Хранителі Персня
Шрифт:
— Схоже на гробницю, — пробурмотів Фродо і з дивним передчуттям нахилився над каменем, щоб краще розгледіти. Гандальф швидко підійшов до нього. Куб укривали глибоко вирізані руни:
— Це руни Даерона, якими в давні часи користувалися гноми Морії, - пояснив Гандальф. — Тут написано мовами людей та гномів: «Балін, син Фундіна, володар Морії».
— Отже, він помер, — сказав Фродо. — Я цього боявся…
Гімлі натяг на очі каптур і сховав обличчя. [338]
Розділ 5 МОРІЙСЬКИЙ МІСТ
Загін Хранителів мовчки стояв навколо могили Баліна.
Нарешті вони отямилися й стали озиратися, сподіваючись зрозуміти, що трапилося з Баліном та його дружиною. На другому боці кімнати, під світловим колодязем, знайшлися ще двері, менші. Під обома дверима вони розгледіли тепер купи кісток вперемішку з уламками мечів, сокир, тріснутими щитами й шоломами. Траплялися й криві ятагани орків з воронованими клинками.
У стінних нішах стояли окуті залізом скрині, зламані й порожні; але поруч із розбитим на тріски віком однієї з них валялася подерта, напівопалена книга. її рубали, протикали списами; кіптява й кров так заплямували її, що записи майже не читалися. Гандальф підняв книгу обережно, і все ж таки аркуші з тріском ламалися в нього під пальцями. Він поклав книгу на могильну плиту і довго мовчки переглядав її. Коли він обережно перегортав сторінки, Фродо й Гімлі, що стояли поруч, могли бачити, що їх списано різними почерками, рунами Морії та Дейлу, а подекуди й ельфійськими знаками.
Нарешті Гандальф підвів голову.
— Схоже, це літопис діянь народу Баліна. Мабуть, її завели, коли прийшли до Маревої Долини, приблизно 30 років тому: тут є дати, полічені від цієї події. На першій сторінці проставлено — «Рік перший, 3», тобто щонайменше двох аркушів немає. Ось послухайте! «Ми прогнали орків від великих воріт і караульного…» тут прогоріло, але, очевидно, «приміщення»; «ми вбили багатьох під яскравим»… так, здається так, «під яскравим сонцем долини. Флої вражений стрілою, а сам він убив великого…» Тут пляма, а далі: «…Флої під зеленим дерном біля Дзеркальної Заводі». Далі пара рядків не читається, потім: «Ми влаштувалися у Двадцять першій залі Північної сторони… Там є»… нерозбірливо… згадується колодязь. «Балін поставив свій престол у палаті Мазарбул».
— Літописна палата, — переклав Гімлі. — Либонь, ми в ній і знаходимось. [339]
— Ну, далі великий шматок зовсім не читаєтеся, — продовжував Гандальф, — бачу лише «золото», «сокира Даріна» і щось схоже на «шолом». Далі: «Балін тепер володар Морії». Тут, мабуть, скінчився розділ. Кілька зірочок, й іншою рукою написано: «Ми знайшли справжнє срібло» і далі слово «майстерно відкував»… а, зрозумів! «Мітріл». Останні два рядки: «…Оїна на пошуки верхніх арсеналів Третього глибинного ярусу», потім, здається, «рухатися на захід»… пляма… «до воріт Холліну».
Гандальф замовк і перегорнув кілька сторінок.
— Тут ще немало схожих записів, досить недбалих і дуже пошкоджених, — сказав він потім, — при такому освітленні я розібрати їх не зможу. До того ж багатьох сторінок бракує: тут одразу йде цифра «5», треба розуміти, рік п'ятий… Ну ж бо, подивимось… ні, занадто вже вони подрані й забруднені. Нічого не прочитаєш. На сонці вийшло б краще. Зачекайте! Ось тут щось інше: крупний, чіткий почерк, а літери ельфійські.
— Це, мабуть, рука Орі, - припустив Гімні, зазирнувши магу через плече. — Він умів писати швидко й красиво та любив ельфійський алфавіт.
— Боюсь, що цим красивим почерком йому довелося записувати сумні новини. Перше ж розбірливе слово — «скорбота», решту рядка відірвано, видно тільки «.. чора» — мабуть, «вчора». Далі так: «вчора, десятого листопада, Балін, правитель Морії, загинув у Маревій Долині. Він вирушив помилуватися Дзеркальною Заводдю, і орк, що ховався за каменем, підстрелив його. Ми вбили орка, але ще багато… зі сходу Срібною
Струною». Край сторінки поплямований, нічого не розібрати, а ось тут написано: «ми зачинили ворота» і ще: «зможемо утримати їх довго, якщо…», «жахливий», «страждати». Бідний Балін! Свій новий титул він носив лише п'ять років. Хотів би я знати, що трапилося далі, але розбиратися нам нема коли. Візьмемо останню сторінку… — він помовчав і зітхнув: — Невеселе читання! Боюся, їх спіткав жорстокий кінець. Слухайте: «Ми не можемо вибратися. Ми не можемо вибратися. Вони захопили Міст і Другу залу. Там загинули Фрор, Лоні й Налі». Наступні чотири рядки геть затерто, видно лише: «…пішли тільки п'ять днів тому». Останні рядки: «Вода підійшла впритул до Західних воріт. Житель вод утягнув Оїна. Ми не можемо вибратися. Кінець близько…» і ще: [340]«Барабани, барабани в глибинах»… Дивно, про що це? Останні слова нашкрябано ельфійською, будь-як: «Вони йдуть!». І більше нічого нема… — Гандальф замовк і поринув у роздуми."; Усім Хранителям зробилося раптом чомусь страшно і несила залишатися в Літописній палаті.
— «Ми не можемо вибратися», — пробурмотів Гімлі. — Нам пощастило, що вода в запруді трохи опустилася і Водяний спав на південному кінці…
Гандальф підняв голову й озирнувся.
— Вони прийняли останній бій, мабуть, біля обох дверей. Але на той час їх уже небагато лишилося. Так закінчилася спроба повернутись до Морії — відважна, але нерозумна. Час ще не настав. Ну, а тепер, на жаль, нам пора прощатися з Баліном, сином Фундіна. Тут буде він спочивати, у чертогах своїх пращурів. Літопис ми заберемо і уважно дослідимо пізніше. Візьми його, Гімлі, і збережи, щоб при можливості передати Даїну. Глибокого горя завдасть йому ця повість, але він мусить прочитати її. Тепер час вирушати! Ранок уже закінчується.
— Куди ми прямуємо? — запитав Боромир.
— Назад до зали. Ми не дарма заходили сюди: я знаю тепер, де ми. Якщо тут, як казав Гімлі, Літописна палата, та зала, очевидно, — Двадцять перша з Північної сторони. Тому нам треба йти під східну арку й дотримуватися напрямку вниз і праворуч, на південь. Двадцять перша зала — це, здається, Сьомий рівень, тобто на шість ярусів вище воріт. Вертаймося до зали!
Не встиг Гандальф договорити, як раптом з глибин донісся громовий удар: «Брумм!» — і камінь під ногами мандрівників здригнувся. У тривозі кинулися вони до дверей. Брумм! Брумм! — розкотилося знову, наче чиїсь величезні руки перетворили печери Морії на дивовижний барабан. Тут же, наче луна, у сусідній залі заревів великий ріг, йому відгукнулися здалеку маленькі ріжки й хрипкі крики. Почулося тупотіння багатьох ніг.
— Вони йдуть! — вигукнув Леголас.
— Ми не можемо вибратися, — відгукнувся Гімлі.
— Пастка! — крикнув Гандальф — Ех, не можна було зволікати! Ось ми й попалися, так само, як гноми до нас! Але з ними не було мене. Ще подивимося… [341]
Брумм-ррок! Брумм-ррок! — загримів барабан, і стіни затрусилися.
— Зачиніть двері та вбийте клина! — звелів Арагорн. — І не кидайте речі, доки зовсім не припече — ми ще можемо прорватися!
— Ні, - заперечив Гандальф, — не можна закупорюватися тут. Залиште східні двері відчиненими! Якщо вдасться, підемо туди!
Ще один хрипкий сигнал рога, пронизливе вищання. Тупотіння й брязкіт металу було чутно вже в коридорі. Хранителі оголили мечі. Гламдринг спалахнув блідим світлом, заблищало лезо Жала. Боромир натиснув плечем на західні двері, але Гандальф підбіг до нього:
— Стривай! Не закривай поки що! — і, розпрямившись на весь зріст, крикнув: — Хто прийшов сюди тривожити спокій Баліна, правителя Морії?
Пролунав вибух брутального сміху, наче каміння обвалилося в колодязь; його перекрив низький владний голос. Барабани в глибинах усе гриміли: брумм-рок, ррок. Гандальф метнувся до дверей і просунув патерицю у вузьку щілину. Сліпуче світло залило палату і ближній коридор. Просвистіли стріли; маг спритно відскочив убік.