Фарс-мажор

28 березня, неділя

Європа без України. Як сумно це чути.

А скільки стало охочих отримати наш паспорт! Багато хто бажає дістати його всіма правдами й неправдами. Високо цінується наш паспорт на міжнародній арені. Та мене передусім непокоїть, чи не стане наш паспорт предметом купівлі-продажу в руках спритних гендлярів у наш нелегкий час? Хто боронитиме наше громадянство від липкоруких пройдисвітів без честі і совісті? І чому мовчать мої брати з письменницького цеху? З ким ви, працівники пера?

А от я не мовчу. Коли треба, я стаю поетом-трибуном. Бо слово – то моє єдине літературне кайло. Написав нову квінтьєму «Про український паспорт». Патріотичну. Зразок моєї громадянської лірики і принципової життєвої позиції у відстоюванні права України на своє достойне місце серед європейських держав.

ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ПАСПОРТ«Я – комуніст».І цим усе сказав.Борис ОлійникЯ гордо вам скажу: я – щирий українець.Та цим я ще не все сказав.Коли б я заявив, що я якийсь малієць,А чи то турок, мавр, чи сомалієць,Тоді б мене впритул ніхто не помічав.Колись я повертався із Британії додому,Запхав чотири пари джинсів в «дипломат»,І щоб не хвилюватися, прийняв у барі рому,Та все не знав, як підстелить собі солому,Якщо причепиться падлючий митник-кат.Я не люблю ніде дарма грошей платити,Тому у декларацію вписав лишень дві пари,Блідий підходжу до контролю, хочу пити,І тут той шкуродер велить мій кейс відкрити,Ну все, пропав, все відберуть кордонів яничари.Та я ж не казна-хто, я представник країни,Чий прапор над планетою достойно майорить,Дістав я паспорта з тризубом – гербом Вкраїни,Який вже знають й греки, й шведи, й фіни,А цей орел щось очі опустив і все мовчить.Тихенько тицьнув йому в лапу шоколадку,І враз той декларацію без шуму підписав, —«Усе о'кей, проходьте, прошу пана, на посадку,У вас усе відповідає міжнародному порядку», —Й прогнувся весь. І честь так запопадливо віддав.

31 березня, середа

Подзвонив Назарові, прочитав йому нового вірша. Назар сказав, що я ще раз підтвердив свою високу марку небайдужого українця. А нині це особливо важливо, коли скурвилися практично всі, дбають не про українську ідею, а лише про власну кишеню. Сказав, що такого вірша було б добре на музику покласти. І ввести до шкільних підручників для обов'язкового вивчення напам'ять. Щоб юне покоління мало чіткі життєві орієнтири. І завдяки такій літературі ми протримаємося, вистоїмо, переможемо.

Гарні слова сказав Назар. Але треба зробити і щось практично. Отож поїхав на Окружну, роздав тамтешнім красуням свою останню збірку сонетів «Любов і вірність» із автографом. Дівчата щиро раділи, просили не забувати, приїжджати ще. А те, що у краль з Окружної нелегка робота і непроста доля, так хто у тому винен? Час, тільки цей невгамовний, розхристаний час на зламі століть. Що маємо, те маємо. Як писав Девід Герберт Лоуренс, усяк живе, щось продаючи. До речі, у мене «Коханець леді Чаттерлей» ще не читаний.

Та хай там як, а триста тисяч наших дівчат (це тільки офіційно!) самовіддано працюють в індустрії інтимного сервісу в усьому світі. А це, слід визнати, вагомий внесок України в світову економіку. Є ще і політична складова. Це справжній інтернаціоналізм, причому не на словах, а на ділі. А які ж гарні наші дівчата! Куди там парижанкам з бульвару Кліші братися!

1 квітня, четвер

Подзвонила Мотря, сказала, що після мого листа Мар'яна сама зацікавилася мотоциклами і всіх здивувала новим римованим віршуванням. І гарно в неї виходить, і мені вона за пораду дуже завдячує. А Михайло нею так і не зацікавився. Натомість її віршами зацікавилася Маріанна, і тепер вони весь вільний час проводять у Маріанни вдома, біля церкви Святої Анни. Маріанна каже, що всі чоловіки – свині, їм тільки одного треба. А насправді цих свиней треба тільки хлистом виховувати, прикувавши кайданами до ліжка. І що нема нічого кращого за справжню жіночу дружбу.

– А що це значить – тільки одного треба? – спитала Мотря.

Я сказав, що дистанціююсь від позиції Маріанни. І не всі ми свині, не треба узагальнювати. Є ще й підсвинки. А «тільки одного треба» – це значить смачно поїсти.

Мотря ще сказала, що Мар'яна просила мене попитати, що коли цноти вже немає, то чи цінуватиметься така дівчина лише за лагідність, тихий голос і витримку?

Відповів, що цінуватиметься, передусім, за життєвий досвід.

2 квітня, п'ятниця

Подзвонила Зірка Нечитайло, головний редактор «Іртиського вісника». Попросила написати щось для них такого лірично-еротичного. Сказала, що зараз еротика дуже в ціні, читачам подобається ця тема, а навесні це особливо актуально. І вона збільшуватиме попит на «Ірпінський вісник». Просила відгукнутися на її прохання, не забути, а за нею не заіржавіє.

А що мало заіржавіти за Зіркою? Це що – метафора?

3 квітня, субота

Теми еротики я ще ніколи не торкався. В поезії, звісно. Я писав тільки про перше кохання і вірність. Для еротики треба себе відповідно налаштувати. Для цього натхнення треба.

А натхнення не було. Відтак, подався до кінотеатру «Екран». Давали кінокласику – «Еммануель» за безсмертним романом Еммануель Арсан. Як і п'ятнадцять років тому, був зачарований грою Сильвії Крістель і режисурою Жюста Жекіна. Фільм про життя жінок за кордоном.

Скільки спогадів! І яких!

Вийшов з кінотеатру із сум'яттям почуттів. Був стурбований весь день, весь час думав про неземне кохання, про свою роль у цьому світі, про пошуки прекрасного.

Жінки на вулицях Києва виглядали особливо гарними і привітними. В них був якийсь дивовижний шарм. Хотілося поцілувати кожну. Я довгим поглядом дивився на них і подумки просив подарувати мені натхнення.

Як швидко проминає життя. І ми у ньому лише піщинки.

4 квітня, неділя

Ще раз переглянув «Еммануель». Яка ж там, до всього, приємна музика! Подзвонив Еміку, порадив і йому. Він ще жодного разу не бачив. Темнота! Як люди можуть так себе обкрадати? А з другого боку, я заздрю Еміку, який може вперше отримати насолоду від класичної стрічки.

5 квітня, понеділок

А кінокласика таки надихнула! Написав нову квінтьєму! Лірично-еротичну, як і просила Зірка. Оце і є життєдайна сила мистецтва.

ЛЮБЛЮ ТЕБЕЛюблю тебе, мій світе потаємний, чарівний,Дівчат струнких, що старанно фарбують вії,Красунь, від поглядів яких я ходжу геть дурний,Жінок, що радо нам дають притулок неземний,І ятрять хіть, і викликають сексуальні мрії.Люблю тебе, моїх нічних фантазій німфоманко,Твої звабливі ніжки на підборах цокотливих,Люблю тебе, спокусливо зодягнена панянко,Тебе, нічний метелику, сучасна куртизанко,Що вводиш мене в світ нових шукань грайливих.А в тому світі є всілякі натяки і знаки романтичні —Бретелька ліфчика, яка сповзла, скажімо, випадково,Глибокий виріз декольте, легкі парфуми екзотичні,Панчохи з швом, яскравий грим й помада еротичні, —Усе оте, що виглядає трішки театрально й загадково.Все відбувається в маленькому недорогому ресторані,Офіціант вино галантно налива відвідувачці в чарку,За столиком сидять у гарних сукнях миловидні пані,Руденька вгледіла когось на рідкокристалічному екрані,Ну а білявка з шиком дістає із сумочки тонку цигарку.Це знак тобі піднести незнайомці запальничку,Підскоч до неї, розкажи бувальщини, історії веселі,Підсунь завбачливо порожню попільничку,Та більше жартів, сміху, компліментів, і цю нічкуТи проведеш за любощами з нею у її оселі.

6 квітня, вівторок

Я знову згадував своє парубоцтво, мої походеньки на околиці Забуччя. Хіба може забутися те, що бачив щирими молодими очима? Чому я ніколи не виклав на папері свої юнацькі враження від побаченого у молоді літа? Треба надолужувати, час невблаганний. А інтимна лірика завжди в ціні. Про це і Зірка мені нагадала.

Отож написав нову квінтьєму. Ностальгічну. Про те перше романтичне відчуття близькості, яке запам'ятовується назавжди і живить тебе незабутніми спогадами впродовж життя.