Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи
Шрифт:
Каган-Шабшай ще довго розказує але на тому місці де жіночка має вмерти я вимикаю лампу й роблю вигляд що пора спати
Ф. Е. Ромер - іконописець
ставний і відомий у своїх колах правовір його тіло маленьке але надзвичайно рухливе здається що кожна кінцівка досягла найвищої автономії і приєднана до тулуба силоміць і найбільше не пощастило голові якій пасувало б тіло вдвічі більше - борода наполовину сива
у Ромера семеро дітей і всі від різних дружин і що б хто собі не думав Ромер жодного разу не жив у гріху а завжди в шлюбі освяченому Богом остання його дружина була талановита може й талановитіша за нього писала вірші - Ромер видав на свої кошти невеличку збірочку дивовижно малювала а що вміла пекти пиріжки з яйцем і цибулею то найкращі кухарі позаздрили б он бачиш Маньку - моя наймолодшенька дивлюся на неї і знову спогади гризуть Манька зашарілася спека тут вона не любить спеку до лазні рідко ходить а я лазню люблю як узимку вибіжу з неї в чому мама народила просто в кучугуру снігу а вона стоїть і дивиться на мене з вікна ні разу не кліпне гризуть мене спогади донько бо скільки мав жінок
ну як ти? комарі покусали? так тобі й треба… ні не зрозуміла мене? не зрозуміла… (я киваю ствердно головою хоча справді не зрозуміла)… завтра день Духа Святаго земля відпочиває бо Дух на неї сходить а нас він уже сьогодні освятив своєю благодаттю… зараз ми в центрі російського православія ти не смійся що річка тамо недалечко зветься Муртушка і не дивися що в моїй бороді трупики мертвих комарів - все це суєта суєт залишається небагато вартного: лиш Манька у вікні коли я вибігаю з лазні і пристрасне почуття нового от учора вечеряли разом і мовчали
але я чув що аура навколо нас добра десь метафізично наша розмова і щира розмова мала місце але не реалізувалась на практиці а шкода бо я завжди радію коли люди чимось зв’язуються якщо подумати то слова і не потрібні зовсім вони лише нитки які просвічуються назовні а справжній зв’язок існує на внутрішньому рівні: вчора між нами був внутрішній зв’язок але не було ниток
ну що це я лише балакаю ти ж бачиш спогади мене гризуть говори щось що-небудь а я буду слухати в неділю бачила в церкві двох отців Себастьяна і Генадія Фаста й одну стару царівну в білому всі навколішки били поклони а вона в широкому білому платті стояла посередині й дивилася сліпими очима плаття таке як дівчатка вперше ходять до причастя щічки мала круглі з-під парчевої хустини виглядав один крученик волосся отець Генадій Фаст підійшов і обкурив її ладаном
ще була на службі матушка Василиса та що колись жила собі привільно чоловіками перебирала і грошима розкидалась але якось цілий день не виходила з дому а другого дня одягнула рясу сама себе висвятила на черницю і нареклась Василисою - страшна така ніс гострий і все дивиться на стару царівну видно що таємниця між ними є а я спостерігаю за двома хоча більше за матушкою бо знаєте теж хочу висвятитися на черницю але не з любові до Бога а з ненависті до чоловіків зле мені паночку не знаю куди податись от у Каган-Шабшай є кіт Єгор зовсім негарний сере де хоче вже двадцять кілограмів набрав шерсть облізла хоч косички плети а вона його все одно любить і гладить щодня і їсти дає добренького і називає левеням а мене хоч би трохи так хтось любив най би не давав їсти і не називав левеням а лише гладив мене кожного дня
от як ти говориш не треба більше бачу що маєш усередині кріпость не відпустить тебе Бог так легко як думаєш він такому доброму матеріалу не дасть на сонці вигоріти
дивись на мої ікони нема тут жодного лиця святого самі пейзажі звичайно я колись малював і портрети і натюрморти але побачив що все лож єсть крім природи
ну дай я тебе барадою патроґаю
до білих ночей багато хто не може звикнути - Каган-Шабшай нервується і її груди майже не рухаються у повітрі - тому й вигадали застави бачиш їх треба всього лиш закрити на ніч і буде суцільний морок хоч в око стрельни так як ти й хотіла правда тоді хата дуже схожа на гріб а коли заспиш і не встигнеш вчасно відчинити віконниці на світанку то починаєш задихатися і постіль смердить землею
ти - кажу - особливо не турбуйся я вже звикаю тим більше коли вночі пригнітить надто і захочеться вийти надвір то навіть приємно все навколо бачити я ж насправді боюся темряви в моїй родині багато хто з жінок її боявся от прабабка моя Груба Марія вночі ніколи не виходила з хати навіть тоді коли конче треба було вийти в туалет - вона мала спеціальне горнятко і пісяла в нього навлежачки а ти знаєш як жінці важко таке втнути і ніде не пролити не те що чоловікові а спала Груба Марія на солом’яному матраці то він борони Боже як тхнув солома стара та й бліх у ній багато було а на ранок вона вікно відчинить і виплюсне вміст горнятка наперед хати якщо літо а якщо зима то поставить горнятко на піч а сама зав’ється в хустку і сидить на куфрі як ґаздиня чекає аби прийшла Мала Марія жінка її рідного брата й спитала: що то в тебе на печі в горнятку?
– тоді Груба Марія хустину з губ прибере і спокійно відповідає: та то чай хіба не бачиш… огій!
– але Мала Марія бере горнятко і нюхає жовту рідину вона знає що то не чай але не знає що Груба Марія якраз найбільше любить коли хтось нюхає її сечу може заради цього вона все й затіває очі її залишаються злими але рот криво посміхається і Мала Марія розуміючи що вже вкотре ловиться на гачок кидає горня на підлогу й кричить: бодай тобі кров очі заллєла та то сциклині а не чай!
– і біжить з криком на толоку… а я тепер думаю що прабабка пісяла в горня не зі зла на свою невістку чи Малу Марію а зі страху виходити вночі з хати хоча звичайно і невістку вона ненавиділа все казала їй: зась тобі йди звідки-сь прийшла!
– сідала на куфрі і не давала націло побілити хату або ховала всі виделки в курнику в катранах або випускала льоху із загороди хоча останнє вона робила даремно бо льоха йшла в город Федора (жили вони мало чи не на одному подвір’ї) а Федір лютував як дідько і заганяв її собі до стайні поки невістка не приходила до нього на поріг і не викрикувала так щоб і свекруха чула: віддайте свиню т-а-т-у нащо-сте заперли мою свиню!
– Федір називав Ядзю за це смродом і гімном але розумієте як було йому і Грубій Марії неприємно… Федір ніколи не признавався ні до свого сина (а мого діда)
так і я тепер відчуваю що пора звідси їхати бо коли заплющую очі - здається що хтось обережно стриже мені вії і ножиці гострі бо вії падають рівно і швидко а коли очі розплющую то першим ділом хочеться помацати чи на місці вії і головне - подивитись чи рівно підстрижено - мені конче треба їхати Каган-Шабшай бо я боюся повернутись через багато років і я так безпечно розповідаю про своїх родичів від народження до смерті не розуміючи що то є час і могили я лише відчуваю як екзистенція дуже мене гнітить а ще більше - відчуття екзистенції і я сиджу як моя прабабка на куфрі й з острахом думаю якою буде хвилина що зараз настане і якою буду я і ти і чи прийде від неї лист і чи лист існує коли я наближаюсь до поштової скриньки і знаю що він там є а коли відчиняю скриньку то бачу що вона порожнісінька ачи він існує лише в той момент коли я до нього наближаюсь ачи він навіть тоді не існує коли справді лежить у скриньці і яке гарне слово скринька - і так думаючи про хвилину що прийде я не помічаю як ця хвилина настає і як вона минає а може й ще страшніше що я помічаю як вона настає і минає
раз було так що хтось з дітей сів на ліжко Грубої Марії і ніжка чомусь дивно хруснула і відламалася ліжко було старе на ньому сиділа ще мама Грубої Марії але коли воно як п’яний корабель похилилось на один бік то всім у хаті перехопило дух а Груба Марія тріумфувала вона нічого не казала але видно що була щасливою бо взяла з ліжка смердючу подушку лягла на свій куфер і вкрилася хусткою… всі ж так і лишились сидіти поки не прийшов Ядзин чоловік - її син - і не спитав: а що Вам мамо є що спите на куфрі?
– Груба Марія на це йому показала зламану ніжку і своє похилене ложе що мовляв «буде вже цьому терпіти бо ади дивись
в-о-н-а надрубала а в-о-н-о сіло і доломило» - Груба Марія тріумфувала
– так мамо буде вже цьому терпіти
за одну ніч сталася катастрофа: на височенній березі біля мого дому поселилася родина воронів я й сама здивувалась що всього лиш за кілька годин вони встигли звити гніздо нанести яєць і висидіти малих вороненят яким уже не менше тижня бо знизу мені видно їхні дзьобики а ти ж знаєш кохана яка мала тут ніч не встигаєш перевернутися на другий бік і додивитися до кінця сон ворони ж он як впоралися так що закрадається сумнів щодо однієї ночі і я страшенно боюсь кохана що між учорашнім вечором і сьогоднішнім ранком минуло набагато більше ніж кілька годин я зараз багато чого боюся якась стала ляклива ніби лань наприклад у неділю бачила розплаканого шестирічного хлопчика і здалося що він плакав по-українськи звичайно я не могла бути певна на сто відсотків але виглядало на те що по-українськи і я так злякалась кохана саме як лань це вміє бо страх - це вміння і бігла від того хлопчика невиправдано швидко ніби відчувала сьогоднішню катастрофу… не стільки розходилося що ворони замешкали на березі і що саме ворони бо те як вони тужливо кракають схоже як колись просто в лице вив чужий чорний собака мені не допікає я не забобонна хоча кажу: багато чого стала панічно боятись - але ворони за цю кляту ніч вирвали з корінням усі мої квіти і без жодної мети так просто виклали їх копичкою корінцями до вікна і лиш я встала - зразу побачила цю квітчасту могилку - жодної не лишили всі жовті ромашки і півонії вирвали дзвоники білі і фіолетові ну все що ти б так любила а самі посідали на груду каміння і дивляться як я плачу бо я не дерев’яна і не глиняна і заплакала - більше з туги ніж зі злості за їхнім одночасним екзотичним цвітінням а ще більше за тим що я тобі не брешучи могла написати скільки за моїм вікном квітів - таких же як і в нас але уяви: всі цвітуть одночасно без розподілу за порами року і ти у мансардочці куриш китайські трави не прикриваючи зів’ялу шкіру під очима - так - купочка мертвого зілля за вікном нагадала мені твою зів’ялу шкіру маю знову підозру що ворони все підлаштували навмисно кимсь послані мені допекти бо сидять на груді каміння наче знають як гарно ти виглядала б у мансардочці - а я тобі розказую що
Ви мені сьогодні снилися моя дорога пані - ніби ми разом десь засинаємо по обидва боки кімнати і я Вам маю щось важливе сказати що хотіла сказати вже давно і тут раптом набираюся сміливості серце шалено б’ється руки покриваються холодним потом але Ви вже спите і я зіщулююся мені хочеться стати клубком сірих ниток що лежить у кошику з багатьма іншими більшими і дорожчими клубками і хочеться щоб був задушливий вечір і щоб кошик з клубками лежав під ліжком а на ліжку щоб обов’язково кохалися
але вибач кохана за все це - мені було б так приємно якби ти хоч раз мені вибачила здається що я дуже завинила не лише перед тобою а перед усіма і тягар невідмученої провини вельми гнітить мене тому хочеться якомога більше випросити пробачень і коли я усміхаюся до перехожих це означає вибачте мені і коли купую пиво й кажу продавцеві спасіба це означає вибачте мені і коли додаю до картопляного раґу цілу ложку червоного перцю бо брат учора розповідав що в Узбекистані без нього не обійдеться жодна страва розумієш там спека до п’ятдесяти градусів а холодильники рідко у кого є м’ясо псується за дві години як зрештою і все інше тому переважно тамтешні жителі харчуються вже тричі зіпсутими продуктами з личинками різної мерзоти але ніхто з них ніколи не хворіє на пронос чи якусь гіршу шлункову хворобу бо надмір червоного перцю створює у їхніх кишках своєрідний дезінфікаційний контроль - то й це означає вибачте мені і не тільки узбеки а всі навіть личинки стафілокока до яких мені так само немає справи як і до узбеків але просто для красного слова