Ерагон
Шрифт:
— Та я й не стежив, — буркнув Бром. — Я просто чекав на тебе. То куди ж ти зібрався?
— Нікуди! — гукнув Ерагон і вихопив шкури з рук старого.
— Гадаю, тобі вистачить м’яса для дракона, — несподівано сказав той.
— Про що це ви? — спохмурнів юнак.
— Не треба мене дурити. — Бром схрестив руки на грудях. — Бо я знаю, звідки в тебе та мітка.
Це гедвей ігназія, або сяюча долоня. Адже ж ти торкався новонародженого дракона? А ще я знаю, для чого ти приходив до мене зі своїми питаннями. Нарешті, я знаю, що вершники повернулися.
Ерагон випустив із рук шкури та м’ясо. «Отже, це сталося, —
«Сапфіро!»
Пройшло кілька довгих хвилин, доки вона нарешті відгукнулась.
«Нас викрили! Ти мені зараз же потрібна!» — закричав хлопець, пославши в уяві картинку місцевості, де перебував, і дракон негайно вирушив у політ. Тепер залишалося розібратись із Бромом.
— Як ви про все це дізналися? — глухо спитав парубок.
Бром глянув кудись у далечінь і беззвучно поворушив губами. Нарешті він сказав:
— Було багато підказок, тож мені залишалося тільки правильно їх розтлумачити. Будь-хто з моїм досвідом зробив би те саме. Скажи, а як твій дракон?
— З ним усе гаразд, — озвався Ерагон. — Нас не було на фермі, коли з’явилися чужинці.
— Авжеж;, про це свідчать твої ноги. То ви з ним літали?
«Як же все-таки Бром дізнався? — не міг збагнути юнак. — Може, це чужинці примусили його допомагати їм? Може, вони хочуть з’ясувати через нього, куди я збираюсь, аби влаштувати мені пастку. І де ж це забарилася Сапфіра?» Він знову покликав дракона, відчуваючи, що той кружляє десь неподалік.
«Я тут, — озвалася Сапфіра, — я вас бачу».
«То що ж тебе там тримає?»
«Різня біля Дору Ареба».
«Що?! — вигукнув юнак».
— Я говорив із нею, — посміхнувся Бром. — І вона погодилася покружляти над нами, доки ми з тобою все не з’ясуємо. Як бачиш, тобі не вдасться уникнути відповідей на мої запитання. То куди ти зібрався?
Ерагон потер скроні. «Як це Бром міг говорити із Сапфірою?» — стугоніло в його голові. Думки плуталися, серце калатало, але, усе добре зваживши, юнак таки вирішив дещо розповісти старому.
— Я хотів знайти якесь безпечне місце, — озвався він нарешті. — І там зачекати, доки не загояться рани.
— А потім?
Парубок більше не міг витримати цього допиту. У нього паморочилося в голові, усе довкола здавалося плитким і розмитим. Він хотів прямо зараз розповісти кому-небудь про події останніх місяців. А згадка про те, що його таємниця коштувала Герроу життя, ще дужче краяла серце. Нарешті, Ерагон здався й тремтячим голосом відповів:
— Я збирався йти за чужинцями, щоб вистежити їх і вбити.
— Серйозне рішення для юнака, — недбало відповів Бром, так, ніби якраз ця фраза була найбільш підходящим виходом із ситуації. — Звісно, це велика мета, яку тобі під силу досягти, але мені чомусь здається, що тобі буде потрібна допомога. — Старий раптом витягнув із кущів велику торбу й сердито додав: — До того ж, я не можу стояти осторонь, коли якийсь хлопчисько увесь час вештається перед очима зі своїм драконом.
«Він справді хоче мені допомогти чи готує пастку? — знову засумнівався Ерагон. — Але ж Бром переконав Сапфіру, і вони розмовляли між собою… Тож якщо вона йому довіряє…» Юнак вирішив відкласти всі свої підозри на потім.
— Мені не
потрібна допомога, — сказав він, — але ви можете піти зі мною.— У такому разі краще вирушаймо прямо зараз, — зрадів Бром. — Гадаю, тепер ти можеш покликати свого дракона.
«Сапфіро!» — гукнув Ерагон.
«Так», — озвався дракон.
Парубок ледь переміг бажання розпитати її про все. Але натомість він тільки й спитав:
«Зустрінеш нас на фермі?»
«Добре. То ви поладнали?»
«Здається, що так», — зітхнув Ерагон, відчувши, як дракон уже вирушив назустріч. І тут він помітив, як між будинками заметушилися люди. Можливо, це шукають його?
— Ну, то як, ходімо? — нагадав про себе Бром.
— Я хотів би спершу поговорити з Рораном, — завагався юнак. — Буде недобре, якщо я втечу, не попередивши його.
— Я про це вже подбав, — заспокоїв хлопця Бром. — Я залишив йому в Гертруди листа, де написав, щоб він був обережний у разі небезпеки. Цього досить?
Ерагон ствердно кивнув. Він загорнув м’ясо в шкури, й обоє рушили. Дорогою втікачі намагалися не потрапляти на очі мешканцям села, аж доки не дісталися шляху, яким закрокували швидше. Відкинувши будь-які вагання, юнак рішуче йшов попереду. «Коли ми доберемося до ферми, — думав він, — я не піду далі, доки не випитаю в Брома геть усе про вершників і про тих, із ким збираюся воювати».
Коли вони нарешті дійшли до зруйнованої ферми, Бром гнівно насупив брови. Та й Ерагон був вражений, побачивши, як швидко довкола запанувала пустка. Сніг, вкриваючи згарище, сховав сліди жорсткого нападу. Прямокутна пляма на закіптюженій землі зникала під снігом прямо в них на очах — то було місце, що залишилося від клуні.
Тим часом Бром різко звів голову — згори долинув шум Сапфіриних крил. Виринувши ззаду, вона спустилася вниз, ледь не зачепивши мандрівників. Вражені побаченим, обидва замилувались граційним приземленням велетенської істоти.
Схвильований Бром зробив крок уперед. Очі старого блищали від захвату, а по щоці скотилася сльоза, зникнувши в кудлатій бороді. Деякий час вони з драконом розглядали одне одного. Ерагон почув, як Бром бурмоче щось сам до себе, тож непомітно наблизився, аби прислухатись.
— Отже, все повторюється знову… — бубонів старий. — Але як і коли закінчиться? Я не годен збагнути, чи буде це трагедія, чи фарс, бо зараз бачу і те, і друге… Хай там як, але для себе я вже все вирішив, і…
Далі Ерагон не розчув, бо Сапфіра повагом наблизилась до них. Удавши, ніби ті слова були звернені не до нього, хлопець привітався з драконом. Безперечно, вони залишалися близькими, хоча й досі дуже мало знали одне про одного. Хлопець почухав драконові шию, подумки звернувшись до нього й відчувши навзаємну приязнь.
«Я ніколи не бачила людей, окрім тебе й Герроу, якого пізнала тільки тоді, коли він був уже смертельно хворий», — почала було Сапфіра.
«Ні, ти бачила їх моїми очима», — заспокоїв її Ерагон.
«Це різні речі».
Наблизившись до Брома, дракон схилив свою видовжену голову й почав уважно розглядати старого:
«Ви таки дивовижні створіння».
Увесь цей час Бром стояв нерухомо і тільки перегодом простягнув руку. Схиливши голову, Сапфіра дозволила йому торкнутися свого лоба, після чого форкнула й сховалась за Ерагонову спину. Її хвіст дрібно бив по землі.