Гаррі Поттер і напівкровний принц

–  Я бажав би йому смерті.
– тихо промовив Гаррі.
– І прагнув би, щоб його смерть настала від моєї руки.

–  Ото ж бо!
– вигукнув Дамблдор.
– Тепер ти бачиш - пророцтво не означало, що ти мусив щось робити! Але пророцтво спонукало Лорда Волдеморта позначити тебе як рівного собі… інакше кажучи, ти можеш вільно обирати свій шлях і можеш спокійно відкинути пророцтво! А от Волдеморт і далі надає пророцтву занадто великого значення. Він не залишить тебе в спокої… а це, з усією очевидністю, означатиме, що…

–  Що один з нас повинен урешті-решт убити другого, - закінчив Гаррі.

– Так.

Аж тепер він нарешті збагнув, що йому намагався роз'яснити Дамблдор! Йшлося про різницю між тим, коли тебе виштовхують на арену, де має відбутися битва не на життя, а на смерть, і коли ти сам виходиш на цю арену з гордо піднятою головою. Хтось, можливо, вважатиме, що між цим немає особливої різниці, але Дамблдор знає… і я знаю, - подумав Гаррі, раптом відчуваючи хвилю шаленої гордості, - і мої батьки знали… що це абсолютно різні, ба навіть несумісні, речі.

– РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ-

Сектумсемпра

Уранці на уроці заклинань, попередньо наклавши на тих, хто сидів поблизу, закляття-глушиляття, втомлений, але задоволений учорашнім досягненнями Гаррі розповів про все Ронові й Герміоні. Обоє були приємно вражені тим. як Гаррі лестощами виманив у Слизорога спогад, і з благоговінням вислухали розповідь про Волдемортові горокракси та Дамблдорову обіцянку взяти Гаррі з собою, коли він знайде наступного горокракса.

Слухаючи Гаррі, Рон мимоволі розмахував чарівною паличкою, спрямованою кудись у стелю, а коли той закінчив, Рон від здивування аж рота роззявив:

–  Ого. Ти з Дамблдором… щоб знищити… ого.

–  Роне, ти викликаєш снігопад,-терпляче взяла його за руку Герміона й відвела чарівну паличку зі стелі, з якої й справді почали падати великі білі сніжинки. Гаррі помітив, що запухла від сліз Лаванда Браун з-за сусіднього столика кинула на Герміону такий спопеляючий погляд, що Герміона негайно відпустила Ронову руку.

–  Ой, так, - здивовано глянув собі на плечі Рон.
– Вибачте… Тепер можна подумати, що в нас лупа…

Він струсив з Герміониних плечей штучні сніжинки. Лаванда розплакалася. Рон відвернувся від неї з винуватим виразом.

–  Ми з нею порвали, - прошепотів він Гаррі, не ворушачи губами.
– Учора ввечері. Коли вона побачила, як я виходив з Герміоною зі спальні. Тебе вона не помітила, то й подумала, що ми там були тільки вдвох.

–  А ти, - спитав Гаррі, - не шкодуєш, що між вами все скінчилося?

–  Ні, - зізнався Рон.
– Не дуже було приємно, коли вона здійняла крик, але принаймні ми порвали не з моєї ініціативи.

–  Боягуз, - муркнула Герміона задоволено.
– Та той вечір узагалі був важкий для романтичних пар. Джіні й Дін також посварилися - чув, Гаррі?

Гаррі здалося, що вона, повідомляючи новину, глянула на нього багатозначно, та хіба могла вона знати, що всередині в Гаррі зненацька все затанцювало в ритмі самби? Вдаючи незворушність, він запитав якомога байдужіше:

–  Чого це вони?

–  Та через дурничку… Джіні сказала, що не любить, коли він їй помагає пролазити в отвір за портретом, наче вона сама не вміє… але вони вже давно гиркалися.

Гаррі подивився на Діна, що сидів у протилежному кутку класу. Видно було, що той смутний.

–  І ти тепер опинився перед вибором, правда?
– запитала Герміона.

–  Тобто?-не зрозумів Гаррі.

–  З квідичною командою, - пояснила Герміона.
– Як що Джіні й Дін не розмовлятимуть…

–  А… ну, так,-відлягло Гаррі від серця.

–  Флитвік, - попередив Рон.

До них підскоком наближався крихітний викладач заклинань, а крім Герміони, ніхто з них ще не зумів перетворити оцет на вино; її колба була повнісінька соковитої темно-червоної рідини, тоді як у колбах у Гаррі й Рона хлюпало щось брудно-буре.

–  Годі вже, хлопці, годі, -докірливо пискнув професор Флитвік.
– Менше розмов, а більше діла… ану покажіть, на що ви здатні…

Хлопці з усієї сили зосередилися, разом підняли чарівні палички й націлили їх на колби. У Гаррі оцет перетворився на лід; а Ронова колба взагалі вибухла.

–  Так… завдання додому… - вигулькнув з-під стола професор Флитвік, виймаючи з капелюха скалки скла, - відпрацювати практичні навички.

Так збіглося, що після уроку заклять у всіх трьох виявився вільний урок, тож вони пішли разом до вітальні. Рон, видно, вже й забувся про розрив стосунків з Лавандою, Герміона теж була в доброму гуморі, хоч, коли її запитали, чого вона так усміхається, то дівчина відповіла просто:

–  День сьогодні гарний.

Ніхто з друзів не здогадувався про жорстоку битву, що точилася в голові у Гаррі:

Вона Ройова сестра.

Але ж вона порвала з Діном!

Вона все одно Ронова сестра

А я його найкращий друг!

Це ще гірше.

Якщо я спочатку поговорю з ним…

Він тебе вдарить.

А якщо мені все одно?

Він же твій найкращий другі

Гаррі й не помітив, як вони пролізли крізь отвір за портретом у залиту сонцем вітальню, і тільки невиразно зафіксував, що там зібралася зграйка семикласниць. Аж тут Герміона закричала:

–  Кеті! Ти повернулася! Як здоров'я?

Гаррі поглянув - і справді, це була вже здорова-здоровісінька Кеті Бел, навколо якої щебетали подруги.

–  Усе чудово!
– радісно відповіла Кеті.
– Виписалася зі Святого Мунґа в понеділок, побула кілька днів удома з батьками, а сьогодні зранку прибула сюди. Гаррі. Ліна мені якраз розповідала про Маклаґена й про матч…

–  Так, - буркнув Гаррі, - але тепер, коли ти повернулася і Рон у формі, ми маємо всі шанси роздовбати Рейвенклов. А це означає, що ми зможемо ще поборотися й за Кубок. Послухай, Кеті…