потрапити до Смарагдового Міста, – сказала дівчинка, – але заблукали…
– Ми вас туди доправимо, – повідомив Ватажок. І не встиг він договорити, як дві летючі мавпи підхопили Дороті під руки та здійнялися в повітря. Решта схопили Залізного Лісоруба, Страшила й Лякливого Лева. Маленька мавпочка несла Тото, а песик щосили намагався її вкусити, проте нічого в нього не виходило.
Страшило і Залізний Лісоруб спочатку злякалися: вони пам'ятали, як жорстоко колись повелися з ними. Та згодом вони зрозуміли, що цього разу нічого поганого не станеться, повеселішали і з цікавістю розглядали ліси й поля, що пролітали далеко внизу під ними.
Дороті несли дві найбільші мавпи, зокрема й Ватажок. Вони переплели руки так, щоб утворити подобу крісла, і щосили старалися, щоб їй було зручно летіти.
– Чому ви підкоряєтеся господарю золотої шапки? – запитала дівчинка.