Фарс-мажор

Але відчуваю, що обов'язково знайдеться якась падлюча журналістська морда, що неодмінно заявить, що хоку з римою – то вже не хоку, що хоку має бути із стількома голосними, із стількома приголосними і ще з казна-чим. Що українським поетам, перш ніж за хоку братися, треба хоч щось про японську поезію знати, і все таке інше.

Та всім не догодиш, це і їжакові зрозуміло. А нам своє робить.

Написав добірку під назвою «Хоку про пиво», моя, так би мовити, антиверліброва відповідь старої гвардії всім модерністським поетам, що зневажають добру давню риму.

ХОКУ ПРО ПИВОХолодне пиво, крекери, тараня,Це саме те, що лікар прописав.Я цю дієту споживаю без вагання.Я пиво пив і позначки робив у книзі.І думав про поезію, дівчат, любов.Отак я опираюсь творчій кризі.На дівчину в кафе я глянув хтиво,Вона так світло усміхнулася мені.Бо випила вже третє світле пиво.І знову та сама напасть.Я не нашкріб на пляшку пива.Ну а без гривні Клава дасть?Всі знають, що жінки – це диво!Звабливі груди, довгі ноги, секс.Але не треба забувать й про пиво.In vino Veritas, сказав колись Алкей.А що ж народ шукає в пиві?Просвітлення, розради і нових ідей.Ніхто у забігайлівці додому не спішить,Цілюще пиво проганяє всі турботи.І серце вже не так по-зрадницьки щемить.«Чернігівське», «Славутич», «Оболонь»,Якому українцю ці марки не відомі?Найкраще ними заливати сушняку вогонь.Коли на ранок під рукою нема пиваІ в холодильнику нічого не лишилось,Тоді поетові не вродить творча нива.Спочатку все було красиво.Я все ще на ногах.Спочатку було Пиво.

Як завжди, першим ділом відніс усе новеньке Зірці. Зірка сказала, що це найкраще, що можна придумати для чоловічої аудиторії. Викликала секретарку, простягла мій машинопис і владно наказала:

– Терміново в номер!

Мені ж Зірка мило усміхалась і почастувала кавою. Розчинною, звичайно, «Нескафе», найдешевший варіант. Чому у нас в усіх редакціях п'ють тільки цю незмінну тупу «Нескафе»? Ну невже не можна зробити якийсь культурненький ансамбляж, наприклад, «Нескафе» з чарочкою «Десни»? Ну не в горбачовському часі живемо, справді-бо.

Що приємно, так це те, що я ще ніколи не мав проблем із Зіркою. Ніколи не переконував її в актуальності і якості моєї поезії. Як все-таки добре, коли маєш контакт з редактором. І що тебе розуміють як близького друга.

8 березня, понеділок

Міжнародний жіночий день.

Поцілував Інгу, зробив дві великі яєчні, заварив індійського чаю, подарував нові польські колготи чорного кольору, який так полюбляє моя дружина. Сказав, що в неї і досі стрункі і привабливі ноги.

– Саме через твої довгі ноги і нафарбовані нігті на них я і одружився з тобою свого часу, – заявив я з гордістю. – Як добре, що жінки тоді ще носили спідниці і я міг як слід роздивитися ноги у потенційних подруг. Жіночі ноги для чоловіків мають вирішальне значення. Після грудей і сідниць, звісна річ. Твої виявилися найкращими.

Інга розплакалась. Чого жінки сприймають компліменти так близько до серця? Я ж не сказав нічого особливого. Кілька приємних слів, така дрібничка. Але і малий знак уваги для жінок багато що важить. Така вже жіноча психологія. Це знає кожен джентльмен.

Ввімкнув телевізора. Ексклюзивні міжнародні новини! Прорив у відносинах з новим українським партнером!

Леонід Кучма з дружиною Людмилою зустрілися з султаном Брунею і його дружиною в рамках шестиденного візиту до країн Азії. Хаджі Хассанал Болкіах Муіззаддін Ваддаула отримав з рук Кучми орден Ярослава Мудрого І ступеня, а його дружина Раджі Істері – орден Княгині Ольги І ступеня. У відповідь Леонід Кучма став кавалером ордена Дарджа Керабат Лайла Утама І ступеня, а Людмила Кучма отримала орден Дарджа Керабат Сере Утама І ступеня. Зустріч пройшла в теплій, дружній обстановці.

Який я щасливий бути свідком заслуженого визнання України на міжнародній арені! Хіба не про це ми мріяли тринадцять років тому? Значить, відбулося!

Хай міцнішає у віках українсько-брунейська дружба!

Слава Україні!

Брунею слава!

12 березня, п'ятниця

Приїхав додому пізно, стомився, думки плутались, вірші не писались. Та й не дивно після усього того галасу з нашою Спілкою. Ввімкнув телевізора, саме давали «Золотого гусака». Оголосили грошовий приз за найкращу рекламу горілки «Луга-Нова» Луганського лікерно-горілчаного заводу, спонсора передачі. Що ж, зайві гроші не зашкодять. Треба буде завтра спокійно посидіти за столом, попрацювати, так щоб написати достойну квінтьєму на конкурс.

Ліг спочивати, і наснився мені мій ідеал України, де кожний живе в своїй хатці у вишневому садочку. І бачу я своє рідне село Забуччя, де минало моє нелегке босоноге дитинство, коли ще не знав я, в якій руці виделку тримати, коли ще не вилетів я з родинного гнізда у цей широкий світ, що поманив мене оманливим неоном великого міста.

А в селі моєму – аби ви знали, яка благодать! І озера з карасями (скільки ж я чужих ятерів повибирав – не передати словами), і городина яка хочете колгоспна (скільки ж я її додому приніс!). І верболоз над озерцями вмиває свої віти у кришталевих водах, і голі дівки купаються, і я за ними підглядаю хтивим оком, і травиченька зеленесенька, і качечки білесенькі, і лелеки в небі, і гриби у лісі, і комори повні, і люди веселі. Хмарки у високості біжать, бджілки гудуть, груші в сусідських садах манять до себе місячної ночі, ну просто як у раю.

І от бачу я себе погожої днини за столом з другом Василем у холодочку, і Інга хутесенько на стіл нам ставить макітру молоденької димучої картопельки, притрушеної золотавою цибулькою, підсмаженою на салі, а поруч гарячі варенички з сметанкою, кров'яночка, солоні огірочки, мариновані грибочки, редисочка, ну і запітніла сулійка, як годиться. Я ще не знав тоді, що все це колись стане образами моїх поетичних рядків. Василь розпитує про мої здобутки на ниві лірики, я цікавлюсь його працею тракториста. Хіба погано? І час неквапом спливає, і бесіда легко переходить від екзистенціалізму Жана-Поля Сартра до плутаних стежок Джека Керуака.

13 березня, субота

Відразу ж уранці сів за стіл, з'явились думки, образи мого сільського життя в Забуччі. Я згадав свого друга юності Василя, хильнув червоного домашнього для натхнення, і рядки рвонули розбурханим потоком:

ПРО МОГО ДРУГА ВАСИЛЯЯ сидів з погаслою цигаркою в руці,В сільській чайній, що звалася «Столова»,І скрушно думав про незведені кінці,Що збився вкрай я на ганебні манівці,Не випивши з Васьком по «Луга-Нова».Мій друг Василь, він тракторист, він поле оре плугом,Він стомлюється крепко в посівну,Йому б чарчину нежурниці перехилить із другом,Так, знаєте, одненьким турбулентним духом,Як пили наші козаки у сиву давнину.«В обід ніззя! – нам відрубала тьотя Клава,Буфетниця, мала така, а вредна – хоч кричи, —Бо трактор, хлопці, не забава,Навіщо вам на весь район погана слава,Та ще й від голови на мед і калачі.Приходьте ви до мене по роботі, як годиться,Я вам сама холодненьку горілочку наллю,Оцюю, «Луга-Нова», чисту, мов сльозиця,Таку, що довго в нас не залежиться,Ну все, гудбай, вже час вам на ріллю!»Такого облизня ми зроду не ловили,А ми ж не піонери, пішов нам двадцять другий рік,Це вперше нам в обід сто грамів не налили,Неначе гидко плюнуть в душу захотіли,Тож ми в сільмаг, й взяли на двох. Томатний сік.

Здається, що приз у мене в кишені, якщо вони ще в стані зрозуміти весь ретро-ностальжі мого сільського життя. А як не в стані, то мені їх жаль і я їм щиро співчуваю.

15 березня, понеділок

Подзвонили з кіностудії «Укртелефільм», сказали, що зніматимуть кіно про Приірпіння, хочуть і мене зняти. Я сказав, що залюбки, але хотів би, щоб і мою Мотрю зняли, вона теж майбутня відома приірпінська поетеса.

Відповіли, що Мотрю знімуть потім. Попросили номер її мобільного.