Дивовижна історія Мері Стенз

— Ми, зрозуміло, нічого не маємо проти істини, коли вона доречна. Та яящо такий войовничий журналісх покладе собі написати статтю… тут уже начувайся!.. Ви знаєте… — Він нахилився до Хеннінгера й пошепки проказав: — Цей добродій зайшов так далеко, що натякає на те, ніби ми діяли неетично.

Хеннінгер нахмурився, тоді відсьорбнув трохи кави.

— Хто цей журналіст? — спитав він.

— Ваш редактор відділу репортажів, Пол Дарк.

— Дарк… — пробурмотів Хеннінгер. — Пол Дарк… Ага, знаю. Меткий хлопець. Можливо, трохи надміру заповзятливий і беручкий, але це непогано, зовсім непогано, запевняю вас.

— Авжеж, — погодився Фасберже. — Я сам завжди перший захоплювався бойовитістю “Очевидця”. Однак у даному разі містер Дарк псує нам усю обідню. За інших обставин для нас нічого не важило б, якби той чи інший доскіпливий журналіст витяг на світ божий якусь залаштункову історію — адже що більше розголосу, то краще. Але з “Врододієм” ми таки справді сподівалися зберегти таємницю, бо це головна підвалина всієї рекламної кампанії. Опублікувати таку історію — майже те саме, що викрити секрет дуже дотепного фокуса.

— То все ж таки це фокус? — поважно спитав Хеннінгер.

— Аж ніяк, — квапливо відповів Фасберже. — Але щось на зразок того, ви розумієте? Скільки мені відомо, містер Дарк збирається видрукувати таку ж саму, як і в наших рекламних оголошеннях, серію фотографій, що показують поступове перевтілення дівчини в красуню, і пояснити, як усе відбувалося. Щиро кажучи, ми воліли б розповісти цю історію самі, по-своєму. Зрештою, Чарлзе, ми маємо власний відділ реклами і наше діло — радше продавати “Врододій”, аніж розводитися про те, як він впливає на організм. Так чи інак, але я не думаю, щоб ваших читачів надто зацікавив редакційний звіт, що буде чистісіньким переспівом рекламних оголошень.

— Звичайно, ви маєте рацію, — замислено мовив Хеннінгер. — Але ж ви знаєте, мої редактори весь час полюють на незвичайні, сенсаційні історії. Така вже політика “Очевидця”. Я думаю, Дарк просто не зрозумів усієї суті справи, до того ж він журналіст і, певне, дуже мало знає про ваші рекламні плани.

— Так само подумав і я, — сказав Фасберже, приязно всміхаючись. — Звичайно ми дістаємо всіляку підтримку з боку преси, особливо коли йдетеся про нові вироби. Мушу признатись, я почуваю себе трохи винним, що взагалі заговорив про це. Мені менш за все хотілось би, щоб ви подумали, ніби я намагався якось вплинути на редакційну політику одного з ваших журналів…

— Що ви, що ви! — мовив Хеннінгер, великодушно махнувши рукою. — Я дуже радий, що ви про це сказали. Такі непорозуміння час від часу трапляються, і куди краще полагодити їх, поки ще не заподіяно шкоди. Я додбаю про те, щоб секрет “Врододію” був збережений — принаймні на редакційних шпальтах “Очевидця”, коли не на його рекламних сторінках.

— Ви дуже люб’язні, Чарлзе.

Фасберже підкликав офіціанта.

— Мені здається, — весело мовив він, — що такий приємний сніданок треба гідно завершити… Гей, подайте нам “Арманьяк”!

— “Арманьяк”! — луною озвався Хеннінгер. — Чудово!

Розділ сімнадцятий

Перенісши теку з матеріалами про фірму “Черіл” до редакції, Пол Дарк щодня присвячував їй з годину чи трохи більше: переглядав чернетки, редагував і переписував окремі місця рукопису — одне слово, ретельно шліфував, готуючи до наступної публікації. Остаточного вигляду репортаж мав набрати в руках Коулбі та Майєрса, у кімнаті літературних редакторів, однак думати про завершення рукопису було ще зарано; в кожному разі, не вистачало ще деяких додаткових відомостей. Десь за тиждень перед публікацією, думав Дарк, він передасть рукопис і фотографії Дікону, секретареві редакції, і той через технічний відділ зв’яже його з друкарями та гравірувальниками. Але цей день був ще далеко — десь за місяць чи, може, й більше.

Бренда Мейсон була в захваті.

— В наші дні рідко кому щастить натрапити на такий яскравий випадок кричущого обману публіки, — казала вона. — Цей репортаж відчутно похитне репутацію фірми “Черіл” і напевне знищить “Врододій” у зародку. Єдина особа, яку мені щиро жаль, це Мері Стенз. Боюся, що її буквально розіпнуть.

— Навряд, — заперечив Дарк. — Скорше навпаки — весь цей галас піде їй тільки на користь. Зрештою, її врода справжня, і цього ніхто в неї не забере. Вона хоче стати актрисою і має тепер для цього всі можливості.

— Сама врода ще не робить жінку актрисою, — не здавалася міс Мейсон.

— Але сприяє цьому. Втім, я гадаю, що їй не забракне й таланту. В певному розумінні цей удар по “Врододію” може відкрити перед нею широкі перспективи. Тисячі людей прагнутимуть самі побачити дівчину, яку зробив красунею ескулап, що відсидів у тюрмі за підпільний аборт. Така реклама в наш час має високу ціну. Завтра Мері Стенз може стати знаменитістю.

— Будемо сподіватися, що вийде по-твоєму, — пробурмотіла міс Мейсон. — Що ж до мене, то я гадаю, що її чекають тяжкі випробування.

— Мене це не обходить, — рішуче заявив Дарк. — Єдине, що для мене важить, — це репортаж.

Наступного дня перед самою обідньою перервою його викликали до кабінету відповідального редактора. Безіл Бомон сидів за столом, знічев’я малюючи щось на аркуші паперу. Він показав Дарковї на крісло.

— Послухайте, Поле, — трохи ніяково заговорив Бомонд. — Ви пам’ятаєте, десь цими днями ми розмовляли з вами про репортаж, присвячений новому косметичному виробові “Врододій”, чи як його там?

— Атож, — відповів Дарк. — Робота посувається успішно.

Бомон помовчав, тоді глибоко зітхнув.

— Боюся, вам доведеться відмовитись од нього. Це матеріал не для нас.

Дарк пильно подивився на співрозмовника, не зовсім розуміючи його.

— Це розпорядження ради директорів, — пояснив Бомон, — А точніше кажучи, самого Чарлза Хеннінгера. Репортаж друкувати заборонено.

— Стривайте, Безіле, — сердито мовив Дарк. — Адже це не просто собі звичайний репортаж, а важливе викриття. Ми повинні надрукувати його. Ви самі так казали.

Бомон знизав плечима.

— Я розумію, Поле, але ж не я голова концерну “Стайн — Хеннінгер”. Я заробляю собі на прожиття так само, як і ви. Шеф звелів, щоб до його подальшого розпорядження на сторінках журналу і словом не згадувалося про будь-які вироби фірми “Черіл”, в тому числі й про “Врододій”.

— А чи знає Хеннінгер, про що йдеться в цьому репортажі?

— Не моє діло вчиняти допит голові концерну, — роздратовано відповів Бомон. — Коли він забороняє друкувати якийсь матеріал, то для мене це означає, що матеріал не побачить світу. — Він тицьнув пальцем на Дарка. — І для вас також.