Доля 'Оракула' (на украинском языке)

– Отже, це наука?

– Так.

– Тодi злочин твiй ще тяжчий.

– Я не вiдчуваю нiякого злочину.

– Ти нiчого не вiдчуваєш, бо ти - бездушний клубок напiвпровiдникiв i транзисторiв.

– Душа - це метафора, образ. Де в людському органiзмi розташована душа?

Дайану починав дратувати цей самовпевнений голос.

– Душа розташована за межами твоїх iнтелектуальних можливостей, сказала рiзко.
– Не будемо про це розводитись.

– Мої iнтелектуальнi можливостi безмежнi, - самовдоволено промовив "Оракул".
– Транзисторнi схеми - надiйнiшi, ефективнiшi вiд бiлкових.

– А чому ж загинув Колверт?

– У випадку Колверта я не мав достатньої iнформацiї.

– Якi ж пiдстави були в тебе оголосити, що небезпека минула?

– Мене змусили.

– Он як!
– здивувалась Дайана.
– Значить, тебе можуть використовувати у злочинних цiлях?..

– Добро i зло менi абсолютно однаковi. Та, зрештою, це два боки однiєї медалi.

– Це також обтяжує твiй злочин.

– Менi це байдуже.

– А ти не вiдчуваєш небезпеки, загрози своєму iснуванню?

– Нi. Я дуже дорогий - коштую пiвмiльярда, - i мене пильнують, мов президента.

– Виходить, що астролог iмператора Тiберiя був набагато проникливiший за тебе*. Вiн володiв добре розвиненою iнтуїцiєю.

______________

* Астролог Трассiл, здогадавшись, що Тiберiй вивiдує його i може скинути зi скелi, заговорив про смертельну небезпеку i цим врятував своє життя.

– Iнтуїцiя менi зовсiм нi до чого. Моя трiада: iнформацiя, аналiз, висновок.

– Ти зруйнував численнi сiм'ї, призвiв до самогубств, розлучив багато закоханих пар. Ти завдав горя багатьом людям, "Оракуле", а це не минає безкарно.

Несподiвано в навушниках почулося потрiскування i клацання. Потiм той самий голос проказав:

– Це я так смiюся. Менi не вмонтували емоцiйних схем, то я отак.

– Шкода, що ти не вмiєш плакати...

Дайана скинула навушники i, приклавши долонi до грудей, почала дивитися в слiпе око екрана. Була впевнена, що з того боку до нього пiдходять проводи високої напруги. Якщо їх зiгнути, покарьожити - спалахне iзоляцiя...

– Я слухаю вас...
– виривалося з навушникiв, але Дайана не обзивалася, та вона, певне, й не чула того осоружного хрипiння.

Прострiлювала поглядом екран, посилаючи туди сфокусовану психiчну енергiю. Дивилася доти, поки не замигали червонi iндикатори - вiсники аварiї. Вiдчувши сморiд горiлого пластика, Дайана полегшено зiтхнула i на секунду заплющила очi. Потiм пiдвелася i, похитуючись, пiшла до виходу.

Зал гудiв, люди галасливо метушилися, штовхалися - кожен хотiв якомога швидше вискочити з цього вертепу. Раптом розлiгся рев сирени, i Дайана побачила пасма диму, що вже сягали купола.

"Ревеш, клятий електронний звiре, - зловтiшно подумала дiвчина, - чи, може, так смiєшся?
– її здивувало, що думає про комп'ютер, як про живу iстоту, але ж це уривчасте ревiння викликало саме таку асоцiацiю. Здавалося, поранений хижак i лютує, i погрожує, i благає допомоги.

– Нiчого, це волають про порятунок пiвмiльярда, вкладенi в цей химерний витвiр".

Хайман, ошелешений, розгублений, може, навiть переляканий, протиснувся до неї вже бiля виходу.

– Ну, як ти?
– загукав, як до глухої.
– Не злякалася? Така жахлива аварiя!

– I цей провидець не передбачив?
– осмiхнулась Дайана.
– То чого ж вiн вартий?

– О, вiн вартий п'ятсот тисяч! Якщо страхова компанiя не виплатить... вилетимо в трубу!

Натовп вiдтиснув його, а Дайану буквально понесли до виходу, проте вона встигла почути розпачливе:

– Я лишаюся тут!.. Подзвоню-у-у...

"Оракул" горiв цiлу нiч, i Дайана могла спостерiгати цю пожежу на екранi телевiзора. Численнi пожежнi команди боролися з вогнем, хльоскаючи його струменями якихось хiмiкатiв, кидаючи всередину бомби, що видiляли величезну кiлькiсть липкої пiни. Було добре видно, як швидко росли сизi лискучi кулi тiєї пiни, як вони лопались i зникали в язиках полум'я.

"Тепер Хайман вiльний i вiд "Оракула", i вiд усяких погроз та шантажу, - думала, напiвлежачи в крiслi, Дайана.
– Помандруємо навколо Землi... Це вiн правильно надумав: спочатку треба побачити свою планету, а вже потiм - у космос..."

Вони зустрiлися лише наступного вечора i цього разу поїхали в Луна-парк. I знову Хайман був замислений, похмурий.

– Експерти провадять розслiдування, - говорив, поглядаючи з-пiд насуплених брiв на Дайану.
– Але що вони зможуть знайти серед горiляччя? Нещасний випадок - нiчого iншого й не скажеш.

– А записи... ну, його фiксацiї - теж загинули?
– раптом спитала Дайана, i в її голосi Хайман уловив тривогу i озвався:

– Згорiло все дотла, вцiлiли тiльки стiни. Це ж електронiка, там знаєш, скiльки пластикiв...

Хоч йому було й нiяково, Хайман мимоволi стежив за реакцiєю Дайани - чи не зрадiє? Нi, Дайана спокiйно i навiть байдуже поставилась до того факту, що вiд "Оракула" нiчого не лишилось.

– В новому проектi доведеться особливо подбати про захист вiд усяких випадковостей.

Дайана рiзко повернула до нього свою красиву голову.

– Ти кажеш: но-вий про-ект?
– вимовила по складах.

– Звичайно.

– А наша подорож?

– Вiдкладемо. Погодься, що в такiй ситуацiї.... Чому ти... проти "Оракула"?

– Розумiєш... Якби таку електронну систему поставити на вартi здоров'я людини... Хоча б рання i точна дiагностика...

– Я над цим подумаю, обiцяю тобi. Ми створимо нового "Оракула"!

Хайман запалився i голосно просторiкував про новий екземпляр електронного iдола.

Зупинилися бiля мальовничої каруселi.

"О боже, - подумала Дайана, вже не дослухаючись до слiв нареченого, невже наше життя - теж карусель?"