Емма

У цей момент містер Найтлі морочився з нижніми застібками своїх товстих шкіряних гамашів, і чи то зусилля, з яким він намагався з'єднати їх, чи то щось інше, змусило його почервоніти, коли він відповів:

— Ага! І ви туди ж! Одначе ви безнадійно спізнилися. Містер Коул натякнув мені про це ще шість тижнів тому.

Він зробив паузу. Емма відчула, як місіс Вестон злегка наступила їй на ногу, і тому не знала, що казати. Через якусь мить він продовжив:

— Можу запевнити вас, цього ніколи не трапиться. Гадаю, що міс Ферфакс не дала б мені згоди, якби я попросив її руки, я ж зі свого боку абсолютно не сумніваюся, що ніколи цього не зроблю.

Емма, зацікавившись, теж наступила на ногу своєї подруги; вона була така задоволена почутим, що вигукнула:

— Ви ж не марнославні, містере Найтлі? Давайте я зроблю їй пропозицію від вашого імені!

Здавалося, він не почув її; він замислився і трохи згодом відповів; у голосі його пролунало незадоволення:

— Так, значить, ви збирались одружити мене із Джейн Ферфакс?

– І зовсім ні. Ви й так мене багато лаяли за влаштування шлюбів, тому я не могла дозволити собі таку вільність із вами. Те, що я тільки-но сказала, не означає нічого. Зазвичай подібні речі мовляться без будь-якого наміру сказати щось серйозне. Боже борони, я не мала ані найменшого бажання, щоб ви одружились із Джейн Ферфакс або з якоюсь іншою Джейн. Були б ви одружені, ви не змогли б отак невимушено приходити й сидіти з нами.

Містер Найтлі знову замислився. І ось яким був результат його глибокодумних міркувань:

— Ні, Еммо, гадаю, що міра моєї захопленості нею ніколи не застукає мене зненацька. Запевняю вас, що в такому плані я про неї зовсім не думав. — А трохи згодом додав: — Джейн Ферфакс — надзвичайно чарівна молода жінка, але навіть вона не є бездоганною. Має одну ваду. Їй бракує тієї відкритості вдачі, яку чоловіки бажають бачити в своїх дружинах.

Емма не могла не зрадіти, зачувши, що у Джейн Ферфакс виявилася хоч якась вада.

— Що ж, — сказала вона, — сподіваюсь, ви швидко втихомирили містера Коула?

— Так, дуже швидко. Він мені натякнув про це, а я відповів йому, що він помиляється; він вибачивсь і більше нічого не питав. Коул не прагне бути розумнішим чи кмітливішим за своїх сусідів.

— У цьому відношенні він такий несхожий на люб'язну місіс Елтон, яка хоче бути і розумнішою, і кмітливішою за цілий світ! Цікаво було б почути, як вона говорить про Коулів, як вона їх називає! Яке ж імення вживає вона для них, аби воно було достатньо фамільярно-вульгарним? Вас іменує «Найтлі». А що ж тоді придумала для містера Коула? Тому мені зовсім не дивно, що Джейн Ферфакс приймає її запрошення і погоджується навідуватися до неї. Місіс Вестон, ваш аргумент мені більше до вподоби. Я скоріше піддамся спокусі втекти від міс Бейтс, ніж повірю в тріумф розуму міс Ферфакс над розумом місіс Елтон. Не віриться в здатність місіс Елтон визнати себе нижчою за неї в думках, словах або вчинках; у здатність стримувати себе поза межами дії її хирлявих правил благопристойності. Я ніяк не повірю в те, що вона не зможе не ображати безперервно свою співрозмовницю похвалою, заохоченням і пропозицією своїх послуг. А також у те, що вона не буде безперервно і в подробицях змальовувати свої грандіозні наміри: від забезпечення пристойного заміжжя до запрошення її взяти участь ув отих захоплюючих виїздах на природу, що мають відбутися в ландо.

— Джейн Ферфакс — людина емоційна, — сказав містер Найтлі. — Я не звинувачую її в бракові емоцій. Наскільки здогадуюсь, вона має сильні почуття і прекрасний характер у розумінні його здатності ці почуття передбачати, заспокоювати або контролювати. Але все ж йому бракує відвертості. Вона стримана, здається, навіть стриманіша, ніж була раніше. Мені ж подобаються натури відкриті. Ні, доки Коул не натякнув мені про мою начебто небайдужість до неї, це ніколи не спадало мені на думку. Так, я дійсно зустрічавсь і розмовляв із Джейн Ферфакс — завжди із захопленням і задоволенням, — але без будь-якої задньої думки.

— Ну що, місіс Вестон, — тріумфально мовила Емма, коли він пішов, — що ви тепер скажете про наміри містера Найтлі одружитись із Джейн Ферфакс?

— Знаєте, люба Еммо, як на мене — то він надто багато думає про те, що її не любить,тож я не здивуюся, коли, врешті-решт, він скінчить тим, що таки полюбить її.Ви мене не переконали.

Розділ 16

Усякий в Гайбері та його околицях, хто хоч раз бував у містера Елтона, поспішав засвідчити йому свою шану з приводу його одруження. На його честь і на честь його дружини влаштовувались обідні та вечірні прийоми; запрошення йшли швидким потоком, і тому в місіс Елтон невдовзі закралася приємна підозра, що їм уже не судилося мати хоча б один незайнятий день.

— Тепер я бачу, до чого воно насправді йде, — сказала вона. — Тепер я бачу, яке мені тут судилося життя! Так можна швидко перетворитися на п'яниць та гуляк! Ми просто в моду ввійшли! Якщо це і є сільське життя, то я не бачу в ньому нічого страшного. Кажу вам, із понеділка до суботи ми не мали жодного вільного дня! Жінка з меншими, ніж у мене,можливостями — і та не мала б тут ніяких проблем.

Вона не пропускала жодного запрошення, всі вони були для неї доречними. Унаслідок сформованих під час її перебування в Баті звичок вечірні прийоми були для неї чимось абсолютно природним, а Кленовий Гай прищепив їй смак до прийомів обідніх. Вона була трохи шокована відсутністю другої вітальні, невдалими тістечками й тим, що в Гайбері на картярських вечорах не подавали морозива. Місіс Бейтс, місіс Перрі, місіс Годдард та інші сильно відстали в плані світського життя, але нічого! Незабаром вона покаже їм, як слід усе облаштовувати. Якось улітку вона обов'язково віддячить за виявлену їм пошану і влаштує один надзвичайно розкішний прийом, під час якого кожен картярський стіл матиме свій окремий канделябр і нерозпечатані колоди карт — усе буде як годиться, а для рознесення закусок і напоїв у належний час і в належному порядку будуть залучені додаткові слуги.

Тим часом Емма теж мусила дати в Гартфілді обід на честь Елтонів. Відставати від інших не личило, бо інакше вона могла би стати об'єктом негідних підозр, і її б визнали спроможною на варті осуду дрібні капості. Отже, як не крути, а прийом обов'язково треба було влаштувати. Після приблизно десятихвилинного Емминого умовляння містеру Вудхаусу, врешті-решт, здалося, що він не має заперечень проти такого обіду; він зробив лише своє звичне застереження, що не хоче сидіти в кінці столу, після чого мали звичну проблему, вирішуючи, хто там сидітиме замість нього.

Зате було мало проблем із вирішенням, когозапрошувати. Крім Елтонів, це мусили бути Вестони і містер Найтлі; а ще там цілком природно і не менш обов'язково мала бути сердешна крихітка Гаррієт — вона би стала восьмою. Але її запрошували з меншою охотою, тому Емма внаслідок багатьох причин була дуже задоволена, коли та попросила дозволити їй відхилити запрошення. Бути в одному з ним товаристві — то було б для неї занадто. Вона ще не зовсім готова бачити його разом зі своєю чарівною та щасливою дружиною — і почуватися при цьому цілком комфортно. Якщо міс Вудхаус не буде заперечувати, то краще вона залишиться вдома. Саме цього і бажала б Емма, якби вважала таке бажання здійсненним. Вона була в захваті від сили духу своєї юної подруги — бо її рішення не йти на прийом і залишитися вдома якраз і свідчило про силу духу; тепер же вона мала змогу запросити саме ту людину, котрій призначалося стати восьмою: Джейн Ферфакс. Із часу своєї останньої розмови з місіс Вестон і містером Найтлі Емма частіше, ніж зазвичай, зазнавала докорів сумління щодо Джейн Ферфакс. Слова містера Найтлі все не виходили в неї з голови. Якось він сказав, що Джейн Ферфакс отримує від місіс Елтон саме ту увагу, котрої не отримує більше ні від кого.

«Саме так воно і є, — розмірковувала Емма, — принаймні стосовно мене, а саме це він і мав на увазі, і самеце — великий для мене сором. Ми — одного з нею віку… я вже давно з нею знайома… слід було ставитися до неї приязніше. Тепер же вона ніколи не ставитиметься до мене з симпатією. Надто довго я її ігнорувала. Але тепер я виявлю їй більшу, ніж раніше, повагу».

На кожне запрошення була отримана схвальна відповідь. Усі були незайняті, і всі були раді прийти. Однак на цьому підготовка до обіду не закінчилася. Виникла одна нещаслива обставина. Двох найстарших дітлахів Джона Найтлі колись запросили провести кілька весняних тижнів у дідуся та тітоньки, тож їхній татусь запропонував сам приїхати з ними до Гартфілда і пробути там цілий день, а якраз на цей день і припадав призначений прийом. Його професійні обов'язки не дозволяли йому перенести цей візит, але і батько і дочка були занепокоєні таким поворотом подій. Містер Вудхаус вважав, що коли на обід збираються восьмеро людей, то це — той максимум, який здатні витримати його нерви, але ж очікувався ще й дев'ятий; тому Емма побоювалася, що цей дев'ятий буде не в захваті від того, що, приїхавши до Гартфілда лише на дві доби, потрапить на обідній прийом.

Еммі вдалося заспокоїти свого батька навіть краще, ніж саму себе, подавши справу таким чином, що хоча містер Найтлі і стане дев'ятим, зайвого шуму від нього буде небагато, бо він завжди здебільшого відмовчувався. Ось для неї ця переміна дійсно буде несприятливою, бо їй доведеться тепер сидіти не напроти його брата, а напроти нього самого, і споглядати його серйозну міну та слухати, як він із явною неохотою розмовляє.

Доля виявилася прихильнішою до містера Вудхауса, ніж до Емми. Джон Найтлі приїхав, але містера Вестона несподівано викликали до міста, і в день, коли мав відбутися обід, він мусив бути у від'їзді. Існувала можливість його повернення надвечір, але до обіду він ніяк не встигав. Містер Вудхаус заспокоївся зовсім; і його умиротворений вигляд, а також прибуття двох хлопчаків, і та філософська незворушність, із якою її зять сприйняв свою гірку долю, усунули основну причину Емминої стурбованості.