Габрієла

Так було завжди, так залишалося і зараз, немов нічого не змінилося, немов життя не стало іншим і місто не зробило кроку вперед. В школі дівчата перебували під враженням історії Офенізії, незайманки з роду Авілів, що померла від нещасливого кохання. Вона не захотіла вийти заміж за барона. Її брат Луїс Антоніо не раз знаходив претендентів на її руку. Вона ж мріяла лише про імператора.

Малвіна ненавиділа це місто, що жило пересудами і плітками. Вона зненавиділа його устрій та звичаї і почала боротися з ними. Вона почала читати. Жоан Фулженсіо керував нею, радив прочитати ті чи інші книги. Перед нею поставав інший світ, де життя було чудовим, де жінка не була рабинею чоловіка. Там були великі міста, де вона змогла б працювати, заробляти на життя і бути вільною. Вона не дивилася на ільєуських чоловіків, і Ірасема називала її «бронзовою незайманкою» — за назвою одного роману, тому що в Малвіни не було коханців. Прибулий з іншого міста Жозуе спробував упадати за нею, він присвячував їй вірші і друкував у газетах. «Присвячується байдужій М...» Ірасема читала сонети Жозуе вголос у дворі школи. Якось — це було, коли ошуканий Жезуїньйо убив свою дружину,— Малвіна розговорилася із Жозуе. Деякий час вона приймала його залицяння. Хто зна, може, він справді не схожий на інших? Але він виявився таким самим. Він одразу ж хотів заборонити їй підфарбовувати обличчя і дружити з Ірасемою: «Про неї поширюються такі чутки, вона вам не рівня»,— і не дозволяв іти на свято до полковника Місаела, куди його особисто не запросили. А знайомими вони були десь не більше місяця...

В Ільєусі Малвіні подобався лише їхній новий будинок, споруджений за планом із столичного журналу, це був її вибір. Батько виконав примху доньки, йому було байдуже, що будувати. Мундіньйо Фалкан привіз напівбожевільного архітектора, що сидів у Ріо без роботи; Малвіна була в захопленні від спорудженого ним будинку. А втім, вона мріяла і про самого Мундіньйо. Так, він поводився б інакше, він би визволив її звідси, повіз в інші краї, які змальовані у французьких романах. Малвіна не прагнула божевільного кохання і шаленої пристрасті. Вона покохала б того, хто дав би їй право жити вільно, хто розвіяв би її страх перед долею жінок Ільєуса. В противному разі краще вже залишитися старою дівою і ходити в чорній сукні до церкви. Щоправда, ще лишався шлях, на який стала бідолашна, хоч і непокірна, Сіньязінья.

Мундіньйо відійшов від неї, як тільки відчув, що вона занадто вже цікавиться ним. Малвіна страждала, надію було втрачено. А Жозуе з кожним днем ставав усе вимогливішим і деспотичнішим, вона вже ледве терпіла його присутність. І тут приїхав Ромуло, пройшов майданом в купальному халаті і кинувся в море, розтинаючи хвилі широкими помахами рук. Так, Ромуло не був схожим на місцевих чоловіків. Велике горе спіткало його — у нього збожеволіла дружина. Він розповідав Малвіні про Ріо. Що таке шлюб — звичайна умовність. Вона могла б працювати, допомагати йому, бути водночас його коханкою і секретарем, вчитися в університеті — якщо, звичайно, зуміла б — і могла б стати незалежною. Лише кохання єднало б їх. О, яким повнокровним життям жила вона в ці місяці!.. Вона знала, що усе місто пащекує про неї, що в школі тільки й мови про неї, дехто з подруг відцурався її, і першою була Ірасема. Але хіба все це її обходило? Вона зустрічалася з Ромуло на набережній, і вони проводили час у незабутніх бесідах. На ранкових сеансах вони палко цілувалися, і він переконував, що народився вдруге, познайомившись з нею. Коли батько виїжджав на плантації, Малвіна інколи пізно ввечері, як у будинку всі вже спали, вирушала між скелі на побачення з Ромуло. Вони сідали в крісло, вибите в камені, і руки інженера пестили її тіло. Він пошепки умовляв її, задихаючись від хвилювання. Чому не зараз, тут, на цьому пляжі? Але Малвіна хотіла виїхати з Ільєуса. Коли вони виїдуть, вона належатиме йому, вони накреслювали свої плани втечі.

Замкнена у себе в кімнаті, побита, вона прочитала в баїйянській газеті: «У вищому світі Італії трапився скандал. Принцеса Олександра, дочка інфанти дони Беатріси Іспанської і принца Віторіо, покинула батьківський дім і вирішила жити сама, ставши касиркою в ательє мод. Справа в тому, що батько мав намір видати її заміж за багатія, герцога Умберто Вісконті де Модроме з Мілана, а вона була закохана в простого промисловця Франко Мартіні». Здавалось, це було написано про неї. Огризком олівця Малвіна надряпала на уривку газети записку до Ромуло, в якій призначила годину побачення. Служниця віднесла записку в готель і віддала її Ромуло. Сьогодні вночі, коли він хоче, Малвіна належатиме йому. Тепер вона вирішила твердо: вона поїде звідси, поїде і житиме самостійно. Єдине, що її утримувало, і вона лише сьогодні збагнула це,— небажання завдавати болю батькові. Так, він страждатиме! Але тепер навіть його страждання не зупинять її.

Вмостившись на вологому камені і звісивши ноги над безоднею, Малвіна чекала. На піску пляжу, затуленого від неї скелями, цілувались закохані. На вершинах скель заблищав вогник. Продумавши увесь план, зваживши всі його деталі, Малвіна чекала з нетерпінням. Внизу розбивалися хвилі, клубочилась піна. Чому він не йде? Адже він мав прийти раніше від неї, в записці Малвіна точно призначила час. Чому ж він не йде?

А в готелі Коельйо, замкнувши двері, Ромуло Вієйра, авторитетний інженер міністерства шляхів сполучення і суспільних робіт, тремтів од страху і не міг заснути. Він завжди поводився з жінками як ідіот. Потрапляв у скрутні обставини, наживав ворогів і все ж не міг стати іншим. Продовжував фліртувати з незаміжніми, а в Ріо ледве врятувався од розгніваних братів якоїсь Антонієти, з якою зустрічався. Братів було четверо, і вони були сповнені бажання провчити його, тому Ромуло і погодився поїхати в Ільєус. Він заприсягнувся ніколи більше не дивитися на дівчат. Це відрядження в Ільєус обіцяло добрий заробіток, а він збирав гроші. Окрім того, Мундіньйо Фалкан обіцяв йому винагороду, якщо він не затягуватиме обстеження і доведе необхідність термінової присилки землечерпалок. Він так і зробив і домовився з Мундіньйо, що той попросить міністерство, аби йому було доручено керівництво роботами по випрямленню та поглибленню фарватера. Експортер обіцяв йому більшу винагороду, коли перший іноземний пароплав зайде в порт, пообіцяв також потурбуватися про його просування по службі та підвищення на посаді. Чого йому бракувало ще? І все ж таки він зв'язався з цією дівчиною, обнімався з нею в кіно, надавав їй нездійснених обіцянок. І ось наслідки: після неприємної розмови з Мундіньйо довелося телеграфувати в Ріо і просити заміни. Ромуло обіцяв, що, прибувши в Ріо, він не дасть міністрові спокою до того часу, поки драги і буксири не будуть відправлені. Це все, що він міг зробити. Залишатися ж в Ільєусі, щоб його одшмагали нагайкою на вулиці або пристрелили серед тихої ночі, він не міг. Тому він замкнувся в номері, щоб вийти лише в час прибуття пароплава. Вона збожеволіла — призначити побачення на скелях, він не вірив, що Мелк вернувся на плантацію, де кінчалося збирання урожаю. Божевільна, йому взагалі таланило на психопаток, він, як правило, натикався на таких...

Малвіна чекала вгорі, на скелях. Хвилі кликали її вниз. Вдень він ледве не помер з переляку; тепер вона зрозуміла — він не прийде. Вона дивилася, як летить піна, хвилі гукали її, на мить у неї промайнула думка кинутись вниз. Так вона звела б рахунки з життям. Але ж їй хотілося жити, хотілося виїхати з Ільєуса, працювати, стати самостійною, знайти собі місце в світі. Який з того сенс, що вона помре? Вона кинула в хвилі свої тонко розроблені плани, спокуси Ромуло, його клятви, порвала і кинула у воду записку, яку він написав їй за кілька днів після приїзду до Ільєуса. Малвіна зрозуміла, що зробила помилку, бо бачила лише єдиний спосіб вибратися звідси: зіпершись на руку чоловіка або коханця. Чому? Чи це не вплив Ільєуса, який втовкмачив їй зневіру у власні сили? Чому треба виїжджати, неодмінно тримаючись за чиюсь руку? Зв'язати себе обіцянками, взяти собі на плечі непосильний тягар обов'язку? Чому не рушити самій на завоювання світу? Так, вона піде, але не через двері смерті, адже вона палко прагнула життя, життя вільного, як безбережне море. Вона взяла туфлі, спустилася із скелі і почала обмірковувати новий план. На серці полегшало. Мабуть, воно й краще, що він не прийшов: хіба можна жити з боягузом?

Про вічне кохання, або про Жозуе, який долає стіни

У тій низці сонетів, які присвячувались «байдужій, невдячній, зверхній і гордій М...» і друкувалися курсивом у відділі суміші «Діаріо де Ільєус» поруч із повідомленнями про народження, хрестини, смерть і одруження, Жозуе не раз у вимучених римах стверджував, що його неприйняте кохання — вічне. Пристрасть вчителя взагалі була позначена багатьма високими якостями, кожна з яких сама собою була чудовою, але найбільше уваги на сторінках газет він віддавав її вічній суті. Ця «вічність» добувалася вчителем у поті чола, бо йому доводилося упрівати над александрійським і десятискладовим віршем, підшукуючи відповідні рими. В палкому багатослів'ї любов Жозуе ще більше зросла і досягла розмірів безсмертя, коли нарешті гордість Малвіни, враженої убивством Сіньязіньї і Осмундо, виявилась зломленою і між ними розпочався флірт. То був час довжелезних поем, що прославляли це кохання, яке непідвладне часові і навіть смерті. «Вічне, як сама вічність, неосяжне, мов усі відомі і невідомі світи, безсмертне, як безсмертні боги»,— писав учитель.

Через глибокі переконання, а також з практичних міркувань (на довгі поеми, якщо їх римувати і вираховувати склади, не вистачить і життя) Жозуе приєднався до славнозвісного «Тижня сучасного мистецтва» в Сан-Пауло, революційне відлуння якого досягло Ільєуса із трирічним запізненням. Тепер він клявся у коханні до Малвіни, застосовуючи модерністську поетику, вільну од кайданів рим і розмірів. Він виголошував своє поетичне кредо на літературних дискусіях в «Папеларіа Моделе», де сперечався з Доктором, Жоаном Фулженсіо і Ньо-Гало, або в літературному товаристві імені Руя Барбози, де його опонентом був Арі Сантос. Сучасна поезія вимагала меншої трати сил, бо не треба було зважати на ритм і рими. До того ж хіба не в модерновому стилі було споруджено будинок Малвіни? «У нас багато спільного, навіть смаки»,— думав він.

Але найдивовижнішим було те, що ця вічність, котра не поступалася самій вічності, і це безсмертя, більше, аніж безсмертя усіх богів, зібраних докупи, змогли сягнути нових рубежів у памфлетній прозі, коли дівчина перестала кокетувати з Жозуе і почала скандальне знайомство з Ромуло. Насіба зворушили страждання Жозуе, з якими той не крився у барі. Друзі Жозуе з «Папеларіа Модело», а також а літературного товариства виявили до нього співчуття і деяку цікавість. Але в своїх стражданнях Жозуе чомусь намагався обіпертися на анархістське плече іспанця-шевця Феліпе. Іспанець був єдиним філософом у місті, що мав певний погляд на суспільство, на життя, на жінок, на служителів культу. Причому погляд цілком негативний. Жозуе начитався різних брошур, облишив поезію і став на плідний шлях прозаїка. Це була солоденька і претензійна проза: Жозуе віддався анархізмові душею і тілом, він зненавидів існуюче суспільство, почав вихваляти рятівні бомби та динаміт і кликати до помсти всьому і всім. Доктор хвалив його піднесений стиль. Але по суті похмуре натхнення Жозуе було спрямоване проти Малвіни. Він сказав, що назавжди розчарувався в жіноцтві і особливо в чудових доньках фазендейро, котрі були примітними нареченими. «Просто неповнолітні повії...» — кидав він їм услід, коли вони проходили повз нього, такі молоді і цнотливі у формі монастирської школи або такі спокусливі в елегантних сукнях.

Але кохання до Малвіни! Ох, це кохання, воно залишалося вічним навіть у його екзальтованій прозі; воно ніколи не помре в серці Жозуе, і він лише тому не загинув з відчаю, що вирішив змінити за допомогою пера і суспільство, і серця жінок.

Зненависть до світських дівчат, що виникла після читання туманних брошур, логічно наблизила його до дівчат з народу. Коли він вперше звернув увагу на вікно самотньої Глорії (який сміливий революційний жест! Який бойовий акт у блискавичній політичній кар'єрі Жозуе! Щоправда, задуманий і здійснений він був ще до того, як учитель приєднався до анархістів) — то зробив це з метою показати Малвіні, в яку безодню відчаю штовхнула його її зухвала розмова з інженером. Але вчинок Жозуе не справив жодного враження на Малвіну, вона навіть не глянула в його бік, така магічна сила крилася в словах інженера Ромуло... А втім, у вищому світі це було помічено. Зухвала і непристойна поведінка Жозуе не виявилася в центрі міських пліток лише завдяки таким подіям, як флірт Ромуло і Малвіни, спалення тиражу «Діаріо де Ільєус» та насильство над чиновником префектури.

Феліпе привітав Жозуе із сміливим вчинком. Так почалася їхня дружба. Жозуе почав приносити брошури в свою кімнату, що містилася над кінотеатром «Віторія». Він зневажав Малвіну і все ж зберіг до неї вічне і безсмертне кохання, хоча дівчина й поводилася недостойно. Він возвеличував Глорію, жертву забобонів. Честь цієї жінки виявилась заплямованою, адже вона, поза всяким сумнівом, зазнала насильства, внаслідок чого її вигнали із вищого світу. Вона свята. Своє обурення він висловлював, звичайно, не називаючи імен,— полум'яною прозою, яка переповнювала його зошити. А оскільки Жозуе був цілком щирим, бо він справді страждав, то вважав, що своїми статтями викличе в Ільєусі небачені скандали. Йому хотілося кричати посеред вулиць про своє співчуття Глорії, про бажання, які вона в ньому розбуджувала (любив він усе ще Малвіну), про повагу, якої вона цілком заслуговувала. Він хотів розмовляти з нею в ті години, коли вона сиділа біля вікна, гуляти з нею, побравшись за руки, вулицями, поселити її у своїй скромній кімнатці, де він писав і відпочивав. Жити з нею разом життям людей, що порвали із суспільством і яких вигнала сім'я. А потім кинути в обличчя Малвіни жахливе звинувачення, гукнувши: «Бачиш, до чого ти мене довела? Винна у всьому ти!»