Енциклопедія російської душі
Шрифт:
Петро Перший попросився назад до Азії.
Христос поборовся з Перуном, решта поганих богів розбіглися, не знаючи своїх імен.
Перший бал Наташі з чортом.
Клеїться до сутінків серпанковий світанок.
Мілітаристський виступ сестрички Альонушки у військово-політичній академії імені Фрунзе.
Сашко, застебнутий на чотири ґудзики, вискочив на город.
Цвіте безшумна капуста.
Авакум міняє Біблію на коня.
Політ сорокою, їзда на корові голіруч.
Я сидів на табуретці й віддирав Росію, як пластир, від своєї волосатої ноги.
— Я стільки часу змарнував на Росію, — пояснював я
— Час на те й час, щоб його марнувати, — сказав Сірий.
— Сьогодні яке число?
— У Росії кожний день окаянний, — співчутливо зауважив Сірий.
На березі озера, повернувшись до світу сідницею, наречена полоскала французьку білизну.
— Я тобі кохаю, — посміхнулася вона до нас із Сірим, утираючись.
ДОСЛІДИ
Сірий сьогодні білий. Сірий сьогодні у білому. Пухнастий Сірий сьогодні у білому. Дуже високі виросли ялини.
Мені відкрилися всі обрії.
— Ти читав таку книжку — «Три мушкетери»? — запитав Сірий.
— Ну.
— Кривава книжка. Там усіх убивають. А людям подобається. Мені теж подобаються криваві книжки, трилери — не трилери.
— А мені не дуже, — сказав я.
— Є такі письменники, вони чортів наганяють, — сказав Сірий. — Давай заліземо куди-небудь високо-високо.
Ми полізли на Останкінську вежу. Подивилися зверху вниз.
— Що ти бачиш? — прокричав Сірий, борючись із горішнім вітром.
— Ну, зрозуміло, — сказав я, тримаючись за вежу. — Росія і є трилер.
— А я тобі що казав? — зрадів Сірий. — Трилер! Тільки хріново написаний! На газетному папірцеві! У дебільній палітурці! Не одірвешся! Не знаю, мені подобається.
— Давай поїдемо у святу Русь, — сказав я.
— На електричці? — запитав Сірий.
— Як хочеш.
— На електричці я не поїду, — сказав Сірий. — Я не люблю купувати квиток, а без квитка мені не хочеться їхати.
— Давай я тобі куплю квиток.
— Ну, купи.
— З якого вокзалу?
— Та мені однаково, — здивувався Сірий.
— До якої станції?
— До якої завгодно.
Одних — середовище заїло, інші — заїли середовище. А ось і Сірий.
— Щось у мене все збіглося, — почухав потилицю Сірий.
У Сірого померла мати. Від неї залишився смертний вузол.
Хрясь! Хрясь! Хуяк! Хрясь!
Каламутним поглядом Сірий подивився на пташку.
— Юрію Петровичу! — старший лейтенант Млечина весело подивилася на шефа. — У нас у підрозділі думають, що Сірий у всьому винуватий.
Сірий жагуче поцілував Млечину в губи.
Сірий прибив капотом Юрія Петровича.
Сірий
нафарбував нареченій із зубами щоки буряком.— Так буде краще, — зауважив він.
— Я — гарна, — радісно дихаючи, сказала вона. — На Курському вокзалі два солдати сприйняли мене за повію!
— Ти й так блядь, — придивився до неї Сірий. — Виведи бородавки з лиця.
— Дурненький, це родимки, — пояснила наречена із зубами.
Сірий погнав літак у Стамбул.
— Спека — не холод, — сказав він нареченій на прощання.
— Який прекрасний будинок! — сказала наречена.
— Петрівка, 38, — сказав Сірий.
— Давай тут жити, — сказала наречена. — Це краще за Зимовий палац.
Сірий їв яблуко. Кусав, жував, заковтував, знову кусав.
— Сірий, привіт! Ти куди?
— Я завжди на роздоріжжі, — відповів Сірий.
Сірий — веселий. Сірий — сміливий. Сірий — пристрасть убивати.
Росія мене загризла вкрай. Боже, як набридла! Вона сере по ногах. Вона сере. Ми серемо.
Один із головних парадоксів мого життя — ставлення до Росії. Росіянин з голови до п’ят, по всіх лініях і діагоналях, я занурився в проблему Росії і не зміг для себе її вирішити. Я ніколи не хотів їхати з Росії, хоча ненавидів режим. Я не хотів виїжджати, бо, на відміну від друзів-дисидентів, уявляв собі Захід. Вони втікали з Росії, як собаки, що випадково зірвалися з ланцюга.
Я не виїхав, хоча знання мов, західні зв’язки та сімейні обставини сприяли. Бідні батьки, особливо мама, багато років вели в родині спасенні антиемігрантські розмови. Набагато пізніше я довідався, що мене збиралися вислати за системою Солженіцина, але не вислали, не знаю чому. Я б цілком упорався з життям на Заході, не дивився б на нього знизу вгору. Я ніколи не приставав до жодного ідеологічного руху, включаючи західництво. Західник на Заході — суб’єкт, що розчиняється.
Я зостався в Росії. Надія — погана супутниця письменника. Початок реформ був пов’язаний із надією. На щастя, вона була недовговічною. Надія на те, що в Росії не вичерпаний людський потенціал, виявилася занадто прекраснодушною. Росія не належить до культур, здатних на самовизначення. Це історично нечесна країна. Вона спочиває на неправді. У Росії можна прожити тільки на неправді, включаючи гуманістичну неправду інтелігенції.
У країні вічної мерзлоти населення не впоралося із кліматом, не знайшло існування, яке б перебороло ворожість природи до людини. Зима не обіграна в російській свідомості як повноцінна пора року і, незважаючи на всі зимові свята, не обжита по-людському. А іншої пори року в нас немає. Літо скінчилося вчора, не почавшись.
Колапс життя в комунальній квартирі — росіянин не комунальний. Колапс російського комунізму — росіянин не любить людей. Він — людина негромадська і в своїй основі нетовариська. Росіянин не вріс у світ, як німець. Він летить, кружляє над світом. Росіянин не опанував світ, не впорався з ним і завис. Із цього «завис» виникла російська духовність.