Ерагон. Спадок, або Склеп душ

У пам’яті юнака ще раз зринув образ Рорана, який стояв перед брамою вежі за хвилину до того, як уламки й хмари пилу поховали його під собою. І в його голові блискавично народився план порятунку.

— Сапфіро, допоможи їм! — крикнув Ерагон і стрибнув уперед.

В останню мить він почув, як Арія щось вигукнула прадавньою мовою. Мабуть, її коротка фраза означала «Сховай це!». А потім, вимахуючи готовим до бою мечем, ельфійка порівнялася з юнаком.

Опинившись на насипі, Ерагон підстрибнув так високо, як тільки міг. Він здирався вгору, перестрибуючи з каменю на камінь. Ця затія була вкрай небезпечна, але тільки так він міг якнайшвидше дістатися до мети.

Останній стрибок — і Ерагон на другому поверсі. Пробігши через кімнату, він штурхнув двері з такою силою, що ті тріснули й зірвалися із завіс. Далі вниз по коридору. Власні кроки й дихання здавалися юнакові такими тихими, ніби в його вухах було повно води.

За кілька секунд Ерагон зупинився перед прочиненими дверима. У кімнаті було п’ятеро озброєних чоловіків, що розглядали карту й голосно сперечалися. Суперечка була дуже палкою. Принаймні жоден із них не звернув на Ерагона ані найменшої уваги.

Просуваючись далі, Ерагон в одному з коридорів ненароком наткнувся на якогось солдата. Точніше, не наткнувся, а налетів,— бо в нього аж іскри з очей посипались, коли він грюкнувся лобом об ворожий щит. Не придумавши нічого кращого, юнак ухопився за щит і потягнув солдата по коридору. Зовні вони нагадували двох танцюристів напідпитку.

Воїн отетерів від несподіванки й брутально вилаявся.

— Що це ти робиш, покидьку? — загорлав він, але за мить побачив обличчя Ерагона і його очі ледь не повилазили з орбіт.— Ти?

Юнак тим часом стис кулак і щосили вдарив чоловіка в живіт, прямо в сонячне сплетіння. Удар вийшов такий сильний, що солдат підлетів ледь не до стелі.

— Я,— відповів Ерагон, коли ворог замертво впав на підлогу.

Дорога була вільна, і юнак знову помчав коридором. Серце аж вистрибувало йому з грудей, калатаючи швидко-швидко.

«Де ж воно, це місце?» — у відчаї думав він, зазираючи в іще якісь прочинені двері. Але там була порожня кімната. Урешті-решт Ерагон помітив наприкінці коридору кручені сходи. Він кинувся по них угору, перестрибуючи по п’ять східців за раз і час від часу скидаючи вниз ошелешених лучників, котрі аж ніяк не чекали нападу з тилу.

Коли сходи закінчились, юнак опинився у велетенській залі з височезною стелею, що нагадувала собор у Драс-Леоні. Він роззирнувся навкруги: на стінах висіли щити, різна зброя й червоні знамена. Під самісінькою стелею в кілька вузьких віконець линуло мляве світло, тож по периметру зали палали смолоскипи. Каміни хапали своїми беззубими пащами запилене повітря, а вздовж двох головних стін стояли важкі темні столи. Прямо посеред зали, спираючись на стілець із високою спинкою, стовбичив закутаний у мантію бородань. Праворуч від нього, майже під дверима, які вели до брами, скупчилось із півсотні воїнів. Побачивши Ерагона, вони здивовано заметушилися, виблискуючи своїм золотим вбранням.

— Убийте його! — наказав чоловік у мантії швидше злякано, ніж владно.— Тому, хто вб’є, я обіцяю третину своїх скарбів!

Ерагон аж ніяк не чекав, що вскочить у таку халепу. Його охопив відчай. Він дістав меч, звів його над головою й крикнув:

— Брізінгр!

Здійнявся вітерець, блакитне полум’я облизало лезо від ефеса аж до самісінького кінчика. Відчувши в долонях, зап’ястках і на обличчі приємне тепло, Ерагон зиркнув на солдатів.

— Чого стоїте? Ну ж бо, вперед! — похмуро мовив він.

Ті якусь хвильку повагались, а потім розвернулися й почали тікати.

Ерагон кинувся навздогін, розштовхуючи солдатів, які в паніці бігли від його палаючого меча. Один із них спіткнувся й упав на підлогу, але юнак перестрибнув через бідолаху, не завдавши Йому жодної шкоди.

Полум’я Ерагонового меча розвівалося, ніби грива скакуна, який мчав галопом. Штовхнувши плечима двері, юнак врешті-решт увірвався до головної зали. Звідти він рушив довгим коридором, по обидва боки якого були солдатські казарми, а також кімнати з механізмом, що підіймав ґрати головної вежі. Саме за цими ґратами й було те місце, де зник під уламками Роран.

Юнак з розгону вдарив у них плечем, але відлетів назад. Хоч якої шаленої сили був цей удар, ґрати витримали. Вони лиш трохи прогнулися.

Тоді юнак відступив назад і пустив у Брізінгр енергію з пояса Белотха Мудрого, точніше, те, що під неї залишилося. Діаманти були майже порожні, бо вже тривалий час підтримували полум’я Ерагонового меча. Юнак чимдуж ударив Брізінгром по ґратах, аж зойкнувши при цьому. Жовті й оранжеві іскри полетіли навсібіч, падаючи на рукавиці, вбрання й обпікаючи незахищені ділянки шкіри. На кінчик юнакового чобота скотилася крапля розплавленого металу — він швидко струснув її. Іще один удар, потім ще...

Щоб зробити в ґратах прохід, знадобилося три удари. Кінчики розрубаних прутів були розпечені (і заливали все довкола м’яким білим світлом. Тепер Ерагон міг загасити полум’я, що палало на лезі його меча. Він так і зробив, а потім проліз п отвір.

Куди далі? Спочатку рушив ліворуч, потім праворуч, потім знову ліворуч — Ерагон рухався коридором, у якому через кожні десять метрів були все нові й нові повороти. Його збудували так задля того, щоб сповільнити рух супротивника в тому разі, якби він увірвався до вежі.

Нарешті останній поворот, і юнак опинився біля своєї мети — зруйнованого вестибюля. Навіть своїм ельфійським зором він міг розрізнити в темряві хіба що найбільше каміння й декілька згаслих факелів на стінах. Невдовзі до його слуху долинув шурхіт. Було схоже на те, що якась дивовижна істота намагається вирити в купі каміння нору.

— Наіна,— прошепотів Ерагон. У приміщенні спалахнуло блакитне полум’я. Воно вихопило з темряви брудну, скривавлену й припорошену попелом постать Рорана. Той відчайдушно бився з ворожим солдатом. Побачивши спалах, солдат на мить розгубився, та цього було досить, щоб Роран звалив його з ніг, вирвав кинджал і перерізав йому горлянку. Бідолаха двічі здригнувся й затих.

Хапаючи ротом повітря, Роран насилу звівся на ноги. Він обіперся закривавленими долонями об коліна, здивовано зиркнув на Ерагона.

— Ти дуже вчасно,— тільки й мовив він і впав, знепритомнівши.

ХМАРИ НА ГОРИЗОНТІ

Щоб підхопити Рорана, який почав осідати на підлогу, Ерагонові довелося кинути Брізінгр. Ясна річ, юнак не хотів розлучатися з мечем, та все ж розтиснув кулак, і зброя із дзенькотом впала на каміння. За мить Роран опинився в нього на руках.