Голубий пакет

Капітан Дмитрієвський пояснив: сеанс почався в нуль шістнадцять і раптом перервався в нуль двадцять одну хвилину. Черговий оператор підозрює, що горєловський кореспондент намагався передати знак «мені загрожує небезпека», але, мабуть, не встиг. Щоправда, оператор не зовсім упевнений у цьому, бо зміг прийняти одне тільки слово «мені», яке той передав відкритим текстом. Армійський радіоцентр слухав горєловського кореспондента дві години поспіль, викликав його, але безрезультатно. Черговий оператор і зараз слухає.

— Якщо вже він перейшов на відкритий текст, — зауважив Бакланов, — то, мабуть, недаром. Що ж воно там скоїлося?

Дмитрієвський знизав плечима й відповів:

— Багато що можна думати…

Він відав розвідувальною і підривною роботою за лінією фронту, двічі сам побував у ворожих тилах, дещо побачив і розумів, що на окупованій території небезпека підстерігає на кожному кроці.

— А все ж таки? Що ви думаєте? — наполягав Бакланов,

Дмитрієвський якось ніяково потер своє високе чоло, що зібралося зморшками. Йому чогось не хотілося висловлювати зараз своїх потаємних думок. Зрив одного сеансу ще не давав підстав бити на сполох…

— Можливо, що-небудь стало на заваді, — промовив він, — і радист вирішив перервати сеанс… Мож…

— Ви не те кажете, що маєте на думці, — перебив його на півслові Бакланов. — Не те…

— Ні… Чому?.. — слабо заперечив Дмитрієвський. — Ви ж пригадуєте, як вийшло зі мною в Орші торік.

— Ну-ну… Далі! — начебто підштовхнув його Бакланов.

— Туманова вела передачу, а я чергував на вулиці. І ось мчить мій хлопчак і доповідає: есесівці оточили квартал і роблять повальні обшуки. Передачу довелося перервати… Тридцять дві години ми з Тумановою відсиджувались у порожньому і холодному голубнику. А зв'язок відновили тільки через тиждень. І вже не з Орші.

— Але якщо мені не зраджує пам'ять, Юлія Василівна встигла подати сигнал «зв'язок тимчасово припиняю»? — нагадав Бакланов. — Так, здається?

— Цілком правильно, — згодився Дмитрієвський.

— А цей намагався передати інший сигнал і не встиг, видно… — Бакланов підвівся з-за столу й заходив по кімнаті. Мостини, що вже віджили свій вік, жалібно поскрипували під ногами. — Все це дуже прикро й не до речі, — вимовив він. Подумайте тільки, якого звіра вони схопили! «Дракона»!.. Одна назва чого варта! Молодець Чорноп'ятов! Герой! Так… І якщо з ними скоїлось лихо… — Він замовк і, підійшовши до стола, машинально пересунув польовий телефон з місця на місце.

Бакланов і Дмитрієвський мовчали й думали. Думали й мовчали.

Довгу паузу порушив капітан:

— Потрапити під радіопеленгатор — це найгірше, що може статися, але не можна забувати і про багато чого іншого…

— Як це розуміти, багато чого іншого? — запитав Бакланов і сам спробував відповісти на натяк: — Ви хочете сказати: перегоріла лампа, відказало живлення чи ще щось на зразок цього?

— Цілком можливо.

— Не думаю. Горєловський кореспондент відзначався дисциплінованістю й акуратністю, за що його й представили до нагороди. Я зовсім не припускаю, щоб він почав сеанс на несправній рації, а коли б і почав, то попередив би нас. Тут щось інше.

Дмитрієвський промовчав. Йому нічого було заперечити.

— Ви не втрачаєте надії, що зв'язок відновиться? — спитав у нього Бакланов.

Капітан кивнув.

— Гм, я також хочу вірити в це, — промовив Бакланов. — Ну, а якщо не відновиться? — Бакланов знову взяв телеграму н прочитав уголос: — «Пропонуємо два варіанти: перший — надсилайте людину по відомих явках…» Два варіанти, — повторив він. — І можливо, що в другому йшлося про відрядження літака… Яка досада!..

— Це був би найбажаніший варіант, — підхопив Дмитрієвський.

— Але зараз цілком неможливий, — зауважив Бакланов. — Ми не зможемо послати літак, не домовившись заздалегідь. А для цього потрібен зв'язок, — він похитав головою. — І треба ж було скоїтись такому лиху!

Бакланов кинув телеграму, підійшов до карти і хвилину вдивлявся в неї.

— І що ж ви все-таки пропонуєте? — звернувся він, не обертаючись, до Дмитрієвського.

— Чекати ранку, товаришу гвардії полковник, — була відповідь. — За умовами зв'язку о шостій ранку контрольно-перевірний сеанс, обмін позивними та й годі. Може, кореспондент вийде…

— А якщо не вийде, товаришу гвардії капітан? — перебив його Бакланов, не змінюючи пози і далі розглядаючи щось на карті. — Не вийде ні о шостій, ні завтра, ні післязавтра. Тоді що, я вас питаю?

— Ви не дали мені докінчити, — сказав Дмитрієвський.

— Прошу, — Бакланов різко повернувся.

— … Чекати ранку й одночасно готувати людину для надсилки, — відкарбував капітан,

— Оце правильно! — схвалив Бакланов. — Готувати. І з таким розрахунком, щоб сьогодні ж уночі викинути. Справа архітермінова. Хто у вас вільний?

— Вільні троє, але послати доведеться Туманову, — відповів капітан.

Полковник ледве помітно всміхнувся й уважно подивився на капітана своїми розумними примруженими очима,

Дмитрієвський спалахнув, і кров прилила до його обличчя.

Працюючи півтора року з Дмитрієвським, полковник знав, що капітан далеко не байдужий до розвідниці. Обох їх єднало хороше, молоде почуття, І обоє приховували одне від одного те, що зовсім нетрудно було помітити іншим. Разом з Тумановою капітан двічі був у ворожому тилу. Знав Бакланов і те, що коли на карту ставляться інтереси справи й мова заходить про Туманову, капітан завжди старанно підкреслює свою об'єктивність. Бувало він суворіше навіть ставився до Туманової, ніж до інших.

— Але чому саме Туманову? — перепитав полковник.

Ще не заспокоївшись, Дмитрієвський похмуро відповів:

— Можу запропонувати свою кандидатуру.

Бакланов роздратовано махнув рукою і суворіше наказав:

— Відповідайте на моє запитання.

Капітан виклав свої доводи. Вільні троє: лейтенант Назаров, сержант Караулова і лейтенант Туманова. Перший знає радіосправу, але ще не навчений шифру, другий володіє шифром, але ще тільки вивчає радіосправу. Отже, їх можна посилати тільки вдвох, Туманова ж і радистка і шифрувальниця.

— І все? — поцікавився Бакланов.

— Ні, не все, — сказав Дмитрієвський. — На початку травня Чорноп'ятов повідомив нам дві явки. Основну — до повара кафе «Глобус» Готовцева і запасну — на себе, на той випадок, якщо Готовцева не буде на місці. На явку треба посилати жінку під виглядом сестри Готовцева і з документами на її ж ім'я. Сестра Готовцева працює в мінській комендатурі перекладачкою, вільно говорить по-німецьки. Туманова ж, як ви знаєте, непогано володіє німецькою мовою.