Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]

— Г-у-у-у! — несхвально загудів натовп. — Не хочемо! — закричали з нього. — Ми не хочемо, щоб Продавця ховали! Нам подобається грати в лотереї!..

— Так, безперечно, подобається, — гірко всміхнувся розпорядник. — Та уявіть, що відчуваємо ми, ті, хто ходить на цей похорон не для розваги, а на роботу… Так, Продавця багато хто недолюблював, проте він був знаною та заможною людиною; мав величезні пасіки, але ніколи не забирав у бджіл меду, створив бригади для розчистки джерел; він власноруч посадив у нашому місті безліч дерев, а за його гроші впорядковано наші парки… Продавець щоліта організовував фестивалі жартівливих пісень і завжди мріяв мати четверо дітей: двох донечок і двох синів… — тут голос розпорядника затремтів, і він пустив навіть сльозу. — Але навіщо! — чоловік підвів очі до неба. — Навіщо Продавець склав такий дивний заповіт?!..

Натовпу тим часом набрид цей крик душі ведучого, і в нього кинули пластиковою пляшкою.

— Отже, ми розпочинаємо розіграш Щасливого Квитка! — закричав розпорядник знову радісно, і дівчата в кузові теж заусміхались і розкрутили лототрон. — Увага всім, хто придбав білети лотереї «Щасливий Квиток»! — говорив розпорядник. — Приготуйтесь звіряти номери!..

Він власноруч витяг з лототрона папірчик, розгорнув його та прочитав серію й номер.

На мить запала цілковита тиша. Розпорядник повторив дані, потім ще раз, і тут над натовпом почувся зойк.

За кілька хвилин на вантажівку-сцену піднесли півпритомну жінку. Ведучий підсунув їй стільця, вона сіла, і ми з Мулою впізнали ту саму розповсюджувачку, що придбала в нас розірваного білета.

— Ми відчували, що вона виграє, — сказав я.

— Ага, — гордо випнув груди Мула.

— Отже, ви впевнені, що виграли? — запитав у жінки розпорядник тремтячим голосом. — Покажіть вашого квитка…

Вона в кулаці простягнула затиснутий папірець, і на долоню ведучого впали дві половинки.

— О, то ви, мабуть, у пориві радості порвали його, — здивувався розпорядник, — але нічого, — поспішив додати він, — квиток все одно дійсний! Номер справді збігається!!.. — тут заграв туш, жінка-власниця квитка знову знепритомніла, і ведучий та дівчата-лототронниці взялися приводити її до тями.

За хвилину туш з аудіоколонок припинився, на вантажівці-сцені все прийшло до ладу, і на машину піднявся якийсь невисокий поголений чоловік у міліцейській формі. Розпорядник підлетів до нього, обійняв, тис руку, припрошував, а відтак оголосив у мікрофон:

— Пан капітан!.. Вітайте пана капітана!

Почулися ріденькі оплески.

До мікрофона підійшов сам представлений, кхекнув, подивився на жінку, що знов уже опритомніла й сиділа так само на стільці:

— Це ви, значить, виграли Щасливого Квитка?.. — заговорив він лагідним голосом. — Поздоровляю вас сердечно…

— Виграла, — сказала раптом жінка, — це значить, похорон скінчиться?

— Звичайно скінчиться, — весело примружився міліціянт.

— І процесії більше не буде? — знов з надією спитала вона.

— Звичайно-звичайно, згідно із заповітом Продавця, ніколи більше не буде ніякої процесії!

Після цих слів щасливиця полегшено зітхнула, і з нею разом зітхнули розпорядник, дівчата-лототронниці, співак, що відпочивав на іншій, великій сцені, а з ним зітхнула й підспівка: «У-у-ф!»

Натовп, що оточував похоронну процесію, розчаровано зашумів і почав розсмоктуватися.

— Лишень дозвольте поставити вам, шановна переможнице, одне запитання, — скрадливо в мікрофон промовив міліціянт.

— Ну, — сказала вона.

— Річ у тім… розумієте, що серія вашого квитка… так би мовити… збігається із серією тих квитків, які розповсюджував лише Продавець, і які зникли під час убивства… — люди на площі перестали розходитись та уважно слухали. — Не могли б ви, шановна переможнице, — вів далі капітан, — пригадати, за яких обставин ви придбали або ж отримали цього білета?

— Придбала! Придбала! — зарепетувала жінка. — Я його купила щойно… з годину тому… тут, у процесії, у двох таких… ну… придурків. Босих і з собакою!

Натовп на площі затамував подих, і ми з Мулою також.

— А як же нам тепер їх знайти, не підкажете? — знов скрадливо, нахилившись до жінки та примружившись, мов лис, допитувався капітан. Його слова транслювали на всю похоронну процесію.

Жінка раптом схопилася зі стільця, закрутила головою навсібіч, роздивляючись натовп, та зойкнула:

— Ось!.. Онде вони! — пальцем вона вказала прямісінько в наш із Мулою бік.

Люди довкола почали озиратися на нас, шепотіти щось одне одному, відступати, і за мить ми вже стояли окремо від усіх.

— Вони, гади! Це вони вбили лотерейника! — махав стиснутими кулаками якийсь здоровань.

— Бандити!.. Покидьки! — чули ми вигуки.

— Дави їх, бий!! — крикнув хтось, і вільний простір навколо нас почав стискатися.

З облич натовпу було зрозуміло, що ніхто тут не зичить нам нічого доброго.

— Нас зараз роздеруть, і ми потрапимо до лихого Харона! — прошепотів мені Мула.

«Нам не треба до Харона, — подумав я. — Що ж діяти?!»

Зненацька у високу сосну, що росла за кам’яною огорожею цвинтаря, вдарила з тріскотом блискавка, і сосна зайнялася, наче смолоскип. Ще за мить у безхмарному небі почувся страшенний гуркіт, ніби грім.

Усі, хто був на майдані, позадирали голови й зачудовано вклякли: над площею розпочався грандіозний, фантастичний, небачений салют! Тисячі зарядів розсипалися в небі на сотні тисяч різнобарвних іскор — таких яскравих, що їх було добре видно навіть цього сонячного дня. Та після вибуху вони не падали і не зникали, як звично, а летіли всі в один бік та складались, ніби шматочки мозаїки, у велетенську райдугу, що нависла над містом.

Скоро салют перетворився на вибухи їжі: ба-бах! — і в блакиті ніби з рогу достатку з'являються, розлітаються навсібіч, опускаються на землю на маленьких парашутиках загорнуті в серветки бутерброди з ковбасою, сиром та шинкою; летять смажені ще гарячі курчата з соковитою хрусткою скоринкою; вітер розносить на парашутах довгі палки копчених ковбас і в'язанки сосисок, а за ними пливе зграя фаршированих щук…

Про нас із Мулою всі забули, і ми, скориставшись сум’яттям, полишили майдан. Я озирався й бачив, як співак та перемащені кулінарним кремом дівчата з підспівки стрибали й ловили руками тістечка, а з іншого боку майдану на асфальт приземлялися десятки тортів у коробках.