Гербарій коханців

Ірина зробила вигляд, ніби вірить у всі ці історії, але не стала говорити Орестові, що її батьки точно не будуть тішити його самолюбство й артистична відомість імовірного нареченого їхньої доньки не зменшує в їхніх очах надмірно великої різниці у віці.

У день уродин бравада Ореста змінилася відвертою панікою. З самого ранку він прибіг до друга і попросив, щоб його дружина підготувала костюм, краватку, свіжу сорочку, а також допильнувала, щоб наречений виглядав «по-людськи». Вони з другом випили для хоробрості пляшку вина, і уже значно більш упевнений у собі Орест вирушив на оглядини. Двері йому відчинив Іринин батько і побачив перед собою ненабагато молодшого за себе чоловіка, який, побуряковілий від хвилювання, ніби школяр, зажовував запах алкоголю хвойною гілочкою. Батько запросив його до помешкання. Куплена за півціни не надто свіжа гербера, яку Орест приніс Ірині, але від хвилювання віддав батькові, зламалася дорогою, і Орест причепив квітку шпилькою. Коли мама Ірини ставила квітку до вази, шпилька вилетіла і вколола мамі палець.

Ірині Орест подарував парфуми, які, мабуть, довго пролежали десь серед його запасів, і їхній запах уже більше нагадував сморід, а коробка, в яку вони були запаковані, вицвіла і протерлася по кутках.

Батьки були здивовані, але Орест нічого не зауважив, у таких випадках він чомусь вважав, що його дріб’язкову скупість ніхто не помітить.

Батьки, у свою чергу, здивували Ореста тим, що ніколи не чули про його творчість. Для них він не був знаменитим ілюстратором дитячих книг, як для батьків панночок, про яких він так любив розповідати. Для батьків Ірини він був просто підстаркуватим розлученим чоловіком без конкретної професії і постійного місця роботи. Чоловіком у старомодному костюмі, який явно витягли з шафи після тривалого лежання і навіть не здали в хімчистку. Чоловіком із невміло зав’язаною краваткою, яку він постійно смикав від незвички, і вона з’їхала набік. Чоловіком, який мав нахабство претендувати на руку і серце їхньої єдиної доньки, зовнішність і освіта якої давали їй шанси сподіватися кращої долі, як відразу ж заявила Орестові мама Ірини.

Орест знітився. Він явно не був готовий до такого прийому. «Розмальовування дитячих книжечок», як зневажливо назвав його фах Іринин батько, явно не справило того враження, на яке Орест розраховував. Принесену ним найвідомішу з його книг потенційний тесть неуважно перегорнув і відклав убік зі словами: «Книжок у нас не бракує».

Потім усі сіли за стіл і напружено замовкли. Від розгубленості батьки Ірини забули навіть про незмінний ритуал припрошування гостя до їжі, а Орест не наважувався сам покласти собі у тарілку салатів і ковбаси.

– Ви, я бачу, гомеопатичну нафту вживаєте, – зауважив Орест на серванті знайому пляшечку і порушив незручну мовчанку, яка вже довший час панувала за святковим столом.

– Так, дуже допомагає на очищення організму, – мама відповіла стримано, але відчувалося, що крига в її голосі скресла.

– А ви натще п’єте чи на ніч? – продовжував розпитувати Орест. – Бо мені здається, натще не таке помічне, а як випити на ніч, то присипляє миттєво, аж дивно.

Розмови на тему здорового способу життя і народної медицини здатні були об’єднати кого завгодно, а тим більше людей одного покоління і спільного життєвого досвіду. Вже через п’ять хвилин Ірина здивовано спостерігала за тим, як жваво Орест ділиться з мамою рецептом чудодійної маски на очищення організму:

– Берете п’ять столових ложок борошна і змішуєте його з медом, додаєте троха оливи, бажано, ясна річ, нерафінованої, самі знаєте. То все намащуєте на спину. Зверху замотати пластиковою плівкою і вбрати теплий халат, а тоді парити ноги хвилин двадцять, не менше. Потім відкриваєте маску і самі побачите, як зі шкіри будуть лізти чорні хробаки. Треба їх змивати і чекати, поки вилізуть усі, тоді добре вимити шкіру, змастити оливою, на ніч випити 50 грамів підігрітої перцівки з маслом, і на ранок ви здорові.

– Справді? – дивувалася мама. – А що то за хробаки?

– Невідомо, мабуть, токсини якісь виходять, – цілком серйозно відповів Орест. – Я сам спершу не вірив, але спробував, і дуже дієво. Жінка знайомого навіть немовляті таке робила, і відразу зняло застуду.

– Немовляті? – не повірила мама. – А можна хіба?

– А що, краще хімію давати? – обурився Орест. – Починають труїти дитину антибіотиками з пелюшок, а потім дивуються, звідки ті хробаки беруться.

– А на розширення пор шкіри обличчя допомагає? – явно зацікавилася рецептом мама.

– Не знаю, не пробував, але правда є така, що після такої маски шкіра як у немовляти. Мало би і на обличчя допомогти.

– А про холодні обливання ви чули? – вступив у розмову тато.

– Аякже. Я сам кілька років обливався, і мушу вам сказати, може, не при дитині, тобто… – Орест зрозумів, що ляпнув зайвого, відокремивши себе і батьків від Ірини, але захоплені розмовою батьки, здається, не зауважили проколу. – Мушу сказати, дуже добре діє на тиск і тойво-во. Ну розумієте, по чоловічому, – і Орест підморгнув батькові Ірини.

Після цього вони випили за здоров’я уродинниці, закусили, Орест поцікавився рецептами салатів, порекомендував Ірининій мамі замінити в салаті «Олів’є» ковбасу вареною куркою, а маринований огірок – свіжим, а майонез робити самому з нерафінованих продуктів і підняв власний рейтинг до максимально можливого.

– Знаєте, як робиться справжній французький майонез? – Орест почувався як на сцені й говорив повагом, ретельно вимовляючи кожне слово, ніби розповідав як мінімум про квантову механіку. – Берете кілька жовтків і довго розтираєте їх із сіллю і цукром, тоді додаєте трохи гірчиці, краще французької, в зернах, і знову розтираєте. До того можна додати ще якихось спецій і готово – ніякої шкоди, особливо якщо яйця домашні.

– А не псується такий майонез? – засумнівалася мама Ірини. – Все ж таки сирі яйця, хто його знає.

– Ну, хочете їсти хімію, беріть те, що не псується, а я салати в холодильник не ставлю, зробив на раз, а що не з’їли – викинули.

Мати Ірини запропонувала перейти до гарячого, Орест підхопився і допоміг їй заносити посуд на кухню, там діловито зазирнув до баняків, запропонував щось досолити, а щось приправити червоним перцем, і вони з мамою надовго поринули в захопливу для обох бесіду про корисність щоденних клізм.

Це була цілковито нова на той час теорія, яка поволі витісняла з ринку моду на очищення організму і лікування за допомогою споживання власної сечі. Ірина з подивом дізналася, що, виявляється, і її мати, і Орест активно застосовували уринотерапію як для зовнішнього, так і для внутрішнього вжитку:

– Збираєте ще теплу вранішню сечу, – довірливим, майже інтимним шепотом розповідав мамі Орест. – Ну але ви знаєте, спочатку треба трошки попісяти поза баночку, бо у найперших краплях може бути білок і різні токсини, а вже ту середульшу сечу збираєте до банячка. Якщо того мало, то доливайте ще денною, але вечірньою вже нє, там забагато продуктів розпаду. Ясно, що найкраще дістати сечу немовляти, але то вже хіба як внуки підуть, – і Орест підморгнув мамі Ірини, мало не порушивши всю ідилію, бо вона, хоча вже і трохи захмеліла, а таки здригнулася від думки, що онуки у неї можуть бути від нього, Ореста, її ровесника.

– А ви як пили – сиру чи кип’ячену? – запитала мама.

– Сиру, ясна річ, а яку ще, – здивувався Орест.

– Я чула, люди кип’ятять, щоб токсини вивести – чотири години на маленькому вогні.

– Та то всю хату засмердіти можна, навіть не думайте, то дурниці хтось каже. – Орест вимовляв по-галицьки «дурничі».

– Та ото ж і я так подумала, тому вирішила теж пити сиру, воно й вітамінів більше.

– Але я вже перестав пити сечу. Відколи почав робити клізми з ромашкою, так бадьоро себе почуваю, що вже і не треба, – сказав Орест.