Ерагон. Найстарший

Ще раз уклонившись, Ерагон із Сапфірою покинули залу, залишивши Ротгара наодинці з радісною новиною. У коридорі юнак про все розповів Орикові. Гном так розчулився, що впав навколішки перед драконом і поцілував перед ним долівку.

— Це просто диво! — вигукнув він, звівшись і потиснувши руку Ерагонові. — Ви навіть не уявляєте, як підтримали наш дух. Я обіцяю, що сьогодні вночі буде небачений досі бенкет!

— Але ж завтра похорон, — нагадав юнак.

— Авжеж, похорон, — на мить замислився гном, та враз повеселішав: — Проте до нього ми все одно святкуватимемо! Ходімо!

Схопивши Ерагона за рукав, він потяг його через увесь Тронжхейм до великої бенкетної зали, де за кам'яними столами сиділо безліч гномів. Орик видерся на один із центральних столів й оголосив нечувану новину про відродження Ісідар Мітрім. І тут почалось таке! Ерагон ледь не оглух від радісного реву, а кожен гном вважав за свій обов'язок підійти до Сапфіри й поцілувати перед нею долівку, як це недавно зробив Орик. Закінчивши цей ритуал, усі повернулися до святкового обіду, наповнивши пивом та медом високі кам'яні кухлі.

Ерагон з радістю приєднався до бучного бенкету, прагнучи розвіяти смуток, що віднедавна поселився в його серці, хоча й не дозволив собі сп'яніти, пам'ятаючи про справи завтрашнього дня. Навіть Сапфіра скуштувала трішки меду — гноми прикотили для неї цілу діжку цього чарівного напою. Обережно схилившись над барилом, дракон за кілька ковтків його спорожнив, а потім задрав голову й випустив угору цівку яскравого полум'я. Ерагонові довелося докласти чималих зусиль, аби переконати гномів, що це не від злості, а від задоволення. Тоді ті викотили ще одну діжку.

Коли Сапфіра остаточно сп'яніла, її відчуття запанували у свідомості Ерагона. Усе, що відбувалося довкола, він побачив у зовсім інших кольорах і відтінках. Навіть запахи змінилися, стали різкішими.

А потім гноми заспівали хором. Похитуючись, Сапфіра й собі намагалася щось муркотіти, ревучи під час приспіву. Ерагон спробував був теж підспівувати, але замість мелодійних звуків із його горла лунало драконяче скавуління.

— Щось воно не теє, — похитав головою юнак. — Чи я просто п'яний?

Однак, вирішивши, що це не грає жодної ролі, він таки захотів доспівати всіх пісень. І йому було байдуже, чиїм саме голосом.

Тим часом до зали прибували все нові й нові гноми, адже звістка про відродження Ісідар Мітрім швидко розходилась по всьому місту. Вони поставили столи так, що ті утворили величезне коло, у центрі якого були Ерагон та Сапфіра. Орик покликав музикантів, які миттю випірнули з темного передпокою, загравши на арфах, лютнях і срібних флейтах, та так, що ноги самі починали танцювати.

Минуло чимало часу, аж доки всі вгамувались. Орик іще раз видерся на стіл, широко розставивши ноги для рівноваги й міцно тримаючи кухоль із медом.

— Слухайте, слухайте, слухайте! — загукав він громовим голосом. — Ми святкуємо так, як належить! Ургали втекли, Смерка вбито, а ми виграли!

Усі гноми знову заревли й загупали по столах кухлями, схвалюючи промову Орика.

— За Ерагона й Сапфіру! — весело гукнув гном, хлюпаючи медом на хмільні голови.

Ерагон устав і кілька разів схилився в поклоні, що викликало нову хвилю оплесків і радісного галасу. Слідом за господарем звелася й Сапфіра, намагаючись повторити його жест. Несподівано вона заточилась, аж гноми порозбігалися в різні боки, і розпласталася на бенкетному столі. Ерагона пройняв гострий біль, і він так само впав на підлогу біля свого дракона.

РЕКВІЄМ

— Прокидайся, Кнурлхейме! — почувся чийсь настирливий голос. — Годі вже спати. Без нас не можуть почати.

Ерагон насилу примусив себе розплющити одне око, відчувши нестерпний біль у голові.

— Що? — скривився він від огидного присмаку в роті.

— Прощання з Аджихадом, — сумно зітхнув Орик. — І ми мусимо бути там!

— Ні, я маю на увазі те, як ти мене назвав, — звівся на лікті Ерагон. Вони ще й досі були в порожній банкетній залі: він, Орик і Сапфіра, котра лежала неподалік між столами. Дракон ледь поворухнувся й підвів голову, ошелешено озираючись довкола.

— Кам'яна голова! — повторив гном. — Я назвав тебе Кам'яною Головою, бо вже цілу годину намагаюсь розбудити нашого переможця.

Юнак нарешті-таки звівся й зліз зі столу, на якому, як з'ясувалося, спав. Думки в його голові плутались.

— Як ти, Сапфіро? — спитав він, пробираючись до дракона між поперекиданими стільцями.

— Та ніби все ціле, — покрутив головою той, роззираючись. — Правда, одне крило чогось болить… Мабуть, я саме на нього гепнулась. А в голові джмелі гудуть, ой!

— Там часом ніхто не постраждав, коли ми беркицьнулись? — захвилювався Ерагон.

— Хіба що ті, хто попадав під стіл від сміху, — зареготав Орик. — Адже твій дракон напився й кланявся їм! Схоже, про це складуть балади, яких співатимуть іще кілька десятиліть.

Сапфіра, поворухнувши крилами, спробувала вклонитись на знак удаваної подяки.

— Ми оце подумали й вирішили, що краще тебе залишити тут, Сапфіро, — додав гном. — І це, якщо чесно, неабияк злякало нашого кухаря, який подумки вже розпрощався з усіма запасами нашого вина. Адже ти спорожнила аж чотири барила!

— І ця істота сварила мене за якусь там чарчину! — жартома скривився Ерагон. — Якби я випив чотири барила, то точно б помер!

— Саме тому ти не дракон, — відповіла юнаку Сапфіра.

Тим часом Орик тицьнув Ерагонові вузлик з одягом.

— Тобі слід перевдягтися, — порадив він. — Це більше пасуватиме до похорону, ніж твоє вбрання. Але поквапся, бо в нас мало часу.

Юнак слухняно почав натягати на себе незвичне вбрання: тонку білу сорочку з бантами на манжетах, червону жилетку, гаптовану золотом, темні штани, важелезні чорні черевики та пелерину, яка трималася під горлом великою застібкою. А замість свого шкіряного ременя довелось почепити широкий пояс, прикрашений коштовним камінням, за який юнак запхав меча.

Потім Ерагон умився й спробував акуратно зачесати волосся. Нервуючи, Орик квапив хлопця, і вони, допомігши Сапфірі підвестися, рушили до південних воріт Тронжхейма.

— Починають звідти, — пояснив по дорозі гном, — оскільки саме там три дні тому зупинилась процесія з тілом Аджихада. Остання путь не може уриватися, інакше його дух не знатиме спокою.

— Дивний звичай, — мовила Сапфіра.

Ерагон мовчки погодився, помітивши, як дракона ще й досі трішки хитає під час ходи. У Карвахолі людей зазвичай ховали або біля їхньої оселі, або ж на цвинтарі. І єдиним ритуалом під час цього процесу були поховальні співи на поминках.