Експансія-I

— Не до кінця.

— Розшифровую. Два швейцарські банки відкривають рахунки на панів «ікс», «ігрек» і «зет», тобто на людей Круппа, «Рейнметалу» чи «Боша», а може, ще на когось. Ці анонімні пани «ікси» купують фірми і компанії в усьому світі. Грошей на це не жаліють, партія Гітлера вкладає своє золото не в щось там, а в нерухоме майно — дуже надійна справа. Оскільки фон Ягвітц з міністерства економіки почав свою діяльність як співробітник рейхсляйтера Боле [55] і курирував націонал-соціалістів в Аргентіні, а тільки в одному Буенос-Айресі жило шістдесят членів партії фюрера, питання про купівлю аргентінських фірм не вимагало особливих зусиль. Тим паче, що саме він, фон Ягвітц, підтримував постійний контакт з аргентінськими військовим аташе в Берліні підполковником Хуаном Пероном…

55

Шеф закордонних організацій НСДАП.

— Он як…

— Саме так… Ось чому мене насамперед цікавить Аргентіна… Але про це пізніше… Найголовніше те, що один мій друг зумів послати на цю нараду в Страсбурзі свою людину… нашого вірного товариша… І запис розмов, який він зробив, пішов у державний департамент… Про це чомусь згадали лише в кінці минулого року, докторе… Але досі ніхто не хоче серйозно зайнятися тим, щоб з'ясувати: які ж фірми в світі стали тепер таємними філіалами НСДАП? Хто з них відраховує гроші тим керівним нацистам, які притаїлись? Як розгортається їхня робота сьогодні? Ви пригадуєте, я запитував вас, як можна налагодити інфільтрацію нацизму в демократичне суспільство? Тепер ви розумієте, що мій інтерес не носить характеру абстрактного, дядько біситься з жиру, йому скучно, от він і пустився в ризиковане діло, хоче полоскотати нерви… Я довго чекав, докторе, поки мої друзі дома почнуть трясти нацистів, але ж Круппа звільнили від суду… І Стіннеса також звільняють від суду… А саме він відправляє посилки в тюрму заступникові Гейдріха доктору Бесту, який зробив з Данії концтабір… І також відмовилися видати Будапешту доктора Бехера, який спалив півмільйона угорських євреїв… І також мовчать про нацистські активи в Нью-Йорку, про те, що і в мене на батьківщині можуть працювати філіали нацистських фірм, створених на гроші НСДАП після того, як про це домовилися в Страсбурзі. Зате дуже голосно заговорили про те, про що говорили всі ці бести і бехери в часи Гітлера — про підступи ейслерів та брехтів… А це здатне викликати тільки одне, докторе… Це здатне викликати бійку… Ви німець, ви знаєте, що це таке, тому я вирішив поставити на вас. Та ще тому, що ви добре малюєте… Я бачу у вашому живопису другий смисл… І тому ще, що вас аж надто явно підставляв Мюллер у справі з Рубенау та Фрайтаг… Ну і, нарешті, тому, що ви не полізли у спідню кишеню мого піджака, коли я розтікся п'яним млинцем на цій лаві…

Штірліц знову поплескав себе по кишенях; Роумен витяг пачку сигарет, поклав на лавку й підштовхнув їх пальцем.

— Спасибі, — сказав Штірліц. — Тільки ви нічого не сказали про те, як бути з ІТТ і Кемпом… Вони — сильні люди і в них є якийсь інтерес до мене, просто так вони благодіяти не будуть. Мене взяли туди на ваше прохання?

— І на моє теж… Але ви маєте рацію — Кемп веде свою партію, він служить мостом між нацистами в Європі і нацистами в Латинській Америці…

— Як я можу зникнути звідси? Чому ви думаєте, що я приживуся в Буенос-Айресі?

— Тому що територія Аргентіни в сотні разів більша за тутешню. Тому що там ви почнете все спочатку. Тому що туди ви приїдете без хвоста…

— У вас готова для мене легенда?

— Ні. Ми її створимо разом. Ви зробите усе, щоб підійти до Людвіга Фрьойде… Він живе в Буенос-Айресі… Саме він був тією людиною, яка одержувала гроші нацистів і переводила їх на купівлю земель, фірм та банків у Аргентіні. Саме він став тепер казначеєм НСДАП. Саме він є ключовою фігурою в тій роботі, яку вам доведеться здійснювати…

— Якщо мене не порішать, то чого можна сподіватися в майбутньому?

— Чого хочете.

— Це не відповідь.

— Я питаю: чого ви хочете?

— Чистого паспорта і вільного пересування без постійного стеження.

— Другого не обіцяю, перше — гарантую.

— Як же я поїду в Аргентіну?

— Я ж сказав, про це думатимемо разом.

— Як звуть ту людину, що послала у Страсбург вашого друга?

— Не коментується.

— Але його звали не Грегорі Спарк?

Роумен глипнув на Штірліца:

— А коли й так, то — що?

— Нічого… Просто ви мені дали голу інформацію, а в такому ділі важлива будь-яка деталь, будь-яке ім'я, слово, цифра…

— Цією людиною був я, докторе. Ясно? Я держу в руках нитки, але всі вони обірвані… Працюючи у Шелленберга, ви не мали причетності до Латинської Америки?

— Ні.

— Ви там ніколи не жили?

— Ні.

— Але хоч якісь імена з агентури чи співробітників СД до вас могли потрапляти, поки ви працювали з Шелленбергом?

— Навряд… Хоч не виключаю такої можливості…

— Прізвище Зандштете вам говорить про щось?

— Щось чув.

— Що саме?

— Зараз не пригадую.

— А дві літери — ФА?

— Що це? — байдуже спитав Штірліц.

— Це «Феррокарілес алеманес»… Залізнично-туристська компанія німців в Аргентіні зі штабом на вулиці Флоріда, чотириста тридцять дев'ять, Байрес… А партайгеносе Готфрід Зандштете був одночасно прес-аташе німецького посольства, користувався дипломатичним імунітетом і підтримував за дорученням страсбурзького есесівця фон Ягвітца постійпі контакти як з людьми Перона, коли той жив у країні, так і з його помічником Гутієресом, коли Перон виїжджав у справах… Він же поширював через ФА всю пропагандистську літературу Гітлера по всій Латинській Америці. Він же вербував агентуру серед лікарів, спорстменів, бізнесменів, військових, політиків… У Чілі йому допомагав Герман Кох, що сидів під дахом німецького віце-консула в Пуанта-Аренас… Коли Гітлер похитнувся, Кох поринув у бізнес, купив компанію «Штубенраух» у Патагонії, відкрив її філіали в усіх містах на півдні країни, придбав у Аргентіні велику кількість земель і побудував віллу «Пудето» на перехресті стратегічних доріг двісті дев'яносто два і двісті дев'яносто три, а вони виходять на автомагістраль номер «три», що зв'язує воєдино всі порти південного узбережжя континенту… Після війни його люди вклали кількасот тисяч доларів — купили нові землі на кордоні з Чілі, поблизу озера Барілоче. Його люди зовсім недавно скупили сотні тисяч гектарів земель у провінції Сальта… Сліди цієї операції тягнуться до Арндта фон Болен унд Гальбаха з родипи Крупна… Центром агентури НСДАП у Парагваї був «Німецький банк Південної Америки», в Асунсьйоні; незадовго перед крахом, попереджені з Аргеитіни, вони перекачали всі свої активи, купивши землі вздовж ріки Парани, починаючи з міста Ігуасу… Від секретної служби Франко на півдні Америки всі контакти з наці здійснював прес-аташе Хуан-Ігнасіо Рамос, він тепер консультант ІТТ в Байросі… Ясно? Не заплуталися в іменах?

— Поки що ні.

— Продовжувати?

— Валяйте.

— В роті пересохло, язик шорсткий…

Роумен оглянувся; в парку, що належав клубу, вхід у який охоронявся, було як і досі порожньо; небо стало прозоре, здавалося, що ось-ось воно розчахнеться і зору відкриється щось яскраве, предметне, немов намальоване пензлем «паршивого модерніста» Сальвадора Далі; повільно стече на землю червоно-чорним, тривожним і страшним…

— Ойга ме! [56] — крикнув Роумен. — Чи є хтось тут?!

56

Ойга ме! — дослівно: послухай! (Ісп.)

Його голосу немовби ждали: зразу з'явився офіціант у чорних брюках, накрохмаленому білому піджаку, в сліпучо-білих фільдеперсових рукавичках, шанобливо схилився перед кабальєро, вислухав його прохання — «віскі і багато Льоду»; плавно відійшов; спина його була пройнята готовністю виконати замовлення якнайкраще і якнайшвидше. Роумен вів далі:

— Другим помічником Зандштете був професор німецької мови в медичному коледжі Бернард Майєр. Він працював по армії, підтримував постійний контакт з Хосе-Рамоном Даусом, начальником управління спорту генерального штабу, другом Перона. Третім — Отто Герман Фолькхмаймер, тепер він у кінобізнесі, в нього лишилося багато картин доктора Геббельса, він їх крутить ще й досі в невеличких кінотеатрах.

Підійшов офіціант, приніс віскі з льодом, під пахвою тримав складений столик, установив його біля лави, спитав, може, подати солоних горішків, сказав, що він готовий виконати будь-яке прохання кабальєро, аби тільки їм добро відпочивалось, і відплив до будинку; спина так само пройнята готовністю, вона здалася Штірліцу набагато виразнішою, ніж обличчя.

Випивши, Роумен говорив далі:

— Вважають, що саме Фолькхмаймер залучив до співробітництва одного з провідних учених Аргентіни професора Умберто Дейва; той свого часу приїздив у рейх, був у захваті, організував в університеті осередок НСДАП, працював серед найталановитіших фізиків та математиків країни…

— Звідки вам надійшов цей матеріал? — спитав Штірліц.

— Не коментується, — відрубав Роумен. — Я своїх секретів не відкриваю.

— Добре, я спитаю інакше: чи багато грошей коштувала ця інформація? Будь ласка, скажіть, це дуже важливе запитання, Пол, воно важливе для вас, не для мене…

— Звичайно, за інформацію такого рівня платять…

— Ви одержали ці дані після того, як за вами почали стежити?

— Послухайте, не треба говорити загадками.

— Ваша школа, — усміхнувся Штірліц. — Ви ж зі мною говорите тільки загадками. Повторяю, не я зацікавлений у відповіді, а ви.