Габрієла
Шрифт:
Насіб придбав два квитки, швець Феліпе — один. Вечір мав відбутися наступного дня в парадній залі префектури; переднє слово мав виголосити Езекієл Прадо, колега Аржілеу по університету.
Поет перейшов до іншої, складнішої частини справи. Від квитків майже ніхто не відмовився. Книжки ж брали нехотя, кривились, коли бачили сторінки, помережані дрібними стовпчиками віршів. Навіть ті, що наважувалися їх купити з цікавості або з люб'язності, губилися вкрай, коли на запитання про ціну автор відповідав:
— На ваш розсуд... Адже поезія не продається. Якби мені не доводилося оплачувати друк і папір, набір і брошурування, я роздавав би свої
Цей прийом давав непогані наслідки, коли поет звертався до експортера какао або до заможного фазендейро. Мундіньйо Фалкан, наприклад, дав сто рейсів за книжку, та ще й квитка купив. Полковник Раміро Бастос дав п'ятдесят, але купив аж три квитки і запросив поета на обід через кілька днів. Аржілеу завжди загодя цікавився особливостями краю, який мав намір відвідати. Таким чином, він довідався про політичну боротьбу в Ільєусі і приїхав з листами до Мундіньйо і до Раміро, а також з рекомендаціями, адресованими впливовим особам з обох таборів.
Маючи багаторічний досвід у розповсюдженні своїх творів і застосовуючи цей досвід терпляче і наполегливо, маститий поет одразу орієнтувався, здатний покупець сам наважитись заплатити чималу суму чи його слід спровокувати на це.
— Двадцять рейсів і мій автограф на додачу.
Якщо покупець усе ще вагався, Аржілеу ставав щедрим і пропонував крайню ціну:
— Оскільки, як мені здається, ви виявляєте цікавість до моєї поезії, вам я віддам за десять, щоб ви, сеньйоре, не залишились без своєї частки мрій, ілюзій і краси!
Рібейріньйо, тримаючи книжку в руці, чухав потилицю. Він питав поглядом у Доктора, скільки заплатити? Це ж просто здирство, кидаєш гроші на вітер... Рібейріньйо засунув руку в кишеню і дістав ще двадцять рейсів. Зробив він це лише задля Доктора. Насіб не придбав книгу, адже Габрієла майже не вміла читати, а що стосується його самого, то йому цілком вистачало віршів, які Жозуе і Арі Сантос декламують в барі. Швець Феліпе теж відмовився, він був трохи напідпитку.
— Даруйте мені, сеньйоре поет, я читаю лише проза і певний проза,— він підкреслив «певний».— Новели ні! Бойовий проза, такий, що перевертав гори і перетворює світ. Ви читали Кропоткіна?
Маститий поет завагався. Він хотів був сказати, що читав,— ім'я було йому знайоме,— але вирішив, що краще вийти із скрути за допомогою гучної фрази:
— Поезія стоїть над політикою.
— А мені наплювати на поезію, голубе! — Він підняв пальця.— Кропоткін найбільший поет усіх часів! — Феліпе завжди плутав португальську мову з іспанською і, лише коли був надто збуджений або зовсім п'яний, розмовляв бездоганною іспанською мовою.— Дужчим від Кропоткіна є лише динаміт! Хай живе анархія!
Феліпе прийшов у бар під мухою і в барі продовжував пити. Це траплялося з ним раз у рік, і мало хто знав, що він в такий спосіб поминає брата, розстріляного в Барселоні багато років тому. Брат був справжнім войовничим анархістом, з гарячою, буйною головою і мужнім серцем. Феліпе дісталися у спадщину його брошури і книжки, але він не підхопив його простреленого прапора. Він вирішив виїхати з Іспанії, щоб уникнути ускладнень, які могли виникнути через ці небезпечні родинні зв'язки. Проте і досі, через
двадцять з лишком років, Феліпе в день роковин розстрілу зачиняв майстерню і напивався. При цьому він клявся, що повернеться до Іспанії, кидатиме бомби і помститься за смерть брата.Біко Фіно і Насіб відвели іспанця, що справляв поминки по брату, в кімнату для гри в покер, де він міг пити, скільки йому заманеться, нікому не заважаючи. Феліпе докірливо говорив Насібу:
— Що ти зробив, невірний сарацине, з моєю рожевою квіткою, моєю граціозною Габрієлою? У неї були веселі очі, сама вона була немов пісня, немов радість, немов свято. Навіщо ти вкрав її? Ти сам хочеш насолоджуватись нею і тому замкнув її до в'язниці? Підлий буржуй...
Біко Фіно приніс пляшку кашаси і поставив її перед шевцем.
Доктор пояснив поетові причину збудження іспанця і вибачився за нього: Феліпе людина вихована, шановний громадянин, і тільки раз на рік...
— Я все чудово розумію. Зрідка хильнути трохи — це люблять навіть люди із вищого світу. Я також не святеник і ніколи не відмовлюся від ковтка кашаси...
Щодо пиятики, то тут Рібейріньйо не був новачком. Він осідлав свого улюбленого коника і розпочав лекцію про різні сорти кашаси. В Ільєусі виробляли чудову марку — «Кана де Ільєус»; цю кашасу майже всю вивозили до Швейцарії, де її пили замість віскі. «Містер — англієць, директор залізниці,— пояснював Рібейріньйо Аржілеу,— не п'є нічого іншого. А він знається на винах, дай боже кожному...»
Промова полковника кілька разів перебивалася. Настала година аперитиву, приходили нові відвідувачі, їх рекомендували поетові. Арі Сантос міцно обняв Аржілеу і притиснув його до грудей. Багато з присутніх чули про поета, дехто читав його вірші, але приїзд його до Ільєуса, стверджували всі, увійде в аннали культурного життя міста. Поет був у захопленні і дякував за щиру гостину. Жоан Фулженсіо, вивчивши візитну картку Аржілеу, обережно поклав її до кишені. Зібравши данину за продані квитки і всучивши одну книжку з посвятою Арі, а другу полковнику Мануелу дас Онсасу, Аржілеу всівся за столик разом з Доктором, Жоаном Фулженсіо, Рібейріньйо і Арі, щоб покуштувати славнозвісну «Кану де Ільєус».
Попиваючи кашасу в колі щойно придбаних друзів і відкинувши всю бундючність, поет показав себе чудовим оповідачем. Громоподібним голосом він розповів кілька дотепних анекдотів. Голосно сміючись, розпитував про тутешні справи, немовби давно тут жив, а не прибув сьогодні вранці вперше в ці краї. Лише коли йому рекомендували нового відвідувача, він замовкав, щоб дістати з портфеля квитки і книжки. Зрештою, за пропозицією Ньо-Гало, винайшли своєрідний код для полегшення поетової праці. Коли жертва могла придбати і квитки і книги, її рекомендував Доктор, коли доводилося розраховувати тільки на продажу квитків, але не книжки, знайомив Арі. Холостяка або людину без належного достатку рекомендував Ньо-Гало. Даючи згоду, поет трохи опирався:
— Зовнішній вигляд часто не відповідає істині... Мені це добре відомо. Інколи той, на якого зовсім не розраховуєш, купує книжку... Та й потім ціна ж не визначена...
У веселому колі, до якого долучилися Жозуе, Капітан і Тоніко Бастос, Аржілеу почував себе невимушено. Ньо-Гало запевнив його:
— У своєму місті, мій любий, ми не можемо помилитися. Ми знаємо і спроможність, і смаки, і рівень кожного...
Увійшов хлопчисько і роздав відвідувачам рекламні листівки цирку, що розпочинав свої гастролі наступного дня. Поет обурився: