Голубий пакет

Всі повернули голови: Туманова, припавши губами до пожежного крана, пила воду.

— Ну й хай собі п'є, — махнув рукою Отто. — Всієї не вип'є, залишиться і на випадок пожежі.

Генріх зміряв його грізним поглядом, зачекав, як завжди, і голосно крикнув:

— Ей, падло!

Дівчина хутко відскочила і стала лицем до дверей камери.

— Посади цю ляльку, — кинув Генріх і подав змінникові в'язку ключів. — Ходімо! Пити так пити! — запропонував він конвоїрам.

44

Двері камери грюкнули за Тумановою, Вона сіла на краєчку койки. Хоч і рискувала, скориставшися з незакрученого пожежного крана, зате ж як освіжили і підкріпили її оці кілька ковтків води! Їй таки пощастило, що похмурий черговий був не сам, інакше не уникнути б лиха, він би не подарував такого зухвальства. А рука в нього важка. Хтозна, скільки душ відправив на той світ його кулак! Тільки чиясь заборона, видно, заважає Генріху розправитися з нею.

Знову вернулись невідступні думки: чи скоро ж розв'язка?

Штауфер викликав її на допит сьогодні вдосвіта і весь час бушував, погрожував. Він кричав, що вона прокляне день свого народження, наводив цитату, нібито біблійну, що й собаці живому легше, ніж мертвому левові, і, нарешті, попередив, що до своєї камери вона більше не вернеться, бо на неї з нетерпінням чекає спільна солдатська камера.

Та вона вернулась. І тепер з острахом чекала, коли по неї прийдуть.

Краще смерть! І сил для цього в неї вистачить, і як покликати смерть, вона теж знає. Руки й ноги вільні, а це основне.

Юля хотіла прилягти на койку, та несподівано загримів засув. Серце в неї тьохнуло, в роті одразу пересохло.

Важкі двері розчинились навстіж, і коридорний впустив до камери гестапівця в цивільному. Він нетерпляче махнув рукою; коридорний квапливо причинив двері.

Гестапівець постояв біля порога, пильно дивлячись на Туманову, потім повільно спустився східцями вниз і витяг з кишені флягу.

— Де порожня? — спитав він тихенько. Юля показала очима на койку.

Гестапівець порився в солом'яній потерті, знайшов порожню флягу, сховав до кишені, а на її місце поклав принесену.

— Я зробив так, що ви залишитесь у цій камері, — просто сказав він.

Ледве чутне зітхання злетіло з губів Туманової, і вона полегшено провела рукою по змокрілому чолу, ніби знімаючи з себе щось страшне.

— Ну як… ви наважились? — вів далі гестапівець і з докором подивився на неї. — Я розумію… вас лякає моя служба, моє становище. Та саме це й допоможе нам. Я вже казав, що ваша доля мені не байдужа. Чому ви опинаєтесь? Не вся Німеччина складається з негідників і націстів…

Юля вслухалась у кожне слово гестапівця, вдивлялася йому в обличчя, ловила нотки щирості в його словах.

— У Німеччині ви можете зустріти сотні чесних, по-справжньому чесних людей…

— Сотні? — злісно посміхнулась Туманова. — Не так уже й багато…

Гестапівець похитав головою.

— Ви ловите мене на слові. Можливо, я не так висловився.

— Хто ви? — раптом вирвалось у Юлі. — Скажіть прямо.

Гестапівець звів свої красиві, густі брови, і легка посмішка торкнулася його губів.

— Все, що я можу сказати про себе, так це те, що звати мене Роберт Герц, що я звичайний стажист гестапо. А про те, ким я був раніше і як потрапив сюди, казати не маю права. Це не моя таємниця. Зрештою, я не друг Гітлера і не прихильник його ідей. Зі мною тут рахуються, я посідаю певне привілейоване становище. Це також має свою історію, свої причини…

— Що вам потрібно від мене?

— Від вас — нічого. Але для вас — я повинен…

— Пройнялися жалем?

— Коли хочете, так…

Розвідниця посміхнулась. Голос обережності застерігав: будь напоготові!

— Чого ж все-таки ви добиваєтесь? — спитала вона.

— Вашого довір'я.

— Допустимо. А далі?

— Я врятую вас. Ви будете вільні.

Суперечливі думки Туманової блискавично мінялись.

Мигнуло: «Все-таки це він… Та сама людина, що зв'язана з Чорноп'ятовим». І слідом за цим: «Провокація! Диявольська, тонка провокація! Як він, простий стажист, може вирвати людину з камери, з пазурів гестапо?» Та сумніви знову витісняла надія, паморочила голову, гукала, обіцяла волю, життя, повернення до друзів…

Відчуваючи, як на щоках проступає нервовий рум'янець і пашить обличчя, Юля зібрала всю свою витримку і сказала зовні спокійно:

— Гаразд. Я згодна. Довіряюсь вам. Але одразу кажіть: якою ціною? Чим я або мої друзі повинні відплатити вам?

Герц насупився, його красиве обличчя миттю змінилось і стало жорстоким, навіть якимось хижим.

— Повторюю, — твердо сказав він, — ніякої плати ні від вас, ні від ваших друзів я не вимагаю. Ви можете ненавидіти мене, але що дає вам підстави ображати мене?

Юля знітилась. Схвильована, вона притисла руку до грудей і щиро мовила:

— Пробачте… Я не хотіла вас образити…

Обличчя Герца прояснилось.

— Отже?..

— Я згодна!..

— Більш нічого мені не треба. Я примушу вас змінити свою думку про багатьох німців. І, до речі, покажу, на що здатний…

Двері прочинились, і показалась голова чергового.

— Що? — спитав Герц.

— Обід… — відповів той.

Герц запитливо зиркнув на Туманову,

— Так, так… буду… Я дуже хочу їсти, — раптом сказала вона.

Герц стримав посмішку і вийшов з камери.

45

Тюремний наглядач Генріх Гроссе вийшов із солдатського казіно і затримався на східцях. Він струснув із свого мундира крихти хліба, поколупав у зубах і повагом попрямував по тротуару.

З почервонілим од чималої дози пива обличчям Гроссе став ще лютішим. Він ішов, дивлячись собі під ноги, і, здавалось, нічого не помічав, але як тільки з'являвся попереду офіцер, він миттю розпрямляв плечі, підтягувався, випинав широкі груди, пас очима старшого і хвацько козиряв, карбуючи крок.