Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи

і ще мушу сказати тобі про могили бо зараз може хтось увійти наприклад Каган-Шабшай і сказати що пора йти на пилораму рубати сосни або що вирок замінили завдяки зусиллям рідних і друзів на смерть через повішення і виконавці вже чекають біля порога і вдягайся неодмінно у біле як це личить усім цнотливим дівчатам поспіхом молися загадуй останнє бажання і вйо або що у Норильську - єдиному в світі місті з легкої руки Берії збудованому за полярним колом не вистачає для фундаменту от сміх кількох кісток і вище управління вирішило надати саме мені можливість такої пожертви а Норильськ-дуже дивне місто тут ніч триває півроку і маршрутом автобусів передбачено зупинятися біля кожного під'їзду тому мені має бути приємно віддати заради нього кілька кісток - мало що може статися і я не встигну розказати тобі що чукчі спиваються на ніц самі в тому не будучи винними - в їхній крові нема ферменту який би розщеплював алкоголь я думаю тепер: це нація святих схимників а ми і не здогадуємося - спохопимося лише тоді коли не залишиться жодного чукчі і знаєш вони наївні до краю йдуть за своїми оленями як вірні раби без постійного житла вони очевидно поклоняються цим звірам навіть коли вичиняють з їхніх шкур для себе нічні панталони і вони ніколи не вмиваються їхнє ніжне майже дитяче біле тіло ціле життя не знає води у рідкому стані як я досі не знала чоловіка я кажу - святі схимники а ми й не здогадуємося - і коли вертоліт цивілізації раптом десь відшукає серед вічного снігового медитування їхній невеличкий караван - то чукчі вискакують з конусоподібних чумів схожих на дупла йому назустріч так що двох-трьох обов’язково розриває вертолітним гвинтом а потім вони віддають усе що виглядає чужинцям цінним разом з двома-трьома усміхненими дружинами за каністру горілки бенкетують цілу ніч а вранці відвозять на санях десяток трупів нічного гульбища ген за горизонт - і найбільша трагедія в тому кохана що трупи чукчі не закопують в землю бо їхня батьківщина - кілька тисяч гектарів вічної мерзлоти яка найтеплішого дня найтеплішої пори року тане на десять сантиметрів і я так злякалась коли це зрозуміла: думала чукчі викидають трупи в море або згодовують росомахам і песцям або ще гірше - згодовують оленям а вони насправді відходять на безпечну відстань і прикидають їх камінням і все хоча я досі дивуюся звідки там каміння а тепер тільки подумай кохана чукчі не мають як ми всі родинних могил нічого не прив’язує їх до полярної географії жодного цвинтаря жодного хреста жодного зогнилого родича все ретельно заморожене й збережене просторами вічної мерзлоти

і мене щомиті переслідує видіння як чукчі без панахид і парастасів везуть на санях своїх мерців

матушка Василиса несповна розуму - тут усі це знають бо хіба можна саму себе висвятити в черниці але подивись на неї це ж звичайнісінький паяц начепила на себе чернечу одежу - то ще нічого на вулиці тако й не подумав би але хустина в горошок на шиї - це вже ненормально бо хто коли бачив черницю з кольоровою хустиною на шиї - вона насміхається з віруючих - це всім ясно йде собі інколи з непокритою головою а волосся в неї попелястого кольору не пофарбоване і не посивіле але таке як попіл і погляд її завжди здивований бо очі такі вирячені аж круглі і губи завжди зціплені але не природно так злегка а театрально бо верхня губа набуває трикутної форми і шкіра навколо рота витягується до зморщок ніби на губах хтось хоче собі зав’язати вузлик - але хустина в горошок не найстрашніше в її особі: йде така чутка що вона ворожить молодим дівчатам на картах кажуть що кожного вечора до неї приходить кілька дівчат і сидить до півночі - я розумію що коли побачиш своїх рідних дітей на катафалку скрученими й виверненими нутром назовні й побачиш як їхні оголені суглоби відділені від тулуба що матушці Василисі дано було побачити то можна й хустинки в горошок носити але розбещувати молодих дівчат - це вже мені вибачте - а вона розбещує інакше назвати не можна ворожить їм на хлопців бо на що ще можна ворожити молодим дівчатам і каже чи вагітні якщо яка боїться тобто між нами кажучи - дає їм уроки сексу хоча я думаю: там було щось і страшніше - а ви бачили як б’є поклони в церкві і не соромно від людей у нашому селі ніколи не було такого паскудства Ви бачили село велике чисте під хатами нема кропиви свині по дорозі не бігають а заїдьте до сусіднього села в Кондратьєво то там усі чоловіки ще зранку напиваються «хрусталіку» - не знаєте?
– технічний спирт ним колись кришталь чистили - не один і не одна передчасно на той світ пішли він же шкідливий як холєра от і Афанасєвни вже нема недавно поховали а думали з нею цього липня разом на пенсію виходити - було чотири села від чотирьох братів названі: Денисово Кондратьєво Макарово і Степаново то залишилось лише два а решту повимирало - і наше село не якась там деревня - деревня коли церкви нема - ми слідкуємо за правопорядком пияків ґанимо інвалідів доглядаємо покриток виганяємо а тут на тобі - вчителька сексу в чернечій рясі - Ви я Вас дуже прошу - до неї не ходіть лишіть цю справу ходіть до когось іншого наприклад в нашому селі є родина справжньої українки - Ви ж українка?
– її вислали в 51-му спочатку в Тюменську область потім сюди то Стефа Ніколаєвна зберегла досі вишиту сорочку і чоловіка свого росіянина заставляє її вдягати на свята бувало бігає за ним по подвір’ї і проклинає на чому світ стоїть аби вдягнув та все по-польськи так що він і не розуміє до пуття а внукові своєму пошила сині шаровари пісні співає ваші «ой зацвили фіялочки зацвили» вона буде така рада вареників наліпить так ходіть лучше до Стефанії Ніколаєвни ніж до матушки Василиси

у матушки Василиси - напівтемрява але так і повинно бути бо вона зустрічає мене радо й водночас боязко наче за спиною хтось причаївся і зараз нанесе несподіваного удару тому вона часто озирається і мружить очі щоб їй виглядала кімната ще темнішою

сьогодні має все вийти - матушка стиха цілує мене в губи і я чую на них запах забороненої дії - карти сьогодні скажуть найправдивішу правду ти їм сподобалася хоч зовсім з лиця негарна я бачу що негарна можеш не ховатися сьогодні багато хто негарним народжується і то не їхня вина - взагалі немає ніякої вини - візьми вина і пий поки не почуєш як у животі щось проростає - я бачу що хочеш бути гарною усміхаєшся більше але тобі усмішка не личить її треба замастити кедровою олією - ставай тут і роздягайся нехай карти побачать тебе якою ти є і - соромся навіть шарійся відчувай незатишок і відчай щоб аж до мене дійшов їхній крик - чим голосніше тим менше долинає до Бога - і думати про свого майбутнього коханого зараз не можна вдай що тобі до нього байдуже нехай лиже твої коліна - матушка накидає на мої голі плечі якесь смердюче дрантя але я бачу що вона все одно боїться - а тепер падай ниць і кричи що не маєш сили так жити благай себе вдарити проси диму плазуй отут на порозі так щоб холод з-під дверей діймав тебе до кісток - я бачу що негарна але що зробити твоє тіло дане тобі як волові ярмо і зброя дурних - його ненавидіти - матушка в’яже мої руки грубою мотузкою і мені це подобається - так треба щоб карти відчули над тобою владу й відповідальність пусти своє тіло за течією щоб його потворність уже нікого не вражала дозволь йому обвиснути на тобі я так само собі це дозволяла в мене було багато кролів у ямі під хатою так багато що ніхто ніколи не знав скільки можливо що під землею вони збудували ціле кроляче королівство і повір мені я добре пам’ятаю як одної ночі сам кролячий король лежав разом зі мною на подушці бо пам’ятаю як він дрібно дихав мені в шию а кролі дихають частіше і тоді я дозволила собі забутись - у кролів дуже ніжна шкірка - о Боже што ета за цвєток - матушка хапає з підлоги троянду Адольфо і кладе мені на груди ніби любується як квітка тьмяніє й негарніє набравшись потворності у мого тіла - а потім хтось убив пана Злісного - охоронця державного лісу - знайшли його з перегризеною шиєю біля потоку рушниця відкинута набік і черевики розшнуровані - в Злісного було ворогів ціле село будь-хто міг його вбити але чомусь усі почали звинувачувати моїх кролів казали що їх у мене під городом ціла ферма понаривали тунелі аж до самого Норильська і не один бачив як вони собі спокійно пасуться на лужку недалеко від домівки пана Злісного казали що під землею кролі робляться агресивними хотіли навіть кожного переглядати щоб знайти одного або кількох із зафуцованими кров’ю мордами і скільки я не перечила пояснювала що кролі травоїдні що в них у шлуночках живе спеціальна бактерія яка робить їх не зайцями а кролями тобто цілком світськими мирними і лагідними вони завжди мусять їсти тільки траву інакше повиздихають як руді миші - нічого не допомагало - всі вперлися що кролі перегризли горлянку і фертик на тому - і що було робити - мусила за одну ніч перебити всіх своїх любчиків повкидати в казанок і варити паштет а шкірок було стільки що хоч викладай дорогу до неба - коли ж убивала кролячого короля то почувалася повдовілою чорною вдовою - досі бачу перед собою його невинні розчепірені стегенця і знесилено опущені додолу вуха - опісля горіхами обсадила свій дім - а тут горіхи не ростуть якщо знаєш і я це знала але на зло обсадила щоб більше горя було навколо…

матушко вона мені лише раз справді подивилася в очі і погляд її тоді казав мені зовсім не те що повинен був казати і я щодня згадую її погляд і так багато домислила що в пам’яті більше брехні ніж правди тому зараз мені легше закохатися у вас матушко ніж щодня відтворювати її вигаданий фантом

розводь ноги і давай…

матушка Василиса кидає мені на спину карти і бачить моє майбутнє але я знаю що там будуть лише пси

за три хати від Грубої Марії жила собі жінка і мала вона трьох доньок усі як одна - чепурненькі і красненькі до церкви ходять з хлопцями допізна біля парканів не стоять видно зразу що будуть з них гарні господині й жінка ними гордилася і мала єдине щастя що від доньок бо життя жінку по голівці не гладило - її мати покинула в шість місяців і втекла з американцем до Канади - покинула її під лавкою в сінях - спочатку віднесла було в сусіднє село і лишила на Дорозі біля тополі але впізнали по хустці й принесли назад потім думала втопити в криниці але не стало часу - треба було поспішати назустріч новому життю - от і лишила прикривши решетом під лавкою в сінях тому жінка дивлячись на своє благополучне прилаштування раділа і доньками своїми гордилася тільки й було мороки що з чоловіком - повернувся з війни паралізованим на ноги - от лежить на дивані з ранку до вечора і слова не скаже або віршик бурмоче під ніс: горіхове сіделечко і кінь вороненький ой поїхав з сього села козак молоденький а як їхав з сього села - низенько вклонився - прощавайте громадонько - буду за вас бився горіхове сіделечко і в коня густа грива ой поїхав козаченько - дорога йму щаслива

або про молитву «яка ломить желізо» заведе а він від природи заїкається і кожну букву тягне по кілька хвилин - то так це обридало що якби не велика воєнна пенсія - не терпіла б зроду

і от прийшов такий час що мусила диван з чоловіком винести до комірчини де гуска висиджувала яйця і напевно їм там обидвом було любенько - гусці і йому - дарма що зима а там ні вікон ні пічки і було порається жінка коло столу чи просто вишиває а чоловік викрикає з комірчини різні дурниці ну що аби їй писок пси лизали аби пішла вона коренем попід землю що гуска вночі клює йому очі що він хоче в туалет о з тим туалетом було найважче так що довелося жінці перев’язувати чоловікові мотузом його сечогінний апарат думала - менше буде хотіти

а тут ще й до всього задався Охрим думкою їхати поїздом до Станиславова в лікарню а поїзд відходить у понеділок вдосвіта ще навіть кури не піють то перед вечором в неділю починає Охрим лізти до станції навкарачки бо кажу - паралізувало по самий пояс - але так усе ставалось що спізнювався на поїзд і цілий понеділок вертався додому назад у комірчину до гуски от лізе лізе і зупиняється перепочити біля якогось дерева мовляв скільки можна терпіти таке стерво от би-м зацідив межи очі каменем або краще цеглою щоб і світа більше ніколи не вздріла треба ж такому покидькові вродитися най би її три рази підоймило та й фурило житє мені зав’язала хіба я винен що вкалічів таж за її червака воював аби мала чим живіт натовкти огій щезло би - я ж колись гой-го який парубок був як ішли співаючи українскої селом то шандарі за це десять днів у тюрмі тримали а я прикинусь дурним трясу перед ними правою рукою та й приповідаю: сир їла маслом срала пальцем сраку затикала - то вони мене і відпустять лиш дадуть день білити дерева коло каплиці - а тепер - де житє?
– де житє?
– де любов?
– і коли Охрим так собі думав сидячи під деревом чи просто на фосі - Ядзя все давала йому крайчик хліба з вишневим повидлом або з шинкою (Охрим більше любив з шинкою) коли йшла на роботу в нічну зміну але вона його не шкодувала хоч усе собі казала: жєль мене бере але ніколи не шкодувала йшла дорогою й замислено кивала головою що мовляв така гарна колись була голос мала звучний і мелодійний всі казали що доля має випасти неабияка тим більше що ім’я рідкісне - Ядвига - якесь майже езотеричне - польська королівна ще за Яґайлом так називалась - а Ядзі не було добре було лиш терпимо і нетерпимо як то буває коли зашморг на шиї затягнутий до кінця але не заважає кивати головою і краще щоб вона все забула - мачуха яка підмішує в борщ мила батько який в один день стає з ґазди охоронцем заводу і веде її з братом до притулку каже почекайте тут я принесу хліба - і вони з братом чекають до вечора того хліба а потім з притулку виходить ґречна пані і питає чи їх тут назавжди залишили а вони з братом кажуть що тато за хлібом пішли Ви не турбуйтесь тато зараз прийдуть і заберуть нас але тато не приходять і вони з братом їдять зупу в якій плаває квасолинка - о в Ядзі така здорова пам’ять що вона навіть пам’ятає скільки на день сливових кісточок визбирувала на базарі після того як утекла з притулку і яким акцентом говорив чоловік який чомусь сидів у її хаті за прилавком - Ганнусю дай цій дівчинці хліба - вона тут колись жила

а що Ядзю з повидлом чи з шинкою?
– Охрим ніколи не усміхався коли це питав - кажеш там де ти виросла багато грибів у лісах і вовки загризли вчительку?
– Охрим їсть на диво спокійно все пильно пережовує ніби сподівається знайти в себе між зубами не кістку чи дрібний камінець а шматок необробленого золота - і ти на пасовиську доїла корову в склєночку й ходила в кирзових черевиках на одну ногу?

зміняла за них м’ясо здохлої телички бо їсти його не могла так любила теличку цілих три роки за неї пасла корови а коли війна настала і почали кидати бомби я лишила корови і заховалася в кущ шипшини думала - хочуть мене вбити але в такий колючий кущ ніхто не полізе а потім прибігла до баби і плачу що мене мало не вбили бомбою тому я заховалася в кущ шипшини і корови втекли до лісу всюди шукала - ніде нема - і баба спершу набила за корови а далі набила ще раз бо мовляв ніхто на мене бомбу тратити не буде щеня я таке

гай-ну Ядзю йди тепер додому бо я видів як Груба Марія вела тільки-но депутата каже що ти хотіла її зарубати сокирою так бігла по хаті за нею що лужко зламала

Охрим доїдав хліб і вертався ще повільніше - а через три роки Охримиха з доньками вийшла в люди з прищепленими до сукенки чорними стрічками бо тато вмерли - і всі присутні в залізному магазині зареготали

я давно помітила Єгоре як ти на мене дивишся коли кожного вечора тікаю в ліс покурити - Каган-Шабшай не дозволяє курити каже що пожаліється вищим органам і тоді мене в найкращому випадку посадять на місяць в карцер а можуть ще прив’язати голою до сосни і залишити на обід комарам а потім можуть запалити сосну і врятувати мене лише тоді коли почну молитися Богові можуть позбавити мене права зачиняти віконниці на ніч

і тому я тікаю в ліс щоб моя наглядачка нічого не бачила і роблю вигляд що збираю гриби навіть нахиляюсь або штуркаю ногою трухлявий пеньок але насправді курю якомога швидше і більше й перестаю думати про одну жінку - ти її Єгоре не знаєш вона залишилась там звідки я приїхала і найгірше що ніколи не згадує про мене навіть не знає що я тут хоча може хтось зі знайомих сказав їй але це її так само зворушить як звістка що двоюрідний брат її померлої тітки що була другою дружиною її звідного дядька купив на базарі в старої горбатої перекупки яка більше за все на світі любить розводити у горшках на підвіконні ломикамінь кілограм меду - ну тобто цій жінці про яку я коли курю перестаю думати байдужісінько до мене - і тому я намагаюся курити дуже багато бо так як тютюн пахне свобода а ти Єгоре дуже часто стоїш за деревами недалеко і мені приємно коли ти на мене дивишся бо тоді я інтеліґентно поводжуся рівно тримаю спину не сутулюся а коли сиджу на пеньку то граційно розводжу ноги чи погладжую рукою підборіддя і я тоді собі зовсім чужинка якась зайшла випадкова відвідувачка однак виразно відчуваю радість що хоч ненадовго позбулася страху того яка я є насправді

мені снився недавно подібний до тебе білявий вайлуватий молодик я думаю - може це доля що я тебе зустріла тепер - ми втечемо кудись звичайно мені додому вертатись не можна там є схованка під пічкою можна буде там пожити десять років поки мою справу не закриють і не поставлять печатку про зникнення безвісти а ти ходив би до магазину по кефір і кренделі з корицею але краще не треба туди вертатися

станемо наприклад жебраками поїдемо до Італії кажуть Італія зараз ґальопом приймає іноземних жебраків з профілактичною метою: на вулицях розвелося надто багато голубів - вони сідають на пам’ятники й звісно обсирають їх і це в принципі не страшна трагедія адже всюди так є - всі люди на світі коли впадають у ностальгію першим ділом згадують пам’ятник місцевого чи всенародного поета з голубом на бронзовій голові навіть я тепер часто згадую свого старого скверного друзяку Міцкевича - але в Італії упослідження пам’ятників досягло крайніх меж не те щоб національні герої ставали з коричневих повністю білими просто бронза чомусь почала вступати з голуб’ячим послідом у хімічну реакцію і розсипатися на друзки - і що тільки італійська влада не робила - підключала до пам’ятників електричний струм поки кількох американських туристів не прибило на місці спеціально закуповувала велику кількість соколів поки ті не почали виловлювати замість голубів собак котів і маленьких дітей а тепер от запрошують іноземних жебраків на голуб’ячий бульйончик вони ж не будуть нас годувати не виділять з бюджету жодної копійки для будування безплатних їдалень помуштрують голодом доведуть до кондиції поки ми не почнемо пекти на майданах нещасних ніким не захищених пташок запиваючи печеню водою з водограїв

мені звичайно спочатку буде трохи не по собі буду вередувати й плакати проклинати долю і тебе й національних героїв але у Венеції ми вкрадемо в когось гондолу і це буде наш дім там будуть сміятися діти і смердітиме рибою бо через рік ми перейдемо на рибу будемо підгодовувати нею голубів і вони стануть нашими найближчими друзями вони сідатимуть тобі на капелюх і ти мене кохатимеш - Господи як ти мене кохатимеш!
– а я ні Єгоре - я ні на хвильку бо моє серце вже давно віддане в пекло мрійливого спогаду ним володіють мара й омана воно буде вічно нещасним у своєму нерозділеному почутті й тоді коли я вмру - воно висітиме на дереві не вмираючи ще сто віків і співатиме альбу про розлуку закоханих на світанку - і ти Єгоре муситимеш це терпіти бо ти будеш тим деревом на якому воно висітиме