Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

Було видно, що Флер невдоволена, що ґоблін послав її з цим дорученням, тож вона роздратовано пішла кудись за будинок.

Ґрипхук, як і казала Флер, чекав їх у найменшій з трьох спалень котеджу, в якій тепер ночували Герміона й Луна. Він опустив червоні бавовняні штори, затулившись від яскравого, хоч і захмареного неба, і кімната набула якогось вогняного відблиску, що не надто пасувало до світлого, насиченого повітрям котеджу.

– Я прийняв рішення, Гаррі Поттер, - сказав ґоблін, що сидів, схрестивши ноги, в низькому кріслі й барабанив по бильцях своїми хирлявенькими пальцями.

– Хоч ґрінґотські ґобліни і вважатимуть, що це підла зрада, але я вирішив тобі допомогти...

– Це чудово!
– вигукнув Гаррі, відчуваючи полегшення.
– Дякую тобі, Ґрипхуче, ми дуже...

– ...в обмін, - твердо завершив речення ґоблін, - за винагороду.

Захоплений зненацька, Гаррі завагався.

– І скільки ж ти хочеш? У мене є гроші.

– Не за гроші, - заперечив Ґрипхук.
– Гроші я маю.

Його чорні очі заблищали; вони були зовсім без білків.

– Я хочу меч. Меч Ґодрика Ґрифіндора.

Настрій у Гаррі різко впав.

– Це неможливо, - заявив він.
– Вибач.

– Тоді, - м’яко сказав ґоблін, - виникають труднощі.

– Ми можемо дати тобі щось інше, - гаряче обізвався Рон.
– Там, у Лестранжів, мабуть, повно всякого добра, ти собі вибереш, що захочеш.

Такого не треба було казати. Ґрипхук спалахнув.

– Я не злодій, хлопче! Я не зазіхаю на скарби, на які не маю права!

– Але ж меч - наш...

– Не ваш, - заперечив ґоблін.

– Ми ґрифіндорці, а він належав Ґодрику Ґрифіндору...

– А кому він належав до Ґрифіндора?
– запитав ґоблін і випростався.

– Нікому, - відповів Рон, - він був виготовлений для нього.

– Ні!
– сердито вигукнув ґоблін, показуючи довгим пальцем на Рона.
– Знову ця чаклунська зарозумілість! Цей меч належав Раґнукові Першому, а Ґодрик Ґрифіндор у нього вкрав! Це наш загублений скарб, шедевр ґоблінського мистецтва! Він належить ґоблінам! Меч - це плата за мою послугу! Погоджуйтесь, або як хочете!
– погляд ґобліна палав гнівом.

Гаррі зиркнув на друзів і сказав:

– Ґрипхук, нам треба порадитись, якщо ти не проти. Зачекаєш кілька хвилин?

Ґоблін похмуро кивнув головою.

У порожній вітальні Гаррі, насупившись і міркуючи, як бути, підійшов до каміна. Рон у нього за спиною сказав:

– Та він насміхається. Ми не можемо віддати меч.

– Це правда?
– запитав Гаррі в Герміони.
– Ґрифіндор і справді його вкрав?

– Не знаю, - розгублено зізналася вона.
– У чаклунській історії нерідко дуже побіжно згадується про ті прикрощі, що їх чаклуни завдавали іншим магічним расам, але я не пригадую жодного натяку на те, що Ґрифіндор украв меч.

– Це ще одна ґоблінська байка, - сказав Рон, - з тих, де чаклуни завжди ґоблінів дурять. Наше щастя, що він не вимагає віддати йому чарівні палички.

– Роне, ґобліни мають усі підстави недолюблювати чаклунів, - сказала Герміона.
– У минулому з ними поводилися досить жорстоко.

– Та ґобліни теж не пухнасті кролики, - заперечив Рон.
– Вони повбивали море наших. Вони теж не гребували нічим.

– Якщо ми почнемо сперечатися з Ґрипхуком, чия раса лицемірніша й жорстокіша, то він тим паче не захоче нам допомагати!

Запала тиша, бо друзі думали, як знайти вихід з цієї ситуації. Гаррі глянув у вікно на могилу Добі. Луна щойно поставила біля надгробка гілочку лаванди в слоїку з-під варення.

– Слухайте, - обізвався Рон, і Гаррі подивився на нього, - а якщо так: кажемо Ґрипхукові, що меч нам потрібен аж до самого сейфа, а там ми його віддамо. А в сейфі лежить підробка! Ми поміняємо мечі місцями й віддамо йому підробку.

– Роне, та ж він їх розрізнить краще за нас!
– вигукнула Герміона.
– Це ж саме він зрозумів, що сталася підміна мечів!

– Та поки до нього дійде, ми ноги в руки - і прощай ґоблін-воблін...

Він не витримав погляду, яким його зміряла Герміона.

– Це, - неголосно мовила вона, - просто підло. Попросити, щоб він допоміг, а потім ошукати? І ти ще дивуєшся, Роне, чому ґобліни не люблять чаклунів?

Ронові вуха почервоніли.

– Добре-добре! Я просто так собі подумав! А ти що скажеш?

– Треба запропонувати йому щось інше, не менш коштовне.

– Чудово. Зараз піду й принесу ще один старовинний меч ґоблінської роботи, а ти його гарно загорни в подарунковий папір.

І знову всі замовкли. Гаррі був переконаний, що ґоблін не погодиться ні на що інше, крім меча, навіть якби вони й мали щось не менш коштовне. Але ж цей меч - їхня єдина й незамінна зброя проти горокраксів.

Він на мить заплющив очі й прислухався до шуму моря. Думка, що Ґрифіндор міг украсти меча, була йому неприємна. Він завжди пишався тим, що ґрифіндорець. Ґрифіндор захищав маґлородців, це він зітнувся у двобої з любителем чистокровних Слизерином...

– Може, він бреше, цей Ґрипхук, - знову розплющив очі Гаррі.
– Може, Ґрифіндор не брав меча. Як нам знати, що саме ґоблінова версія історії правдива?

– А яка тобі різниця?
– здивувалася Герміона.

– Буде легше на душі, - відповів Гаррі.

Він глибоко вдихнув.

– Ми йому скажемо, що віддамо меча після того, як він нам допоможе проникнути в сейф... але постараємося не уточняти, коли саме він його отримає.

Ронове обличчя розпливлося в усмішці. Герміона, однак, дивилася з тривогою.

– Гаррі, не можна...

– Він його отримає, - вів далі Гаррі, - коли ми знищимо всі горокракси. Я все зроблю, щоб меч був у нього. Я дотримаю слова.

– Це може тривати роками!
– сказала Герміона.

– Я це розумію, а йому знати не конче. Я йому не брехатиму... по суті.

Гаррі зустрів її погляд з викликом - і водночас з соромом. Пригадалися слова, викарбувані над брамою Нурменґарда: «Для загального блага».Відкинув цю думку геть. Хіба є інший вихід?

– Мені це не подобається, - сказала Герміона.

– Мені теж не дуже, - визнав Гаррі.

– А я вважаю, що це геніально, - знову скочив на ноги Рон.
– Пішли йому скажемо.