Дунайські ночі

— Що ви від мене вимагаєте? — Картер насилу відірвався від своїх роздумів.

— Я вже сказав: тільки одну важливу послугу. Звичайно, винагорода буде щедра.

Картер гірко посміхнувся. «Одну важливу послугу». Мабуть, так само казав ошелешеному Редлю і російський полковник Зубович сорок років тому. Можливо і німецька розвідниця Мата Харі колись почула такі ж слова від французів і англійців.

— Що саме я мушу зробити? — спитав Картер.

— Нам потрібна фотокопія плану, який генерал Крапс повіз у Вашінгтон.

Картер з повагою і з страхом подивився на співрозмовника. Його губи побіліли і ледве ворушилися.

— Це неможливо, — пошепки видихнув він. — План пильно охороняється.

— Як бачите, не дуже пильно, якщо ми його знаємо. — Обличчя Чарлі навіть у цей, надзвичайно вигідний момент, не освітилося переможною посмішкою.

— Навіщо ж вам копія, коли ви…

— Знаємо план лише в загальних рисах, а нас цікавлять подробиці.

— Подробиці я можу уточнити… усно.

— Чудово!

Чарлі повільно опустив руку в кишеню, ввімкнув магнітофон і присунувся до Картера.

Хвилину подумавши, Картер зажмурився і наосліп, виразною скоромовкою почав:

— Бурхлива реакція у всьому світі на крах культу особи Сталіна створює надзвичайно сприятливий грунт і атмосферу для перетворення в життя «Проблеми № 1». Вона здійснюватиметься на угорському плацдармі, на найважливішому перехресті Східної Європи, біля Балканських воріт… — Картер облизав пересохлі губи і подивився на уважного, притихлого Чарлі. — Я тільки цитую. Жодного слова від себе.

— Ясно. Далі!

— Угорщина — це перша ланка, вирвана з ланцюга радянського блоку. Угорці піднімають старий прапор свободи 1848–1849 років. Прапор Кошута, Петефі. І нам зовсім байдуже, хто це зробить — прихильники Імре Надя, в'язні дунайської каторжної тюрми Ваца, витязі «Священних стріл» чи «люди закону Лоджа». Ми розраховуємо і на тих, і на других, і на третіх. Люди, на яких ми покладаємося, повинні не пізніше останньої декади жовтня вийти на вулиці із зброєю в руках, спорудити барикади, оволодіти арсеналами, радіостанціями, редакціями газет, парламентом, оголосити національну революцію, денонсувати Варшавський пакт про взаємодопомогу, зажадати виводу радянських військ з угорської, території…

Картер замовк, перевів дух, витер долонею спітнілий лоб.

— Вся преамбула? — запитав Чарлі.

— Ні. Далі сказано таке: «Вищезазначене завдання виконують усі націоналістичні групи в Угорщині і за її межами, всі, хто вільно чи невільно приєднується до руху. Справжні цілі революції до певного часу старанно приховуються від її. учасників». Так кінчається перша частина преамбули.

— Далі!

— Нав'язати нашу волю соціально різношерстій Угорщині, зараженій більшовизмом і націоналізмом, примусити її діяти за нашим планом можна тільки: а) переконати угорців, що настав час оновлення країни ідеями Кошута, Петефі; б) переконати угорців, що Ради після краху культу Сталіна не в змозі послати проти революційної Угорщини свої війська; в) переконати угорців, що США і їхні союзники підтримують революцію не тільки грішми, медикаментами, добровольцями, моральним співчуттям, постановкою угорського питання в ООН, але й збройними силами; г) переконати повсталих угорців і їхніх зарубіжних друзів, що поразки не уникнути, якщо революція буде нерішучою, м'якою, половинчатою, безкровною, і що поразка приведе до знищення і пригноблення повсталих; д) тлумачити, пропагувати значення угорських подій як знамення нової епохи, що почалася після смерті Сталіна, як початок краху світового комунізму; е) загострити суперечки, безладдя і опозицію серед тих угорців, хто свідомо чи несвідомо чинить опір нашому плану, використати для наших цілей фракції і групи всіх відтінків; є) підбурити проти Рад двохсоттисячну армію осиротілих матерів, жінок, синів, дочок, батьків, чиї близькі загинули в Росії, на Воронезькому, Донському та інших фронтах; ж) розворушити давні образи, розпалити почуття помсти у колишніх власників фабрик і заводів, землевласників, торговців, офіцерів, жандармів, поліцейських, хортистів і нілашистів; з) приділити особливу увагу тим угорцям, які так чи інакше потерпіли від репресій теперішніх властей, і тим, хто був у радянських таборах для військовополонених… — Картер перевів подих і глянув на Чарлі. — Пробачте, я трохи відпочину. А може, на сьогодні вистачить? Зробимо перерву?

— Ні, ми більше не зустрінемося з вами.

Відпочивши, Картер вів далі:

— Дальший розділ — «Інформація».

Картер докладно, пункт за пунктом, назвав усе, що було у тому розділі і що, на думку босів Даллеса, створювало надійні умови для проведення в життя «Проблеми № 1».

Після «Інформації» йшли розділи «Пропозиції» і «Рішення». В останньому, за словами Картера, відзначалося, що: «Сполучені Штати, не вдаючись до відвертої допомоги своєї армії, проведуть запеклу попередню психологічну атаку проти Угорщини з відкритих позицій — через радіостанції «Вільна Європа», «Голос Америки», через газети, які перебувають під впливом НАТО, через всілякі центри старої хортистської і нової еміграції. Одночасно проведуть штурм із закритих позицій: через усі канали Сі-Ай-Ей, через підкуплених представників у ООН, через впливових діячів Заходу, через усі канали, які виявляться доступні.

Головний розділ «Проблеми № 1» називається так: «Напрямки дій (виконання)». В ньому найбільша кількість пунктів. Намічено де, як і якими силами завдаватимуть прямі удари по Угорщині і непрямі — по Радах.

У розділі «Забезпечення» вказується, якими саме силами, якою зброєю і матеріальними засобами треба забезпечити виконання плану.

План закінчується без будь-якого пафосу, діловито: «Всі психологічні і бойові операції будуть узгоджуватися на перших порах, як у часі, так і за змістом, щоб не знизити дійовості основної кампанії, щоб швидше досягти наміченої мети».

Картер замовк, запалив, жадібно ковтаючи дим.

Чарлі кілька хвилин мовчки дивився на похилену, гладко зачесану, розділену рівним проділом голову американця. Чогось іще ждав від нього.

— Все? — спитав згодом.

— Хіба вам цього мало? — Картер був здивований.

— Ні, не мало, але…

Чарлі обережно, нишком підсунув до співрозмовника кілька цупких, як нові колоди карт, пачок американських банкнотів. Картер недбало накрив їх капелюхом і подумав: «Здається, тисяч десять».

— Що ви хочете з усим цим робити? Пробачте за наївне питання. Але мені здається, я маю право на нього.

— Маєте! А я маю право не відповідати. Думаю, ви самі здогадаєтесь.

— Про дещо, звичайно, догадуюся. Під шумок угорських подій вдертись у Східний Берлін, так? Зажадаєте Польської Сілезії, Східної Прусії?.. Чи не рано?

— Виявляється, ви жартівник, містер Грехем. Злий жартівник.

— Не подобаються такі жарти? Пробачте, будь ласка. Не буду. Перейду до серйозної теми. Скажіть, що нового в суецькій кризі!

— Хіба ви не читаєте газет, містер Грехем? Учора Фостер Даллес повернувся до США. У Нью-Йорку він виступив з дуже й дуже оптимістичною заявою про наслідки зустрічі в Лондоні з англійським і французьким міністрами закордонних справ та іншими членами «асоціації». «Досягнуто великих успіхів!» «Продемонстровано чудовий дух взаєморозуміння».

— Читав!.. Мильна булька. А як насправді? Чи будуть Англія, Ізраїль і Франція пробивати собі зброєю, як пишуть газети, шлях через канал, чи обмежаться погрозами?

— Бачите…

— Будуть. Тепер це ясно. Війна в Єгипті неминуча.

— Чому вам це стало ясно тільки тепер?

— Тому, що тепер ви заручилися невтручанням країн Варшавського пакту. Вони застрянуть у тупику «Проблеми № 1». Я не помилився?

— Містер Грехем, ви вимагаєте послугу за послугу? Але… мої відомості коштуватимуть значно дорожче, ніж ваші.

— Ви теж, виявляється, жартівник, мсьє. Мстивий жартівник. Так, непогано відомстили мені… за все.