Дивовижна історія Мері Стенз

Він присунув стільця, і дівчина сіла.

— Вип’єте чогось? — спитав він. Вона якусь хвилю вагалась.

— Хіба трохи хересу, якщо у вас є…

Він скрушно похитав головою.

— Даруйте. Іншим разом неодмінно буде. Але ось є джин, віскі, бренді й такі речі, як содова вода, тонізуючий напій, пиво.

— Трохи джину, коли ваша ласка, — шанобливо мовила Мері. — Якщо можна, з тонізуючим напоєм.

Дарк налив їй джину, а собі віскі. Вони цокнулися.

— За вас, за фірму “Черіл”, а понад усе — за “Очевидець”! — промовив він.

Вона всміхнулась і надпила чарку. Дарк зручно вмостився проти неї.

— А тепер розповідайте.

Міс Стенз коротко переказала події минулого ранку. Вона приїхала в Стенмор за десять хвилин до одинадцятої, її провели в кімнату, де вже сиділи дві дівчини — судячи з вигляду, теж претендентки на те місце. Хоч виклик був на одинадцяту, довелося чекати ще з півгодини, доки її прийняла місіс Аманда Белл. Було поставлено кілька запитань щодо особистого життя, освіти, фаху. Вона назвалася звичайною друкаркою-стенографісткою, і місіс Белл це видимо задовольнило. Рекомендацій не питали,

— Авжеж, — докинув Дарк. — Ваші фахові здібності чи риси характеру для косметичного досліду нічого не важать. Головне — щоб їм підійшло ваше обличчя, особливо з погляду фотогенічності.

— Після розмови місіс Белл повела мене до невеличкої кімнати й попросила роздягтися, — вела далі дівчина, подолавши легку ніяковість. — Вона сказала, що треба зробити рентген, а потім мене огляне доктор Престон. Ми пішли в іншу кімнату, схожу на хірургічний кабінет, і якась молода жінка зробила рентгенівський знімок моєї голови, а тоді сказала лягти на стіл, такий, ніби операційний, і доктор Престон почав мене оглядати.

— Який він із себе, цей доктор Престон? — спитав Дарк.

— Ну, як вам сказати… Досить худорлявий, не дуже високий на зріст, але весь якийсь суворий. Носить окуляри. За весь час, що я була там, він не промовив, либонь, і десятка слів. — Вона трохи помовчала, наче збираючись з думками. — Огляд був дуже ретельний…

— А далі? — озвався Дарк.

— Далі він узяв аналізи — кров і все таке інше, та ще клаптик шкіри з руки. Власне, сам тільки зрізав шкіру, а все інше зробила медсестра. Ну, як звичайно… Місіс Белл теж була там,

— Він не казав, з якою метою провадять огляд?

Міс Стенз поволі пила джин і задумливо дивилася на Дарка.

— Ні, нічого такого не казав. Він начебто головним чином цікавився вимірами — все орудував циркулем і ще якимись приладами, ніби хотів обернути мене на щось таке… ну, мовби статистичне, чи як.

— Життєва статистика, — напівжартома підказав Дарк.

Міс Стенз ніяково усміхнулася.

— Аби ж то все воно обернулося життєвим, містере Дарк..

Та він не підтримав цієї розмови.

— А що ж було потім?

— Оце і все. Я одяглась і пішла додому. Місіс Белл сказала, що повідомить мене про наслідки протягом тижня. Думаю, мої шанси доволі мізерні.

Дарк допив рештки віскі.

— А я думаю, що ваші шанси досить певні, — заперечив він. — А скажіть… місіс Белл не згадувала про платню?

— Так… Вони платитимуть мені по п’ять фунтів у день за весь час, поки я перебуватиму під лікарським наглядом. Вона вважає, що це триватиме місяця півтора. Отже, загалом вийде щось із двісті фунтів чи, може, трохи менше.

— Це ж однаково що нічого! — обурено вигукнув Дарк. — Жалюгідні двісті фунтів за рекламну кампанію, що коштуватиме не менш як сотню тисяч.

— Для мене це чималі гроші, — заперечила дівчина. — До того ж я сподіваюся, що “Очевидець” надрукує репортаж… Звісно, коли мене візьмуть.

— Якщо візьмуть, “Очевидець” неодмінно надрукує репортаж, — запевнив Дарк. — А тим часом давайте вип’ємо ще.

Він знову наповнив чарки, тоді видобув з-за телевізора невеличку радіолу і поставив довгограючу платівку. Музика була м’яка й ритмічна — тиха мелодія у виконанні приглушених саксофонів.

— Наскільки я розумію, — сказав він, — ви дістанете цю роботу, а ми — матеріал для журналу. Я більш ніж певен, що оті ділки з “Черіла” заварили всю цю кашу недаремно. От тільки важко поки що сказати, чи це поважне діло, чи просто афера. Навряд, щоб вони викинули стільки грошей на рекламу, якби не сподівалися мати з цього добрячий зиск. Що ж до вас, то ви так чи сяк, а вигадаєте — я маю на увазі й гроші, й красу. Це може стати початком вашої артистичної кар’єри, і якщо я зумію хоч чим-небудь вам допомогти, то зроблю це з превеликою охотою.

— Ви дуже добрий, — тихо мовила вона.

— Аніскілечки, Мері. Просто бувалий у бувальцях журналіст, що напав на слід цікавої історії. До певної міри я використовую вас так само, як не раз уже використовував інших. Сподіваюся, ви мені пробачите. По-моєму, ви тут нічого не втратите.

— Що ж, мабуть, ваша правда, — пробурмотіла вона.

— Я ще ніколи не помилявся, — похвалився Дарк. — Єдине, чого я у вас прошу, це щирого співробітництва.

— Ви можете завжди звіритися на мене, — серйозно сказала вона.

Мері посиділа ще хвилин двадцять, посьорбуючи джин і слухаючи приємну, музику. Пол Дарк розповідав їй про журналістські справи. Час від часу й вона примушувала себе докинути слівце, бо їй теж хотілося говорити. В неї було таке відчуття, наче між ними виник якийсь невловимий зв’язок, непевний і, либонь, однобічний, — а втім, то могло бути просто легке сп’яніння. Та зрештою, вже збираючись іти, вона раптом збагнула, що те все означало: цілком несподівано, сама не знаючи як, вона закохалася в цього чоловіка!..

Та ні-бо, не може бути, це просто якась мара!.. Гамуючи розбурхані почуття, що вирували в її душі, вона чемно попрощалася й рушила додому, в осоружну квартиру, яку ділила з Пенелопою.

Розділ восьмий

Їх було шестеро за довгим полірованим столом кімнати для нарад. На чільному місці сидів Еміль Фасберже, підтримуючи пальцями-цурпалками одвисле підборіддя і втупивши очі за вікно, на залляту ранковим сонцем свіжу зелень парку. Поруч нього — Аманда Белл, сліпуча й холодна, мов крига. Далі — Клайв Роуз, у строкатій сорочці, яка робила його ще більш подібним до жінки; він весь час копирсався у величезному чорному портфелі з золотою монограмою, раз по раз витягаючи звідти якісь папери й дбайливо розкладаючи їх перед собою на столі.