Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі забіг в один з багатьох переходів між усіма цими захованими скарбами. Завернув направо біля величезного опудала троля, пробіг ще трохи, тоді повернув ліворуч біля поламаної щезальної шафи, у якій торік загубився Монтеґю, й нарешті зупинився біля іншої величезної шафи, вкритої пухирями, очевидно, від кислоти. Відчинив рипучі дверцята - шафу використовували як схованку для клітки з істотою, що давно вже здохла: її кістяк мав п'ять лап. Гаррі запхав підручник Напівкровного Принца ззаду за клітку й зачинив дверцята. Затримався на мить, відчуваючи, як несамовито калатає серце, й обвів поглядом увесь цей непотріб… чи знайде він це місце серед такого мотлоху? Схопив з якогось ящика пощерблене погруддя бридкого старого чаклуна, поставив його на шафу, в якій щойно заховав книжку, почепив на голову погруддю, щоб було прикметніше, стару запорошену перуку й якусь потьмянілу тіару, а тоді притьмом помчав назад провулочками, захаращеними прихованим від чужих очей мотлохом, підбіг до дверей, вискочив у коридор, грюкнувши, зачинив за собою двері, й ті негайно знову злилися з суцільною кам'яною стіною.

Гаррі помчав прямо до туалету поверхом нижче, запихаючи по дорозі в сумку Ронову «Прогресивну методику зіллєваріння».

За хвилину він уже стояв перед Снейпом, котрий мовчки простяг руку до сумки. Гаррі, важко дихаючи й відчуваю чи, як пече в грудях, віддав її й чекав.

Снейп по одному витягував підручники й оглядав. Останнім залишився підручник настійок, і він дуже уважно його переглянув, перш ніж заговорити.

–  Поттер, це твій підручник «Прогресивної методики зіллєваріння»?

–  Так, - відповів Гаррі, усе ще важко дихаючи.

–  Ти в цьому впевнений, Поттер?

–  Так, - трохи виклично підтвердив Гаррі.

–  Ти купив цю «Прогресивну методику зіллєваріння» в книгарні «Флоріша й Блотса»?

–  Так,-рішуче визнав Гаррі.

–  Тоді чому, - запитав Снейп, - зсередини на палітурці написано «Руні Ввазусруні»?

Серце в Гаррі на мить зупинилося.

–  Це моє прізвисько, - відповів він.

–  Твоє прізвисько, - повторив Снейп.
– Так… мене так прозвали друзі, -уточнив Гаррі.

–  Я розумію, що таке прізвисько, - сказав Снейп. Його холодні чорні очі знову почали свердлити Гаррі, але він намагався в них не дивитися. Закрий свій мозок… закрий свій мозок… але ж він так і не навчився цього робити…

–  Знаєш, що я думаю, Поттер?-дуже спокійно запитав Снейп.
– Я думаю, що ти брехун і шахрай, і що ти заслуговуєш відбувати в мене покарання щосуботи аж до кінця семестру. А ти що думаєш, Поттер?

–  Я… я з цим не погоджуюся, пане професоре, - відповів Гаррі. і далі уникаючи Снейпових очей.

–  Побачимо, що ти скажеш після покарань, - сказав Снейп.
– О десятій ранку в суботу, Поттер. У моєму кабінеті.

–  Але ж, пане професоре… - пробелькотів у розпачі Гаррі.
– Квідич… останній матч цього…

–  Рівно о десятій, - прошипів Снейп і вишкірив жовті зуби.
– Бідолашний Ґрифіндор… цього року четверте місце вам забезпечене…

І, не кажучи більше ні слова, Снейп вийшов з туалету, а Гаррі стояв і дивився в потріскане дзеркало, відчуваючи таку слабкість, якої Рон, напевно, не відчував ніколи вжитті.

–  Не хочу нагадувати, що я тобі це не раз казала, - зронила Герміона згодом у вітальні.

–  Перестань, Герміоно, - сердито буркнув Рон.

Гаррі так і не пішов вечеряти; у нього геть пропав апетит. Він щойно закінчив розповідати Ронові, Герміоні й Джіні про те що сталося, хоч у цьому й не було великої потреби.

Новина розлетілася блискавично: Плаксива Мірта, очевидно, вважала за свій обов'язок вигулькувати в кожнісінькому туалеті замку, розносячи цю вістку; Мелфоя в шкільній лікарні вже провідала Пенсі Паркінсон; не гаючи часу, вона почала скрізь паплюжити Гаррі. а Снейп розповів викладачам усі подробиці того, що сталося. Гаррі вже довелося пережити страшенно неприємні п'ятнадцять хвилин у товаристві професорки Макґонеґел, яка сказала, що йому дуже пощастило, як його відразу не вигнали, і що вона від усього серця підтримує призначене Снейпом покарання щосуботи до кінця семестру.

–  Я ж тобі казаха, що той Принц був паршивий тип, - ніяк не могла вгамуватися Герміона.
– І я мала рацію, скажи?

–  Я так не думаю- впирався на своєму Гаррі.

Йому було погано і без Герміониних повчань: обличчя гравців ґрифіндорської команди, коли він їм повідомив, що не гратиме в суботу. були для нього найгіршою карою. Він відчував погляд Джіні, але не піднімав на неї очей: не хотів побачити її розчарування чи обурення. Сказав їй тільки, що в суботу вона буде ловцем, а Дін знов увіллється в команду і займе її місце загонича. Якщо вони переможуть, то Джіні помириться з Діном на хвилі загальної післяматчевої радості… ця думка пронизала Гаррі крижаним ножем…- Гаррі.
– все чіплялася Герміона, - і як же ти можеш захищати ту книжку після того, як закляття…

–  Та скільки триндіти про книжку!
– зло урвав її Гаррі.
– Принц просто переписав це закляття! Він же не радив його застосовувати! Скоріше за все, він записав те, що хтось використав проти нього!

–  Я в це не вірю,- заперечила Герміона.
– Ти просто виправдовуєшся…

–  Я не виправдовуюся!-вигукнув Гаррі-Краще б я такого не робив-і не тільки через той десяток покарань. Ти знаєш, що я не використав би таке закляття навіть проти Мелфоя, але не можна звинувачувати в цьому Принца. адже ж він не написав: "Випробуйте, це класна штучка"… він просто робив нотатки для себе, а не для когось іншого…

–  То ти хочеш сказати, -немогла повірити Герміона, - що підеш туди і…

–  … і заберу книжку? Аякже.
– переконано заявив Гаррі.
– Послухай, без Принца а б ніколи не виграв фелікс-феліціс. Ніколи б не довідався, як урятувати від отруєння Рона, ніколи б…

–  …не здобув незаслуженої репутації блискучого знавця настійок та відварів, -уїдливо додала Герміона.

–  Та годі вже, Герміоно!
– втрутилася Джіні, і Гаррі був цим такий приголомшений і такий вдячний, що навіть посмів на неї глянути.
– Судячи з усього, Мелфой збирався скористатися непрощенним закляттям, то ти б краще раділа, що Гаррі мав чимось добрим оборонитися!

–  Ну, звичайно, я радію, що Гаррі не закляли!
– сторопіла Герміона, - але я б не казала, що «Сектумсемпра» - добре закляття. Дивися, Джіні, які він тепер має неприємності! А які тепер у вас мізерні шанси в матчі…

–  Ой, тільки не прикидайся, ніби ти щось тямиш у квідичі, - урвала її Джіні, - бо тільки пошиєшся в дурні.

Гаррі й Рон витріщили очі: Герміона й Джіні, які завжди так добре ладнали, тепер сиділи, схрестивши руки на грудях, повідвертавшись одна від одної. Рон боязко підвів очі на Гаррі, а тоді схопив якусь книжку й затулився нею. А от Гаррі, навіть знаючи, що великої його заслуги в цьому не було, раптом відчув неймовірне піднесення, хоч ніхто з них до кінця вечора так і не заговорив.

Та його радість тривала недовго. На другий день він мусив терпіти кпини слизеринців, не кажучи вже про обурення колег-ґрифіндорців, яких страшенно засмутила звістка про заборону їхньому капітанові брати участь у фінальному матчі сезону. Коли настав суботній ранок, Гаррі, незважаючи на те, що він казав Герміоні, з радістю віддав би увесь фелікс-феліціс світу за право вийти на квідичне поле разом з Роном, Джіні та всіма іншими. Було нестерпно плуганитися проти маси прикрашених стрічками, кепками, прапорами та шарфами учнів, що сунули надвір, на сонечко, і спускатися по кам'яних сходах у підвали, куди майже не долинав далекий галас юрби, знаючи, що не почує звідти ані словечка коментарю, ані радісних криків чи розпачливих стогонів.