Енн із Зелених Дахів

— Але тобі, напевно, легше, ніж мені, — відповіла Енн, марно шукаючи сухої місцинки на своїй хустинці. — Ти ще сюди повернешся наступного року, а мені доведеться, мабуть, покинути любу стареньку школу назавжди… якщо пощастить, певна річ.

— Це буде геть не те саме. Без панни Стейсі і, вочевидь, без тебе, Джейн і Рубі. Я сидітиму зовсім сама, бо не хочу ніякої іншої сусідки після того, як сиділа з тобою. О, як нам тут було добре, правда, Енн? Боляче думати, що тепер це в минулому.

По Діанинім носі скотилися дві великі сльози.

— Якби ти припинила плакати, я теж би змогла, — благально мовила Енн. — Щойно заберу хустинку, як бачу, що тобі знову сльози накочуються, і сама починаю хлипати. Як то каже пані Лінд, якщо не можете радіти, радійте, як можете. Та й наступного року я, мабуть, повернуся. Зараз я майже впевнена, що іспитів не складу. І це відчуття виникає щораз частіше, я боюся.

— Але ж іспити панни Стейсі ти склала пречудово.

— Бо на них я не хвилювалася. Та коли подумаю про вступні… ти собі не уявляєш, як моє серце стискається від жаху. А ще мій номер буде тринадцятий, а Джозі Пай каже, що це нещасливе число. Я не забобонна і знаю, що це байдуже. Але все-таки хотіла б не бути тринадцятою.

— А я хотіла би поїхати з тобою, — відповіла Діана. — Ми б так гарно провели час… але ти, напевне, вечорами зубритимеш.

— Ні, панна Стейсі взяла з нас обіцянку, що ми зовсім не розгортатимемо підручників. Вона каже, що це нас тільки втомить і заплутає, і що нам треба гуляти, взагалі не думати про іспити й рано вкладатися спати. Добра порада, але важко буде її дотриматися; мені здається, так завжди буває з добрими порадами. Пріссі Ендрюс казала, що цілісінький тиждень засиджувалася над книжками допізна, і я була сповнена рішучості сидіти не менше, ніж вона. Ваша тітонька Джозефіна ласкаво запросила мене пожити під час вступних іспитів у неї в Бічвуді.

— Ти ж напишеш мені звідти, гаразд?

— Напишу у вівторок і розкажу, як минув перший день, — пообіцяла Енн.

— У середу я весь день стримітиму на пошті, — присяглася Діана.

Наступного понеділка Енн поїхала до міста, а в середу Діана, як і було домовлено, чекала на пошті, і ось одержала листа.

«Люба Діано, — писала Енн, — зараз вечір вівторка, і я пишу тобі з бібліотеки в Бічвуді. Учора мені було так самотньо в моїй кімнаті, і дуже хотілося, щоб ти була тут. „Зубрити“ я не могла, бо дала слово панні Стейсі, але так тяжко було втриматися й не розгорнути підручника з історії, як раніше тяжко було відкласти роман, коли я мусила вчити уроки.

Сьогодні вранці панна Стейсі прийшла по мене, і ми пішли до вчительської семінарії, дорогою забравши ще Рубі, Джейн та Джозі. Рубі попросила взяти її за руку, а руки в неї були просто крижані. Джозі сказала, що в мене такий вигляд, наче я цілу ніч не спала, і що мені забракне сил упоратися з навчанням, навіть якщо я вступлю до семінарії. Бувають миті й навіть цілі періоди, коли мені здається, що в моїх намаганнях полюбити Джозі Пай немає жодного поступу!

Ми прийшли до семінарії, де були цілі юрби учнів з усього острова. Першим ми побачили Муді-Спурджена, який сидів на сходах і щось мурмотів собі під ніс. Джейн запитала, що це він робить, а той сказав, що повторює табличку множення, щоб угамувати нерви, і попросив заради всього святого йому не заважати, бо коли він зупиниться хоч на мить, то перелякається й забуде все на світі, а табличка множення підтримує йому лад у голові!

А тоді нас розвели по класах, і панна Стейсі вже не могла залишатися з нами. Ми із Джейн сиділи разом, і вона була така спокійна, що я аж заздрила. Джейн така розумна й врівноважена, що їй жодна табличка множення не потрібна! Я думала, чи вигляд у мене такий самий, як відчуття, і чи комусь чути, як моє серце гупає на ввесь клас. Тоді зайшов чоловік і почав роздавати екзаменаційні завдання з літератури. Я взяла своє, і руки в мене похололи, а в голові запаморочилося, і на одну жахливу мить я відчула, Діано, точнісінько те саме, що й чотири роки тому, коли спитала в Марілли, чи дозволить вона мені лишитися в Зелених Дахах… а тоді все вгамувалося, і серце знов закалатало — бо доти воно зовсім перестало битися, — я вже бачила, що із цим завданням упораюся так чи інак.

Опівдні ми пішли додому обідати, а тоді повернулися на іспит з історії. Він був дуже складний, і я страшенно заплуталася в датах. Утім, здається, сьогодні все вийшло непогано. Але ох, Діано, завтра іспит з геометрії, і щойно я про це згадаю, де й дівається моя рішучість не розгортати підручника. Якби табличка множення могла мене врятувати, я повторювала б її вже відтепер і аж до завтрашнього ранку.

Я ще ходила провідати дівчат, і дорогою зустріла Муді-Спурджена, який тинявся вулицями мов неприкаяний. Він був упевнений, що провалив історію і що народився на ганьбу своїм батькам, заявив, що повернеться додому першим поїздом, і хай там як, а теслею бути легше, ніж священиком. Я намагалася його розрадити і вмовила залишитися до кінця, бо це було б несправедливо щодо панни Стейсі. Іноді я шкодую, що не народилася хлопцем, а тоді дивлюся на Муді-Спурджена й тішуся, що я дівчина, та ще й не його сестра.

Коли я прийшла в пансіон до Рубі, вона була в істериці, бо щойно виявила страшну помилку, якої припустилася в завданні з літератури. Та потім вона заспокоїлася, і ми пішли їсти морозиво. Дуже шкодували, що тебе немає з нами!

О, Діано, мені так хочеться, щоб швидше минув цей іспит з геометрії! Та як каже пані Лінд, сонце сходитиме й сідатиме, байдуже, провалюся я на ньому чи ні. Це правда, але мене вона не надто тішить. Здається, що ліпше б воно не сходило, якщо я таки провалюся!

Твоя віддана подруга Енн».

У призначений час відбувся іспит з геометрії, а за ним усі інші, і в п’ятницю ввечері Енн повернулася додому, втомлена, проте задоволена й щаслива.

Діана чекала на неї в Зелених Дахах, і зустрілися вони так, ніби розлука тривала довгі роки.

— Люба, як надзвичайно прекрасно, що ти повернулася. Ти мовби цілу вічність була в тому місті. Ах, Енн, як ти склала іспити?

— Начебто добре — усе, крім геометрії. Не знаю, чи я вступлю; моторошне, жахливе передчуття підказує, що ні. О, як гарно знову бути вдома! Зелені Дахи — це найпрекрасніше, наймиліше місце в усьому світі.

— А як там інші впоралися?

— Дівчата, мені здається, непогано, хоча всі як одна стверджують, що не вступлять. Муді-Спурджен досі думає, що провалив історію, а Чарлі каже, що напевне не склав алгебри. Але ми ж нічого не знаємо, доки надрукують список — а це буде щонайменше за два тижні. Як я переживу ці два тижні очікування? Добре було б заснути й прокинутися аж наприкінці.

Діана розуміла, що марно питати, як склав Гілберт Блайт, тому просто сказала:

— Не хвилюйся, я впевнена, що ти вступиш.

— Краще зовсім не вступити, ніж опинитися не на верхівці списку, — зашарілася Енн, маючи на увазі — і Діана це знала — що успіх буде гіркий і неповний, коли вона поступиться Гілбертові Блайту.

А щоб такого не сталося, Енн докладала на іспитах усіх зусиль. Те саме робив Гілберт. У місті вони часто зустрічалися на вулицях, мовби не впізнаючи одне одного, і щоразу Енн трохи вище підносила голову й трохи сильніше шкодувала, що відмовила Гілберту в дружбі, коли він її просив, а тоді трохи рішучіше присягалася випередити його на всіх іспитах. Вона знала, що вся ейвонлійська молодь уважно стежить, хто з них буде першим. Джиммі Гловер та Нед Райт навіть побилися об заклад, а Джозі Пай заявила, що безсумнівно, першим буде Гілберт. Енн відчувала, що не стерпить приниження, якщо зазнає невдачі. Та була в неї ще одна, шляхетніша причина сподіватися добрих результатів. Їй хотілося одержати високий бал задля Метью та Марілли — надто Метью, котрий запевняв, що вона «перевершить всенький острів». І хоч Енн розуміла, що це годі було уявляти в найзухваліших мріях, та все ж палко надіялася опинитись бодай серед перших десяти, щоб лагідні карі очі Метью сяйнули гордістю за неї. Це було б їй найліпшою винагородою за тяжку працю й уперту боротьбу з нудними рівняннями та дієвідмінюваннями.