День народження (на украинском языке)

_Таня._ Кажи!

_Магнiтофон_ (знизуючи плечима). Ну, якщо хочете... Чорний, розказуй...

_Санько-Чорний._ Та що тут розказувати! Ну повiз мене нагору, ну, дав по мордi, ну...

_Денис._ За що?

_Санько-Чорний._ Значить, було за що.

_Еврика._ А знаєте, це схоже на правду. Чи не той самий це злочин, на який натякав слiдчий? Бити людину у безпорадному станi, коли вона через своє фiзичне або психiчне знесилення не може чинити опiр, є карним злочином.

_Денис._ Я не думаю, що це стосується п'яних. I Маг також не був тверезий.

_Магнiтофон._ Я йому дав кiлька ляпасiв - i все. З виховною метою.

_Еврика._ Для цього не треба везти людину на останнiй поверх.

_Магнiтофон._ Я боявся, що вiн завищить. Не хотiв, щоб Денисовi неприємностi були вiд сусiдiв.

_Лада._ Ну i як: завищав?

_Магнiтофон._ Нi, мовчки облизнувся... Але тепер, сподiваюсь, бiльше не буде говорити непристойностi про наших дiвчат. А вже пiсля цього вiн, може, й пiшов у ванну - прополоскати душу. А я повернувся до компанiї. Еге ж, Чорний?

_Санько-Чорний._ Умгу.

_Денис._ Значить, Маг i Чорний вiдпадають. Хто iще виходив?

_Лада._ До речi, ти теж на мiсцi не сидiв, бiгав по квартирi.

_Денис._ Але ж я господар. В мене - обов'язки: то попiльничку витрусити, то з пляшками розiбратися, то...

Несподiвано дзвонить телефон. Нiма сцена.

_Денис_ (бере трубку злякано). Так... Веприк слухає... Клуб? Який клуб? (Повертається до друзiв i робить заспокiйливий жест. Зовсiм iншим тоном). Це не клуб!.. Ах, ви - клуб!.. Ясно... Оздобити? Гаразд... Можна. Можна рiзьбу зробити... Iнктрустацiя, звичайно, теж приємна рiч... Що-що?.. Рiзьба завжди доречна!.. Не розумiю... Сосновi рами? Каркаси?! Якi каркаси?!! (Гнiвно кидає трубку).

_Магнiтофон._ Знову кличуть цвяхи у дошки забивати? Такого майстра! Iдiоти!

Знову дзвонить телефон. Денис не хоче брати трубку, гiрко знизує плечима: "Що я їм, шабашник який-небудь..."

_Магнiтофон_ (бере трубку). Нi, не перервали... Нi, майстер з вами не буде розмовляти... Вiн зайнятий - Венеру Мiлоську зараз рiже. На весь зрiст... Не розумiєте?.. Мiлоську, кажу... А рами самi навчiться збивати. Так-так? Дуже просто: молоток i жменя цвяхiв... Чао! (Кладе трубку. До всiх). Отже, продовжимо. Денис теж вiдпадає. Бiлий нiкуди не виходив. Єдиного зовсiм не було того вечора. Залишається Еврика. Наскiльки я пам'ятаю, Еврика виходив з Олею.

_Еврика_ (iронiчно). Чiпка в тебе пам'ять. Це було тодi, коли я витягав з ванни Чорного, наприкiнцi фантiв. Ти ж сам був "самоваром" i присудив нашим фантам поцiлуватися.

_Магнiтофон._ Для цього не обов'язково йти у ванну кiмнату.

_Еврика._ А може, вона соромилася при всiх.

_Лада._ Щось довгенько ви там цiлувались. З пiвгодини.

_Таня._ Скористався, що Єдиного не було!

_Еврика._ Якi пiвгодини? Може, пiвхвилини. А ти що з хронометром стежила?

_Лада._ Нi, пiвгодини. Я точно знаю. У мене якраз заболiла печiнка, i я випила лiки. А вони тiльки через двадцять хвилин бiль знiмають. А вас з Олею все не було...

_Еврика._ А ти нiде не занотувала, скiльки часу я витягував Чорного з ванни, одягав. Може, всi двадцять хвилин.

_Лада._ I не тiльки цi двадцять хвилин. Потiм ще прийшов Вiктор, всi танцювали, i вiн вмикав свiтло. А тебе все ще не було...

_Таня._ Ой!..

_Денис._ Що "ой"? Що?

_Таня._ Ой, якi ж ми дурнi!.. Як же це вiдразу не спало менi на думку! Все ж так просто.

_Денис._ Не тягни за душу.

_Таня._ У квартирi були тiльки ми. I якби стався тут злочин, то хтось би iз нас потерпiв. Все iдiотськи просто! Ми знову тут - i всi живi й здоровi.

_Лада._ Крiм того Вiктора. Але убивцю знайдено. Правильно, Таню.

_Денис._ А Оля?

_Санько-Чорний._ Що "Оля"? Адже дiвчата не беруться до уваги. Якi з них можуть бути злочинцi!

_Денис._ Я питаю, де Оля? Чому не прийшла сьогоднi? Навiть по телефону не поздоровила.

_Таня_ (пiдхоплюється). Справдi! Оля тодi теж десь зникла. Може, це з нею щось трапилося?!

Мовчанка.

_Еврика_ (роздумливо). Що з нею могло статися...

_Таня._ Я так бiльше не можу, треба подзвонити Олi i все з'ясувати. (Пiдбiгає до телефону).

_Еврика._ Не треба.

_Денис_ (пiдводиться). Я сам подзвоню. (Починає набирати номер).

_Еврика_ (теж пiдходить до телефону i кладе руку на важiль). Не треба, я сказав!

_Денис._ Чому?!

_Еврика._ Не чiпайте. Я знаю, що говорю...

_Санько-Чорний._ Вiн щось знає!!

_Лада._ I приховує вiд нас?!

_Магнiтофон._ Тут щось не так... Ану кажи!

_Еврика._ Не хотiлося говорити, адже Ольга - наречена. Але ви мене примушуєте...

Пауза.

_Таня._ Ой, почекай!.. Може, й справдi не треба зараз...

_Еврика_ (роздумливо). Та, мабуть, все ж таки треба. Я вагався, не хотiв компрометувати Ольгу. Але тепер скажу - злочин був.

_Таня._ Оля - i злочин?!

_Еврика._ Злочинець - Вiктор. Той самий Вiктор. Користуючись тим, що Ольга сп'янiла, вiн намагався... Ну, зрозумiло... I до Лади потiм на танцях чiплявся... Манiяк!

_Магнiтофон._ I ти це бачив?!

_Еврика._ Розповiм все по порядку. Пiшли ми з Олею спершу на кухню. А там Вiктор сидить, смалить сигарету... Заглянув я у ванну кiмнату. Там - Чорний хропе. Поки приводив його до пам'ятi, випихав на сходи, ставив пiд стiнку, щоб вiн прочумався на свiжому повiтрi, цей Вiктор почав залицятися до Олi. Повертаюся, дивлюся - Ольги на кухнi вже немає, Вiктора теж. I чую раптом крик у ваннiй кiмнатi. Смикнув за дверi, замкнено...

_Денис._ А чому ми не чули крику?

_Еврика._ У вас тут гримiла музика!.. Значить, смикаю дверi, стукаю, нiякого результату... Ольга там плаче, кричить. Ну, я зiрвав гачок, вирвав Ольгу з його рук i дав цьому Вiктору в морду.

Пауза.

_Денис._ Чого ж ти вiдразу нам не сказав?!

_Еврика._ Заради Ольги.

_Денис._ Певно, тому у Вiктора був такий божевiльний вигляд, коли вiн прибiг i став вмикати в кiмнатi свiтло.

_Майя._ Нi, товаришi. Злочинець не став би у такий момент вмикати свiтло. Навпаки.

_Магнiтофон._ Звичайно, вiн вiв би себе iнакше.

_Еврика._ Вiн був п'яний i лiз на рожен. Йому хотiлося скандалу, бiйки. Особливо пiсля того, як я йому врiзав. Або просто хотiв засвiдчити свою присутнiсть у кiмнатi, створити собi алiбi.

_Магнiтофон._ Ти, до речi, повернувся пiзнiше вiд нього...

_Еврика._ Я заспокоював Ольгу. Вона ридала, плаття в неї було подерте, i вона побiгла додому... Тепер злочинець убитий... Мабуть, це мав на увазi слiдчий, коли сказав про другий злочин...