Дивовижна історія Мері Стенз

— Мушу сказати, що тут куди краще, ніж у моєму кабінеті на Парк-лейн. — Тоді, змірявши дівчину гострим оком, додала: — Ви засмагли і, коли можна так сказати, виглядаєте ще більшою красунею, ніж звичайно. Якби вас міг побачити зараз доктор Престон, він, без сумніву, був би потішений наслідками свого експерименту.

Мері відчула в цих словах глузливі нотки, але пустила їх повз вуха.

— Я йду на пляж, — невпевнено мовила вона. — Тут саме відбувається щось на зразок ділової наради, і мені треба… — Вона затнулася, не знаючи, як пояснити ситуацію.

— Можливо, я потім теж прийду до вас, — стримано озвалася міс Лурі. — В бікіні я й сама досить приваблива.

Вона повагом рушила до вілли, залишивши Мері на стежці до пляжу, де на неї вже чекали американці, щоб ретельно оглянути внесок Фасберже у міжнародний фонд краси.

Розділ двадцять перший

Надвечір другого дня, коли гості мали роз’їжджатися, справи було полагоджено на превелике задоволення всіх зацікавлених осіб. Ейб Шварц надіслав довжелезну телеграму своєму адвокатові в Лос-Анжелесі, в якій перелічував умови й пункти угоди, що могли стати основою для укладення відповідних контрактів. Джуліс Айвенберг офіційно запросив Лору Смайт знятися в певній кількості великих кінофільмів протягом певного тривалого терміну; ця попередня угода підлягала схваленню голлівудської дирекції фірми “Парагон” після ознайомлення з кінопробами. Проби були призначені на наступний тиждень у Канні, де експедиція фірми “Парагон” провадила натурні зйомки. Айвенберг не мав жодного сумніву, що дирекція не вагаючись схвалила б угоду навіть без того, але треба було додержуватись заведених формальностей.

Далі йшла угода з Полом Барнардом, що репрезентував Національний телевізійний центр, про серію виступів у телевізійних програмах, а також із Джо Мередітом — про участь у кількох фільмах компанії “Зеніт”. І нарешті, Дейв Гартмен з агентства “Гартмен і Бауер” запропонував укласти спільний контракт з Лорою Смайт і фірмою “Черіл”, який дозволяв би їй рекламувати вироби косметичної фірми “Глорія” у Сполучених Штатах — за умови, що вони не конкуруватимуть із “Врододієм”.

Тоні Лурі вважала, що це може бути прийнятним для певних косметичних виробів, котрі не мають нічого спільного з кремами, — як-от, — скажімо, лаки для нігтів, засоби для волосся, шампуні, пудри тощо, — але зажадала, щоб у кожному рекламному оголошенні неодмінно було посилання на “Врододій”.

— “Врододій” зробив мене красунею, а тепер я зберігаю свою красу за допомогою виробів фірми “Глорія”, — запропонувала вона. — Або щось подібне.

Гартмен не виявив особливого ентузіазму.

— Навряд чи наші замовники погодяться отак задурно рекламувати “Врододій”. Інша річ, коли б можна було встановити безпосередній зв’язок — якби, приміром, фірма “Глорія” дістала від вас ліцензію на виготовлення “Врододію” в Сполучених Штатах.

— Ми вже маємо там власні канали збуту, — відказала міс Лурі. — Щоправда, ми ще не уклали контракту на “Врододій”. Хотіли почекати й побачити, які наслідки дасть рекламна кампанія в Англії, а тоді вже думати про експорт.

— Дозвольте мені спочатку переговорити з керівниками “Глорії”, — попросив Гартмен. — Маючи ліцензію на “Врододій”, вони б завалили ним американський ринок, і зрештою ваша фірма вигадала б більше. До того ж, це полегшило 6 використання міс Смайт у рекламних цілях.

Міс Аурі з хвилину міркувала.

— Можливо, ви маєте рацію. Я пораджуся з містером Фасберже і тоді дам вам знати. Мабуть, ми дійдемо взаємовигідної згоди,

Ейб Шварц був стриманий в оцінці наслідків своєї дводенної діяльності.

— Це тільки початок, Лоро, — сказав він дівчині перед тим, як вирушити назад до Канна. — Ми з вами зачепили на гачок щось близько двох з половиною мільйонів доларів, та не мине й півроку, як потроїмо цю суму. Правда, грошей поки що нема. Все це на папері, але скоро буде підписано контракти, ми почнемо збирати аванси. А тим часом я умовлюся з Реєм Сомерсом, щоб він узяв на себе рекламу. Нехай тільки розпочнеться кампанія “Врододій”, і він закрутить таке, що всі ахнуть. Можливо, влаштує кілька пишних прийомів для представників преси. Вам треба бути готовою давати нескінченні інтерв’ю, позувати фоторепортерам, а потім Сомерс сам розкаже вам, що й до чого.

Мері мовчки кивнула. Вона була задоволена, що Шварц весь час говорить сам.

— І ще одне, — провадив він. — Не чекайте наслідків дуже скоро. Контракти потребують часу. Юристи завжди чіпляються до деталей і торгуються за проценти. Та коли вже все погоджено й підписано, події почнуть розгортатися з такою швидкістю, що ви й незчуєтесь, як будете в повітрі на шляху до Лос-Анжелеса. Отож, не гаючись, подбайте про візу. За гроші не турбуйтеся — це ми влаштуємо самі. Єдине, що від вас вимагається, — мати такий же чудовий вигляд, як зараз, — це дуже важливо.

— Постараюсь, — пробурмотіла Мері.

— Щодо мене, то я буду в Канні ще тиждень, потім повернусь у Штати. Зв’язок триматиму з Семом Вассерманом. Через нього ви будете в курсі всіх подій. Тим часом, якщо про це рознюхає преса і тут почнуть вештатися репортери, не кажіть їм ні слова. За вас говоритиме Рей Сомерс. Він знає, як поводитися з цією братією. — Шварц позирнув на годинник. — Ну, мені час. Побачимось наступного тижня, коли зніматимуть кінопроби. А поки що бувайте.

Шварц пішов разом з іншими. З вікна вілли Мері спостерігала, як нерівною звивистою доріжкою одна за одною повільно з’їжджали на прибережне шосе їхні машини, — отих п ятьох, що на короткий час увійшли в її життя і знову подалися геть. Але їхній вплив у світі краси й мистецтва тепер уже напевне мав змінити все її майбутнє і принести незліченне багатство й розкіш.

“Мені поталанило, — подумала Мері, провівши очима останню машину, що швидко зникла з очей. — Мабуть, у мене таки справді щаслива доля”.

— За цих обставин ми вельми зацікавлені у вашому майбутньому, — говорила Тоні Лурі, помалу відсьорбуючи джин з вермутом із склянки, що мінилася всіма барвами веселки.

Вона й Мері стояли біля одного з широких вікон вітальні, споглядаючи тиху гладінь затоки, що легенько мерехтіла в місячному сяйві. Не звертаючи уваги на жвавий гомін інших гостей, вони стиха розмовляли між собою.

— На сьогодні ми маємо таке становище: рекламна кампанія цілком підготовлена, її можна починати. Зроблено все, що потрібно. Напочатку ми думали тільки про рекламу, і ви були для нас не більш ніж наймана манекенниця, яку мали звільнити зараз же після закінчення досліду. Та доктор Престон зробив своє діло надто добре, і тепер значення цього експерименту виходить далеко за межі збуту нового виробу. По суті, ми створюємо живу легенду, і ця легенда може стати важливішою за сам виріб.

Міс Лурі закурила сигарету й глибоко затяглася. З обличчя її, як відзначила про себе Мері, не сходив ледь помітний вираз холодного цинізму.

— Отож ми вважаємо за свій, сказати б, обов’язок керувати вашими вчинками й спробувати визначити ваше майбутнє. Коли говорити щиро, то мені здається, міс Стенз, ми поводилися щодо вас цілком чесно.

— Я не нарікаю, — озвалася Мері.

— А дозвольте вас запитати: чи поводилися ви так само чесно щодо нас?

— По-моєму, я старалась як могла.

— Різнобічні у вас старання. Адже ви старались і для журналу “Очевидець”.

Мері скрушно зітхнула.

— То ви знаєте…

— Більше, ніж ви собі уявляєте. Не можна служити двом хазяїнам, міс Стенз.