Чарівник Земномор'я

Коли Гедові виповнилося вісімнадцять років, Архімаг послав його до Майстра-Формотворця у Примарний сад. Про те, чого там навчають, не заведено багато балакати. Подейкують, що в Саду не промовляють жодних заклинань, а дерева там іноді видимі, а часом зникають. До того ж вони не тримаються одного місця, та й сам Сад щоразу перебуває в різних куточках острова. А ще кажуть, що тамтешні дерева наділені мудрістю, і сам Майстер-Формотворець пізнає від них найвище мистецтво магії. І якщо дерева колись загинуть, то з ними помре і його мудрість. І тоді оскаженіють морські води і затоплять острови Земномор'я, які Сеґой ще в сиву давнину підняв з глибин океану. Відтак усі землі, де зараз живуть люди і дракони, зникнуть. Одначе то були лише чутки, а загалом чаклуни не люблять про це говорити.

Минуло кілька місяців і нарешті одного весняного дня Гед повернувся в Обитель Мудреців, навіть не уявляючи, чим займатиметься далі. Біля шкільної брами, там, де починається стежка, що біжить полями до вершини роукського пагорба, на нього чекав старий чоловік. Гед не відразу впізнав його. Але за якусь мить, напруживши пам'ять, він пригадав воротаря, котрий зустрічав його на порозі Обителі п'ять років тому.

Старий, посміхнувшись, привітався, назвавши хлопця по імені, а відтак запитав:

— Ти знаєш, хто я?

Гед якраз думав про те, що зазвичай завжди йдеться про "Велику Дев'ятку" з острова Роук, хоча сам він знав тільки вісьмох Майстрів: Вітровода, Ілюзорника, Знахаря, Менестреля, Перетворця, Приворотника, Формотворця й Істинномовця. Либонь, Дев'ятим мав би бути Архімаг. Але ж у виборах нового Архімага беруть участь дев'ять Учителів.

— Я думаю, що Ви — Майстер-Воротар, — сказав Гед.

— Так, Геде. П'ять років тому ти здобув право увійти в Обитель Мудреців, назвавши своє ім'я. Тепер ти зможеш вийти звідси й отримаєш свободу, якщо назвеш моє справжнє ім'я, — посміхаючись, промовив старий.

Гед мовчав. Він знав тисячі способів, щоби дізнатись імена предметів і людей. Ці знання були частиною тієї освіти, яку він здобував на острові Роук, і без них жодна магія не мала сенсу. Але дізнатися Істинне ім'я мага, Майстра — то зовсім інша справа. Ім'я чарівника приховане ретельніше, ніж лігво дракона. Відрізнити його від інших слів важче, ніж одного оселедця від іншого серед незліченного косяка у глибокому морі. Чарами цієї таємниці не вивідати, бо вони щоразу наражатимуться на ще могутніші захисні чари, а витончені хитрощі — на ще досконаліші. Не допоможуть жодні підступи, а хто вдається до сили, щоб дізнатися правду, той, зрештою, і сам стає жертвою власного насильства.

— Ви стережете занадто вузькі двері, Майстре, — нарешті промовив Гед. — Я гадаю, що мені доведеться ще довгенько посидіти тут просто неба й добряче попостити, аж доки я не схудну настільки, щоби прослизнути в ці двері.

— Що ж, сиди, скільки хочеш, — посміхаючись, відповів Воротар.

Гед відійшов трохи вбік і сів під вільхою на березі Твільбурна, відпустивши отека погратися біля води, полюючи на раків, якими аж кишіла ріка. Весна була в розпалі. Сонце котилося до обрію. У вікнах Обителі Мудреців спалахували ліхтарі та чарівні вогники, а внизу, біля підніжжя пагорба, на вуличках Твіля вже панувала темрява. Над дахами будинків ухкали сови, понад річкою у присмерковому небі нечутно мигтіли кажани, а Гед усе сидів і думав, як би йому — силою, хитрощами чи чарами — дізнатись ім'я Воротаря. Та що більше він думав, то нездійсненнішим видавалося йому це завдання — принаймні, магія, яку він вивчав протягом п'яти років, була тут безсилою. Хлопець ліг на галявині просто неба і заснув під зорями. Отек спав у нього в кишені. Коли зійшло сонце, Гед швидким кроком підійшов до брами і постукав. Вартівник відчинив йому.

— Майстре, — сказав Гед, — я не маю такої магічної сили, щоби дізнатися ваше ім'я, але я готовий стати вашим учнем або служкою — на ваш розсуд. Можливо, тоді мені поталанить і колись, зрештою, трапиться нагода запитати у вас про одну-єдину річ...

— Що ти хочеш дізнатися? Запитуй.

— Скажіть мені Ваше Істинне ймення.

Воротар усміхнувся і назвав своє ім'я. Гед повторив його і востаннє увійшов в Обитель. А коли він знову покинув її, на ньому був важкий темно-синій плащ — дарунок мешканців містечка Лоу-Торнінґ, де Гедові судилося бути чаклуном. У правиці він тримав чарівну патерицю, вирізану з тиса і підбиту бронзою. Палиця була така ж заввишки, як і сам Гед. Воротар побажав хлопцеві щасливої дороги і відчинив перед ним двері, зінкрустовані драконовим рогом та слоновою кістю.

Стрімкими вуличками Твіля Гед рушив до корабля, який уже чекав на нього, погойдуючись в осяяних ранковим промінням хвилях.

ДРАКОН З ОСТРОВА ПЕНДОР

На захід від острова Роук, між двома великими островами Хоск і Енсмер, розпорошені численні острови, які з давніх-давен називають просто Дев'яносто островів. Острів Серд розташований найближче до Роука, а найвіддаленішим вважається Сепіш, оточений водами Пельнського моря. Втім, ніхто достеменно не знає, скільки тих островів є насправді. Адже якщо лічити тільки ті з них, де є прісноводні джерела, то виходить лише сімдесят, а якщо вважати островом кожен клапоть землі, то й після ста їх не злічити. Крім того, кількість островів залежить від припливів та відпливів. Деколи під час припливу таких острівців утворюється аж три, але коли спінені хвилі Потаємного моря відступають від берегів, то на тому місці залишається тільки один острів. Але, незважаючи на бурхливі припливи і відпливи, кожна дитина тут, ледве навчившись ходити, вже має свого човника та вміє веслувати. Тутешні жінки нерідко човнами перебираються через протоку з острова на острів, щоби випити чашку чаю з приятельками. Небагаті купці просто з човнів нахваляють копійчаний крам, веслуючи у ритм своїх голосів. Усі дороги у цьому краю проходять по солоній воді. Де-не-де їх перегороджують сіті, що, перетинаючи протоки, тягнуться від однієї хатини до іншої. Таким робом тут ловлять маленьку рибу туманку. З неї витоплюють жир, що складає основу добробуту мешканців Дев'яноста островів. Тут мало мостів і жодного великого міста, зате сила-силенна селянських та рибальських селищ. Зазвичай кільканадцять сусідніх острівців об'єднуються й утворюють щось на кшталт громади. Однією з таких громад і був Лоу-Торнінґ — група островів на крайньому заході Потаємного моря. А далі, на захід від Лоу-Торнінґа, простирався безмежний океан. Щоправда, неподалік був іще один острів Архіпелагу — Пендор, але його вже давно захопив дракон.

Острів'яни для нового чаклуна приготували будинок — на схилі пагорба, серед зелених ячмінних полів. Від західних вітрів дім був захищений садом, дерева в цю пору року буяли рясним червоним цвітом. З порога будинку було видно солом'яні стріхи хатин, розкиданих серед садів і дібров. А далі виднілися інші острови з такими самими стріхами, полями та пагорбами. Між островами яскравими синіми стрічками звивалися протоки. Нове житло Геда, хоч і вбоге — без вікон, із земляною долівкою, — все ж було кращим, ніж халупа, у якій він народився. Мешканці Лоу-Торнінґа, охоплені благоговійним страхом перед молодим чаклуном, що прибув з Роука, ніяковіючи, перепрошували за скромність оселі.

— У нас зовсім немає каменю, з якого будують житло, — сказав один із них.

— Багачів серед нас немає, але зате ми бодай не голодуємо, — зауважив другий.

Третій додав:

— Принаймні тут буде сухо, пане, бо я таки добре постарався, щоби стріха не протікала!

Але для Геда цей будиночок був не гірший від палацу. Він щиро подякував старійшинам громади. Відтак вони — всі вісімнадцять чоловік — задоволені подалися додому — кожен у власному човні до власного острівця, щоби розповісти сусідам-рибалкам і їхнім дружинам, що новий чаклун — дивакуватий хлопець, трохи похмурий і маломовний, але, здається, справедливий і не пихатий.

Зрештою, Гед і не мав чим особливо пишатися. Зазвичай чарівники з острова Роук ідуть на службу до багатих вельмож або селяться у великих містах. Натомість прості рибалки Лоу-Торнінґа могли дозволити собі утримувати хіба що знахарку чи недолугого ворожбита, котрі здатні лише захищати оберегами рибальські неводи та човни, а принагідно — лікувати людей і тварин від найпростіших болячок. Але кілька років тому у старого дракона з острова Пендор з'явилося потомство. Подейкували, що вже дев'ять молодих драконів звили собі гнізда у зруйнованих вежах колишніх пендорських володарів. Тепер вони тягають свої, вкриті лускою черева по мармурових сходах і зруйнованих галереях замку. Але невдовзі настане час, коли змужнілі дракони, зголоднівши на мертвому острові, нападатимуть на сусідні землі. Чотирьох із них уже бачили в небі над південно-західним узбережжям Хоска і хоча вони поки що не приземлялися, та згори їм було добре видно кошари для овець, клуні та людські оселі. Дракони здатні обходитися без їжі дуже довго, але коли вже зголодніють, то ніяк не можуть наїстися. Саме тому жителі Лоу-Торнінґа уклінно благали, щоби з острова Роук їм прислали справжнього чаклуна для захисту від драконів. І Архімаг вирішив, що побоювання острів'ян є небезпідставними...

— У тих краях ти не здобудеш ні слави, ні статків. А можливо навіть, що й ризикувати тобі не доведеться, — сказав Архімаг Гедові, коли вручав йому чарівну патерицю. — То як, поїдеш туди?

— Поїду, — відповів Гед, і не лише тому, що пам'ятав про необхідність покори Верховному Магові.

Після тієї ночі на роукському пагорбі його нехіть до слави та усього показного стала настільки сильною, наскільки великою була раніше його марнославність. Тепер Гед постійно сумнівався у своїх здібностях і боявся їх застосовувати. Одначе згадка про драконів одразу ж зацікавила його. На Ґонті вже кількасот років не було драконів. Так само й до острова Роук жоден із них навіть не наближався. Не те, щоб їх зовсім ніхто не бачив, загалом драконячий дух тут майже вивітрився: по суті, ці дивовижні істоти тепер жили лише у переказах, про них оповідали казки та співали пісні. А самі вони перевелися та й квит! У школі Гед прочитав про драконів усе, що можна було знайти в старовинних книгах. Та одне діло книги, і зовсім інше — зустріч із драконом віч-на-віч. Тож молодий чаклун ані на мить не завагався, коли щиро відповів Ґеншеру: